WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Київська Русь: праукраїнська держава чи "спільний стовбур" східних слов'ян - Реферат

Київська Русь: праукраїнська держава чи "спільний стовбур" східних слов'ян - Реферат

метрополії. Рівень культурного розвитку метрополії у відношенні до підкорених народів визначав історичну долю останніїх. Древні народи з розвиненою культурою, як правило, витримували асиміляційний тиск пануючого етносу імперії і після розпаду останньоїпродовжували свою етнічну історію. Так, у Римській імперії Греція, Египет, Близький Схід не романізувалися, а продовжили свій розвиток після звільнення з-під влади Риму. В історично відсталих провінціях імперій на їх варварській периферії, в наслідок потужного культурного впливу та військово-адміністративного тиску метрополії, зароджувалися нові етноси. Їх культура є синтезою місцевого культурного субстрату та культури метрополії, а мова як правило похідна від мови пануючого імперського етносу. Отже, вони значною мірою походять від останнього і можуть вважатися дочерними у відношенні до провідного етносу імперії. Після її неминучого розпаду ці молоді постімперські етноси починали самостійне історичне життя, надовго зберігаючи певний пієтет до колишньої імперської метрополії, її історії, культури, мови. (Чубатий, 1964, Залізняк, 1997). Так, в наслідок романізації іберійців, кельтів, іллірійців, фракійців північної периферії Римської імперії після її падіння постала група молодих романських етносів: еспанці, португальці, французи, румуни. Останні навіть перебрали назву метрополії, а деякі румунські ультрапатріотичні історики починають національну історію свого народу від античного Риму. Еспанізація Південної та Центральної Америки зумовила зародження, а після розпаду Еспанської імперії і народження, численних молодих еспаномовних етносів Нового Світу (мексиканці, болівійці, чілійці, аргентинці, уруґвайці, кубинці тощо). Їх етнічна своєрідність сформувалася в наслідок схрещення місцевих культурних традицій з культурою та мовою еспанської метрополії. Після розпаду Англійської імперії в Новому Світі народилися похідні від англійського етносу молоді англомовні народи - американці, канадійці, австралійці. Вплив культури автохтонних аборигенів на них був менший, ніж на культуру латиноамериканських народів. Однак етнічний комплекс згаданих англомовних етносів формувався під суттєвим впливом мігрантів з інших європейських країн: ірляндців, італійців, французів, еспанців, євреїв, слов'ян та ін. Схожі етнічні процеси протікали і в середньовічній імперії Київська Русь. Як Рим романізував народи північної периферії, так княжий Київ русифікував (від Русь, а не Росія) лісову північ Східної Европи. Експансія праукраїнців в лісову зону Східної Европи здійснювалась з V по XII ст. у формі численних міграцій на північ долинами Дніпра, Десни, правими притоками Прип'яті, Західним Бугом (Залізняк, 1997 p.). Прабілоруські племена дреговичів та кривичів - сформувалися в VII-X ст. в наслідок змішування мігрантів з Південної Руси з місцевими балтами. Пращури псково-новгородців ільменські словени формувалися в той же час в наслідок синтези місцевої балтійської людности з нащадками вихідців з Південної Руси. Трохи пізніше, а саме в Х-ХІ ст. почали формуватися росіяни. Відбулося це шляхом просування на заселену фінськими племенами Верхню Волгу балто-слов'ян кривичів, ільменських словен та переселенців з Південної Руси-України (Седов, 1982, Залізняк, 1997, Дашкевич, 1993), Остаточне "дозрівання" молодих східнослов'янських етносів (білорусів, псково-новгородців, росіян) сталося в Х-ХІІІ ст. у складі праукраїнської імперії Київська Русь. Фактичний розпад останньої в другій половині XII ст. знаменував собою унезалежнення від київської метрополії згаданих молодих постімперських етносів і початок їхньої самостійної етнічної історії (Залізняк, 1997). Не випадково клясик російської історичної науки В. Ключевський писав: "Російський народ вийшов на історичну арену разом з князем Андрієм", тобто лише в другій половині XII ст. Таким чином, абсурдно вважати Київську Русь першою державою росіян, як це донині деклярують деякі російські історики та політичні діячі. Адже виходить, що російська державність народилася задовго до появи самих росіян. Однак не витриумє критики і погляд на Русь як спільну "колиску трьох братніх народів" або, як формулює Н. Яковенко "спільний стовбур", на який мають рівне право всі східнослов'янські народи. Немає сумніву, що київоруський стовбур для них був спільний, але ще задовго до відгалуження від нього пращурів білорусів та росіян цей стовбур вже був українським. Невже на культурно-історичну спадщину першого Англійського королівства ІХ-ХІІ ст. мають однакові історичні права як сучасні англійці, так і американці та австралійці? Останні відгалузилися від англійського етнічного стовбура точно так, як білоруси чи росіяни свого часу відгалузилися від українського етно-культурного дерева, яке розвивається на власних етнічних землях донині. Культурно-історичні права Москви на спадщину княжого Києва не більші і не менші як права Букарешту, Парижу чи Мадріду на культуру та історію батьківського для їхньої мови та культури античного Риму; Вашингтону чи Мельбурну - на спадщину імперського Лондона, аргентинців та мексиканців - на середньовічний Мадрід. Київська Русь - продукт націотворення українського народу на княжому етапі його етнічної історії Білоруси та росіяни, образно кажучи, походять від українського батька та балтійської і фінської матерів. Отже, вони навіть не молодші сестри чи брати українського етнічного організму, а його діти. Точно так нащадками ("дітьми") латинян є еспанці, французи та румуни, еспанців - мексиканці, чілійці та аргентинці, англійців - американці, канадійці та австралійці. Без розуміння цих універсальних законів історичної етнології неможливе об'єктивне відродження правдивої історії Східної Европи. На жаль, до сих пір вона лишається викривленою імперськими аспіраціями прибічників "єдиної та неділимої", викорінити які не завжди вдається навіть видатним українським історикам.
________________________________________
ЛИТЕРАТУРА
М. С. Грушевський. "Звичайна схема руської' історії й справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства". Статьи по славяноведению. Вьіп. І. Спб, 1904, стр. 298-304.
Леонід Залізняк, Нариси стародавньої історії України, Київ, 1994.
Леонід Залізняк, Походження українського народу, Київ, 1996.
Леонід Залізняк, Етногенез українців, білорусів та росіян. "Пам'ять століть", 1997. № 4, с. 2-13. Я.
Дашкевич. "Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України", Україна: наука і культура. - Київ, 1994, с. 136-140.
В. В. Седов. Восточньїе славяне в VI-XIII ст., Москва, 1982.
Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття, Київ, Генеза, 1997.
________________________________________
УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК ЖУРНАЛ ІСТОРІЇ І УКРАЇНОЗНАВСТВА 1-4 (136-139). Рік XXXV Під загальною редакцією ЛЮБОМИРА ВИНАРА 1998 НЬЮ-ЙОРК - ТОРОНТО - КИЇВ - ЛЬВІВ - МЮНХЕН
Loading...

 
 

Цікаве