WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поляки – сусіди українців і давні жителі на їх етнічних землях - Реферат

Поляки – сусіди українців і давні жителі на їх етнічних землях - Реферат


Реферат на тему:
Поляки - сусіди українців і давні жителі на їх етнічних землях
Серед актуальних проблем українознавства важливе місце займають питання взаємин українців із своїми близькими сусідами, зокрема з поляками, етногенез і доля яких не тільки подібні, але й досить тісно переплітаються з більш як тисячолітньою історією України. На українських етнічних землях, особливо на східному й західному міждержавному порубіжжі Польщі та України, з давніх часів проживали дисперсно, а подекуди й компактно численні анклави поляків. Вони й сьогодні є вагомою складовою частиною українського громадянства, носіями польської культури і духовності, будівничими добросусідських і партнерських відносин між Україною і Польщею. Україна належить до шести держав світу, в яких польська діаспора (полонія)1 складає найбільшу етнічну громаду. За переписом 2001 р. в Україні проживає понад 144,1 тис. поляків, або 0,3% до всіх жителів нашої держави [1]. За неповними даними польської офіційної статистики, на теренах Польщі мешкає 150 - 250 тис. українців, а за відомостями Об'єднання українців Польщі - 350 - 500 тис. українців [2].
Суперечливою, а інколи й трагічною та багато в чому подібною виявилася доля поляків і українців у XX ст. Обом народам вдалося розірвати імперські пута російського царизму й австро-угорського цісаризму, відродити свою державність, вистояти під пресом сталінського тоталітаризму й гітлерівського нацизму, пройти через суворі випробовування польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни й повоєнних лихоліть, подолати аморальну спадщину брежнєвського авторитаризму, стати на шлях демократії і розбудови рівноправних міждержавних відносин і партнерства на порозі третього тисячоліття.
Дослідження розвитку і перспектив українсько-польських відносин на міждержавному та міжетнічному рівнях належить до чільних завдань українознавства, позаяк від того, наскільки комфортно й захищено почуваються поляки в Україні, а українці в Польщі, якою мірою задовольняються їх національно-культурні й духовні потреби, як забезпечуються їхні громадські й національні права, залежать взаємини обох держав. Актуальність поставленої проблеми зростає ще й тому, що в процесі реалізації партнерської програми "До порозуміння і єднання", схваленої главами обох держав, дуже важливо подолати стереотипи минулого, критично осмислити його повчальні уроки, скинути тягар взаємного недовір'я, звинувачень, симптоми підозри й ворожнечі. Не слід закривати очі на те, що й сьогодні в Польщі й в Україні, а ще більше за їх межами, є певні сили, котрі продовжують роздмухувати українсько-польське протистояння, намагаються законсервувати старі образи і кривди, затьмарити наші стосунки.
Українські історики, етнологи, правознавці, політологи, представники інших наук приділяють багато уваги польській етнічній групі в Україні. Тільки за останнє десятиріччя в Україні й Польщі оприлюднено цілу низку досліджень [3] історичних та етнонаціональних аспектів української полонії, демографічних змін у її складі, втрат, яких зазнала польська людність в УРСР в результаті масових репресій, голодоморів, депортацій, насильницької асиміляції. Велику зацікавленість долею своїх одноплемінників в Україні виявляють і польські дослідники [4].
Спираючись на творчий доробок попередників і деякі нові джерельні свідчення, спробуємо осягнути основні етапи процесу розселення поляків на українських етнічних землях, його специфічні особливості в XX ст., зміни в статусі польської людності, зумовлені політичними та адміністративно-територіальними чинниками, з'ясувати трагічні наслідки для поляків тоталітарних режимів та більшовицьких експериментів, висвітлити діяльність польських національно-культурних товариств з позицій українознавства в умовах незалежної України.
Попри певні природно-географічні та конкретні історичні особливості, етногенез поляків і українців, як і ряду інших слов'янських народів має спільні закономірності і близькі хронологічні межі. Формування ознак польської народності за часом співпало із становленням етнічної окремішності українців, їх витоки сягають у добу Празько-Корчацької, Пеньківської, Дзедзіцької культур У-У ст. [5]. Важливим чинником цього процесу було виникнення Гнєзненської (Польської) та Києво-Полянської (Української) держав.
Польський етнос склався на основі консолідації слов'янських племен: полян2 західних, слензан, віслян, мазовшан, поморян, а самоназва "поляки", як і назва держави "Польща", утвердилася в часи князювання Мешка І (963-992 рр.) і Болеслава І Хороброго (967 - 1025 рр.). Коронація Болеслава II (1026 р.) дала державі поляків назву Польське Королівство. Після Гнєзно й Познані, з середини XI ст. столицею держави став Краків, а з XVI ст. - Варшава [6]. Паралельно з назвою "поляки" побутувала назва "ляхи", "лєхіти". Майже одночасно на теренах Польщі і Руси-України почало запроваджуватися християнство. Об'єднавчі процеси володарів обох держав, поряд з пошуком шляхів до військових союзів у протистоянні угорцям, німцям, татарам, а також торговельних і культурних зв'язків, нерідко наштовхувалися на взаємні територіальні претензії, зокрема щодо Червенських міст (Галичини), Перемишля, інших територій Київської держави, заселених здебільшого русичами. У 981 р. Володимир Святославович повернув Червенські міста і Перемишль, відновив західні рубежі держави, а Ярослав Мудрий закріпив їх. Вагомий внесок у зміцнення західних кордонів Руси-України належить галицьким і волинським князям, зокрема Роману Мстиславовичу, який об'єднав ці князівства, і Данилу Романовичу, котрий перетворив Галицько-Волинське князівство на могутню європейську державу, налагодив дипломатичні відносини з Королівством Польським.
Унікальна й багата природа, вигідне географічне становище українських земель з давніх часів приваблювали інші етноси, робили їх епіцентром міждержавних конфліктів і завоювань, експансії сусідів. Як наголошував Д.Дорошенко, етнографічна лінія, яка ділить українців і поляків, "протягом історичних часів посунулася на схід, не на користь українського народу" [7]. З княжих часів здебільшого на західних землях Руси-України дедалі частіше поселялися представники польського етносу і, навпаки, на землях Польщі опинилося чимало давніх українців. Велику роль тут відігравали змішані шлюби, господарські зв'язки, наймана військова служба.
Варто зазначити, що у відносинах Київської, а згодом Галицько-Волинської держав із Польщею важливе значення мали династичні й родинні зв'язки володарів. Святополк був зятем Болеслава І Хороброго, син Ярослава Святослав був одружений на сестрі польського князя Казі-мира, який сам взяв собі за дружину сестру Ярослава Добронігу. Інший син Ярослава - Ізяслав був зятем польського короля Мешка II, дочка Данила Галицького була одружена з мазовецьким князем Земовитом і т.д. У такий спосіб формувалися українсько-польські і польсько-українські династії, вихідці з яких були на престолах українських і польських князівств. Так, у 1325 р.галицькі бояри обрали на князя Болеслава (хресне ім'я Юрій) - сина внука Данила Галицького, який
Loading...

 
 

Цікаве