WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Польське питання та проблема статусу українських територій у 1917 – 18 рр. - Реферат

Польське питання та проблема статусу українських територій у 1917 – 18 рр. - Реферат

польськими формуваннями щоб не загострювати стосунки з польськими політичними колами. Такий конфлікт мігускладнити стосунки із Німеччиною та Австро-Угорщиною, особливо у питанні оформлення перемир`я з Центральними державами котрі надавали значної уваги польському питанню [24, 120].
Українська Центральна Рада, утримавшись при владі, також не мала наміру псувати стосунки із польськими формуваннями та організаціями, бо сама, відчуваючи значення польського питання для Центральних держав та для країн Антанти і його вплив на становлення української державності, прагнула врегулювати свої стосунки з поляками. В разі підписання Центральною Радою мирного договору з німцями утворені польські військові формування могли стати опорою Антанти, зважаючи на складність стосунків у поляків із німцями та складну ситуацію на території колишньої Російської імперії. Ці проблеми для німців мали велике значення в разі підтримки деяких урядів на території Росії, враховуючи, що вони мали встановити тісний контакт із урядами на території колишньої Російської імперії. Необхідність у цьому диктувалася тим, що Німеччині та Австро-Угорщині за умови миру з Радянською Росією потрібно було врегулювати стосунки, принаймні, з урядами юрисдикція котрих поширювалася на сусідні території [11, 323].
Крім того, в разі активного втручання Німеччини у російські справи, як сталося із окупацією українських територій німецькими військами в лютому 1918 р., Німеччині й Австро-Угорщині довелося б врегульовувати стосунки, особливо територіальні, між Україною та Польщею [24, 119]. Політико-правова база та умови війни саме центральні держави наділяли всіма повноваженнями для з`ясування стосунків між Україною та Польщею, тому більшість польських політичних кіл і прагнули в легітимізації свого уряду спиратися на Центральні монархії [5, 43]. Останні ж прагнули не закріплювати остаточними актами територіальних меж Польщі, хоча зробили в цьому напрямку крок, визнавши Україну та її західний кордони на мирній конференції у Брест-Литовську [17, 300]. Тому мирні договори держав Четверного союзі із УНР та Росією, підписані у Брест-Литовську, були єдиною політико-правовою базою для розбудови стосунків між Польщею й Україною до початку роботи Версальської конференції, на якій чільне місце займало питання територіальних меж Польщі.
Визнання України Німеччиною та РСФРР в результаті підписання в Брест-Литовську мирних договорів між Центральними державами, Україною і Радянською Росією створювало ситуацію схожу на ту яка виникла після визнання Польщі цими державами - створювалася буферна держава між Росією та Німеччиною й Австро-Угорщиною. Німеччина, підписуючи Брест-Литовський договір, прагнула відмежуватися від нестабільної Росії та втручатися в її справи лише за участю та посередництвом України, не займаючись питанням врегулювання своїх кордонів із РСФРР, що було зазначено у Брест-Литовському договорі з РСФРР, кордон між Україною та Росією мав бути встановлено окремим договором між Україною і Росією [16, 368].
Легітимність же української державності мала бути у владі трьох держав - Росії, Німеччини та Австро-Угорщини, тобто, трьох держав котрі заключали договори про поділи Польщі. Отже, виходило, що Брест-Литовські угоди додатково легітимізували договори про поділи Польщі, а існування незалежної України, визнаної цими державами тим більше, адже більшість українських земель підпадали під їхню дію [15].
За період Першої світової війни участь країн Антанти у визначенні української державності та її територій була обмеженою. Агенти цих держав прагнули впливати на провідні політичні сили на українських територіях, встановлюючи неофіційні контакти із Центральною Радою та польськими організаціями [19, 177]. Але ні польські, ні українські політичні сили у своїх розрахунках не прагнули робити ставку на Антанту, особливо після підписання Брест-Литовського мирного договору Радянською Росією, коли німецькі війська почали готуватися до генерального наступу на західному фронті у 1918 р.
Після завершення війни та перемир'я між Німеччиною й країнами Антанти участь останніх у вирішенні долі польських та українських територій стає активнішою [1, 438]. Ініціативу в українському та польському питаннях країнам Антанти передає Німеччина після підписання перемир'я 11 листопада 1918 р. Відмова РСФРР від Брест-Литовського договору [20, 565] створює такі політичні умови за яких на вирішальну роль у врегулюванні польського та українського питання претендують Радянська Росія та країни Антанти. На політичну арену в якості вагомого фактору виходить також Добровольча Армія А. Денікіна.
Україна своїм державницьким існуванням гальмувала державне становлення Польщі котра повинна була стати гарантом на східних кордонах Німеччини у питанні європейської безпеки з точки зору країн Антанти після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Договори про поділи Польщі могли бути використані і російськими урядами для відновлення Російської імперії. Політичне керівництво Добровольчої армії А. Денікіна, вважало нелегітимною українську державність визнану Німеччиною та Австро-Угорщиною [6, 13]. Поставало питання про правову базу встановлення стосунків не лише із відновленою Польщею, котру був змушений визнати під тиском країн Антанти і А. Денікін [23, 7 - 8], а й з іншими державами Європи. Базою ж могли стати лише договори про поділ Польщі якими врегульовувалися східні кордони Росії, легітимізація котрих була неприйнятною для поляків.
Здійснити ліквідацію договорів про поділи Польщі щодо статусу території України було небезпечно для країн Антанти та самої відновленої польської держави. Але ця процедура була необхідною, адже ці договори, врегульовуючи правовий статус українських територій, навіть у разі їх скасування зумовлювали актуалізацію питання про правову базу подальшого визначення політико-правового статусу українських земель, а такою базою міг бути політико-правовий статус цих територій до поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. В разі ліквідації договорів про поділи Польщі, починаючи із перегляду статусу українських земель, міжнародно-правовий статус відновленої польської держави міг би розглядатися цілісно зі статусом українських територій котрі не було включено до складу відновленої у 1918 р. держави - Речі Посполитої, а, відповідно і від Росії (РСФРР, а згодом й СРСР), котра змушена була б визнати кордони України також за своєю ініціативою ліквідовуючи дію договорів про поділи Польщі. Це залишало можливості для Німеччини навіть після підписання нею Версальського договору, згідно із яким вона відмовлялася від всіх договорів з Росією в тому числі і від договорів про поділи Польщі ініціювати перегляд статусу територій котрі увійшли до її складу.
Стійкість договорів про поділи Польщі та рішень Віденського конгресу 1815 р. у зв`язку з існуванням України надавала можливість Німеччині спиратися на них не лише в стосунках із фактичними правонаступниками Російської імперії,
Loading...

 
 

Цікаве