WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Повернення діячів еміграції як чинник піднесення науковості українознавства (середина 1920-х – початок 1930-х рр.) - Реферат

Повернення діячів еміграції як чинник піднесення науковості українознавства (середина 1920-х – початок 1930-х рр.) - Реферат

розпочате ще в еміграції, а перші її томи з'явились у 1923-1927 рр. У цьому фундаментальному дослідженні вперше було розглянуто культурний компонент етногенезу українців, викладено нове трактуванняпонять "етнос" та "нація". До цієї літературознавчої праці автор залучив досягнення багатьох наук: історії, археології, фольклористики, етнології, соціології, антропології, географії та інших з тим, щоб культурологічно реконструювати духовне буття українців упродовж тисячоліття. Історія української літератури була подана через особистості, в контексті всього наукового і культурного життя українського народу із залученням надбань історіографії та біографістики. Ця проблематика теж знайшла широке відображення на сторінках редагованого М.Грушевським часопису "Україна" (1924-1930рр.). Вміщені у ньому розвідки про М. Максимовича, П. Куліша, М. Костомарова, О. Лазаревського, В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка та ін. надавали українознавству персоніфікований характер. Журнал публікував дослідницькі матеріали з українського мовознавства, історії культури, економіки, соціального та політичного життя, етнографії, краєзнавства. У розділі критики подавалися рецензії на праці та повідомлення про нові видання з українознавства, у рубриці "Хроніка" подавалася інформація про наукове життя українознавчих осередків як у межах України, так і в світі.
М. Грушевський був причетний до низки інших періодичних та неперіодичних видань. Серед них - "Науковий Збірник Історичної Секції ВУАН" (1924-1929), "За сто літ" (1927-1930), "Записки історико-філологічного відділу ВУАН", "Праці історичної секції", збірники - "Київ та його околиця"(1926), "Чернігів та північне Лівобережжя"(1928), "Київські збірники історії, археології, побуту та мистецтва" (1931), "Український Архів", "Український Археографічний Збірник" (1926-1930), "Історично-Географічний Збірник" (за ред. О. Грушевського, 1927-1931). Видавнича діяльність, поряд з публікацією невідомих матеріалів, відновила в українській пам'яті Літопис Самійла Величка, історичні, етнографічні, публіцистичні статті М. Костомарова, розвідки І. Джиджори, започаткувала видання творів В. Антоновича. На честь 60-річчя від дня народження та 40-ліття наукової праці М.Грушевського ВУАН видала Ювілейний збірник у 3 томах із бібліографією праць ученого за 1905-1928 рр.
Важливу роль у розробці українознавчих проблем найдавніших часів відіграли культурно-історична комісія Академії наук і науково-дослідна кафедра історії України з підсекціями матеріальної та духовної культури, кабінетом примітивної культури. Головні зусилля підрозділів були зосереджені на дослідженні найбільш "законсервованих" частин української землі, що зберегли у фольклорі та обрядовості сліди матеріальної та духовної культури первісного суспільства. За прикладом "Історії української літератури", акцентувалася увага на соціальному підтексті пам'яток. Так, кабінет примітивної культури намагався з'ясувати соціально-побутові, обрядові та інтелектуальні традиції народного життя давньої України за допомогою методів соціологічного, етнологічного, порівняльно-фольклорного аналізу, [11,213]. Ця робота проводилась у формі археологічних досліджень, етнографічних експедицій, аналізу зібраних анкет, а одержані результати оприлюднювалися у часописі "Україна" та збірнику "Первісне громадянство". Все це дозволило значно збагатити відомості про етногенез та еволюційний розвиток українського суспільства, про організацію родоплемінного колективу, історію обрядовості, вірувань, побуту, про характерні риси усної народної творчості. Активними організаторами і виконавцями цих проектів були К. Грушевська, В. Кравченко, Л. Шевченко, Ф. Савченко, К. Копержинський, П. Глядківський, В. Денисенко, О. Курило, Б. Луговський, Ф. Колеса, В. Ляскоронський, М. Мочульський, В. Стеценко, Г.Житецький, К. Кондратьєва, К. Квітка та ін. Душею культурно-історичних дослідів була К. Грушевська, на плечі якої лягла організація методичної, науково-дослідної роботи з доісторичних часів. Озброєна досвідом студіювання соціології, етнології у Відні, Берліні, Парижі, у французькому етнологічному інституті, вона застосувала новітні підходи в українській науці. Паралельно з'явилися нові теми для вислідів і обговорення, зокрема тема статусу та ролі жінки у первісному суспільстві або тема форм обміну у примітивному господарстві тощо.
Розвитку етнографії велику увагу приділяла історично-культурна секція науково-дослідної кафедри історії України, а також комісія історичної пісенності, яка збирала, систематизовувала, публікувала і досліджувала історичні думи у соціологічному контексті. Так постали збірки "Пригоди на морі Поповича" - на професійні водницькі мотиви, "Іван Богуславець та Маруся Богуславка" - на невільницькі мотиви, "Чабанські думи" - на мотиви ведення скотарства, "Сава Чалий і Гнат Голий" - про магічні мотиви в історичній поезії та ін. "Науковий збірник" 1929 р. оприлюднив цінну розвідку Ф. Савченка про історію Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, також аналітичну інформацію М.Гавриленка про київський археологічний з'їзд 1874 р. На шпальтах "Первісного громадянства" авторитетний дослідник усної народної словесності Ф. Колеса оприлюднив ряд оригінальних студій з цієї сфери українознавства, а також тут вміщено цікаву розвідку К. Квітки з музичної етнографії.
"Первісне громадянство" публікувало матеріали методологічного характеру, зокрема "Два центри етнологічної думки", "До взаємин між загальним і спеціальним народознавством" К. Грушевської та "До питань систематики та термінології в народознавстві" К. Копержинського. Аналізувалися надбання французької соціологічної школи Е. Дюркгейма та погляди німецького дослідника В. Шмідта, які могли послужити українському народознавству[12,96]. Цінною, з погляду опрацювання української термінології, була стаття К. Копержинського щодо трактування термінів антропології, народознавства, етнології, етнографії, фольклору, народознавства. Понятійний апарат народознавства розглядався в публікаціях П. Ріве, Я. Бистроня, Я. Чекановського, Я. Карловича, Є. Кагарова, дехто з них висловлювався проти зловживання іноземною термінологією. Основну відмінність етнографії від генетичної соціології К.Грушевська бачила в тому, що перша вивчала процес розвитку суспільного життя в конкретних формах при допомозі комплексного методу, а генетична соціологія ставила за мету будувати історію суспільства та встановлювати загальні закони розвитку від первісних етапів до найвищих [12,109].
Організаційні настанови етнографічне українознавство отримало ще у вересні 1924 р., після опублікування статті М.Грушевського "Береження і дослідження побутового і фольклорного матеріалу як відповідальне державне завдання". У ній говорилося, що після "довговікового розхапування пам'яток матеріальної культури старою царською Росією та безконтрольного вивожування їх до всяких столичних
Loading...

 
 

Цікаве