WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Польське питання та проблема статусу українських територій у 1917 – 18 рр. - Реферат

Польське питання та проблема статусу українських територій у 1917 – 18 рр. - Реферат


Реферат на тему:
Польське питання та проблема статусу українських територій у 1917 - 18 рр.
Доля польської державності, українського народу та українських земель була пов'язана в єдиний комплекс питань протягом століть перебування як польських так і українських територій у складі єдиного державного утворення - Російської імперії. Практично, кожна міжнародна угода, котра укладалася Польщею до її поділу між сусідніми із нею імперіями або стосувалася Польщі мала пряме відношення також і до українських територій. В основі правових підвалин української державності лежав політико-правовий багаж, накопичений протягом століть як Річчю Посполитою так і польськими політичними утвореннями у складі Російської імперії, Австро-Угорщини та Німеччини. Відповідно і процес становлення правових підвалин територіальних меж української державності та динаміка правового оформлення кордонів української державності мали в своїй основі політико-правову спадщину часів перебування українських територій у складі таких державних утворень як Річ Посполита до її поділів, Російська імперія, Австро-Угорщина. Тому необхідним є дослідження значення польського питання в системі міжнародних відносин для становлення української державності у ХХ-му столітті.
До початку процесу відновлення та правового оформлення польської державності у 1916 р. українське питання в контексті вирішення польського питання посідало чільне місце в працях політологів та громадсько-політичних діячів. Найпомітнішою серед робіт українських громадсько-політичних діячів є праця М.Драгоманова [8]. Він паралельно розглядає можливість вирішення проблем польського та українського державотворення шляхом демократизації Російської імперії та її перебудови на федеративних засадах. Натомість автори російського та польського походження не розглядають державно-політичної перспективи українських територій, зокрема І.Бодуен-де-Куртєне [2], пропонуючи проект вирішення польського питання український народ розглядає як об`єкт політичних процесів та називає українців "двуязычными", тобто, вважає не державницьким народом. Після становлення Польщі як держави та національної української революції 1917 - 1921 рр. у працях історичного та політологічного змісту Польща та Україна розглядаються як не лише окремі державницькі нації, а й як самостійні державно-політичні утворення [4]. Сучасні вітчизняні дослідники процесу вирішення українського питання у контексті проблеми польської державності на початку ХХ ст. особливу увагу звертають на Галичину та присвячують свої праці переважно врегулюванню статусу західноукраїнських територій [13]. Але потребує дослідження процес врегулювання питання української державності в усіх її складових у контексті розв'язання польського питання у надзвичайно складний для країн Європи та світу період.
Державницькі прагнення України у ХХ-му столітті створює прецедент українського державотворення на міжнародній арені та закладають основи продовження державотворчого процесу, становлення правових основ територіальної юрисдикції українських урядів у подальші десятиліття до сьогодення. Відповідно, дослідження польського питання, котре лежало в основі державотворчих процесів в Україні у 1918 - 1921 рр., передбачає також з'ясування ролі Німеччини, Австро-Угорщина та держав блоку Антанта у становленні політико-правових основ територіальних меж української державності, впливу цих країн на державотворчі процеси та, головне, вмотивованість позиції у питанні українського державотворення українських, польських, російських політичних кіл.
Українське питання постало одразу після проголошення відновлення польської державності 5 листопада 1916 р. За ініціативи Німеччини та Австро-Угорщини було проголошено польську державність і, таким чином Центральні держави заклали прецедент перегляду правового статусу російської монархії, так як в титулатурі імператора Російської імперії значився титул "цар Польський" згідно з рішенням Віденського конгресу 1815 р.
Перегляд територіальної легітимності Російської імперії щодо питання статусу Польщі закладав серію проблем для самих поляків та російського Тимчасового уряду, зокрема у питанні кордонів відновленої держави з іншими коронними володіннями російського імператора, адже актом від 5 листопада 1916 р. не було встановлено кордони відновленої Польщі [5, 43]. Значні труднощі створював і стан війни Росії з Німеччиною та Австро-Угорщиною, наявний і після революційних подій у Петрограді в лютому 1917 р. Польські політичні кола прагнули відновлення Польщі в кордонах до її поділів і деякі з них були не проти входження польських територій до складу Австро-Угорщини на правах особистої унії, виступаючи за становлення конституційної монархії у відновленій державі.
Тимчасовий виконавчий комітет Польщі у Варшаві після отримання відозви російського Тимчасового уряду в якій той проголошував визнання польської державності, але в межах етнічних польських земель, відповів своєю відозвою. В ній ішлося про те, що є необхідність з`ясувати статус "земель що знаходяться між польськими та російськими етнічними землями та є предметом польсько-російського вікового спору" [5, 43 - 44]. Тут малися на увазі українські землі. Причому, заявляючи, що мають бути задоволені державотворчі прагнення Польщі у повному обсязі, дає зрозуміти, що для задоволення цих прагнень необхідно з'ясувати питання спірних між Росією та Польщею територій на традиційній у стосунках правовій базі, а такою могли бути лише договори про поділи Польщі та рішення Віденського конгресу 1815 р., котрі й потрібно було відмінити. Крім того, польський виконавчий орган нарікає, що російський уряд прагне задовольнити інтереси поляків за рахунок земель на які його юрисдикція не поширюється [5, 44], тобто, окупованих військами Четверного союзу.
Сам Тимчасовий уряд вважав за потрібне підтримати польську державність, адже такий крок допомагав йому легітимізувати свої повноваження шляхом прийняття у спадщину від Російської імперії не держави котра розвалюється, а повноважень по впорядкуванню стосунків між виниклими державами-спадкоємцями Російської імперії та відігравати провідну роль у їх легітимізації. Про це було вказано у відозві з приводу відновлення польської державності, зокрема, у словах "Микола ІІ мав змогу надати Польщі державність, але не зробив цього" [3, 35], відповідно, після усунення його від влади, це "завдання" імператора виконував Тимчасовий уряд Росії.
Більше того, Тимчасовий уряд не прагнув перегляду договорів про поділи Польщі у повному обсязі, зокрема в питанні з`ясування на користь Польщі політико-правового статусу українських земель [15]. Така дія могла передбачати передачу ініціативи центральним державам в питанні визначення кордону між Росією та Німеччиною і Австро-Угорщиною. Викала ситуація коли для Росії зникала політична доцільність продовження бойових дій на Західному фронті. Адже, по-суті, їх розділяла територія Польщі, остання ж не перебувала у
Loading...

 
 

Цікаве