WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Неформальна спільність і формування засад самоорганізації суспільства (на матеріалі історії українського бароко) - Реферат

Неформальна спільність і формування засад самоорганізації суспільства (на матеріалі історії українського бароко) - Реферат

посрyди моря великаго и пространного мира сего" [2,арк.144 зв.]. Церква зображується Л.Барановичем як добровільне об'єднання людей на основі віри в Ісуса Христа. В цілому, царство небесне, нова церква постають у творчості Л.Барановича не лише як найважливіші символи християнської віри; вони можуть розглядатися також як особлива форма існування, як теоретична модель бажаної людської спільноти.
Духовна спільнота, на думку Л.Барановича, покликана компенсувати безсилля окремої людини перед нерозумним світом зла, деструктивності, аморальних вчинків і дій. Українським мислителем відводиться значна роль у створенні ідеальної людської спільноти особливим міжособистісним стосункам, спілкуванню, зв'язкам духовного співробітництва і єдності. У поведінці своїй людина мусить наслідувати Ісуса Христа, який вчить бути покірним, смиренним, терпеливим, ставитися один до одного з любов'ю [3, арк.360].
Важливо, що Л.Баранович наголошує на значущості і необхідності вибору людиною своїх зв'язків. Люди, на його думку, утворюють спільноту не за деяким передвизначенням, а завдяки обміну здібностями і талантами. Людей об'єднує також стиль мислення і єдність думки. І, незважаючи на розбіжності, які існують в земному житті, люди можуть знайти спільну мову, коли йдеться про вищу спільноту і цінність духовного єднання. Спілкування, діалог, таким чином, виступають стуттєвою конститутивною основою нової спільності. Відсутність спілкування призводить до небажаних, а то й комічних наслідків: "живот бо человеческий истяє подобен єсть комедии или игралищу" [2,арк.200]. За таких умов життя стає предметом "торжища", виникають конфлікти і непорозуміння. У суспільстві поширюється стан суперництва і навіть ворожнечі між людьми, "брань" часто переважає мирне співробітництво.
У міркуваннях Л.Барановича чітко виражається потреба в досягненні людської солідарності і злагоди. До таких висновків його, безперечно, підводили часті конфлікти в українському житті, відсутність єдності та порозуміння, аморальність поведінки політиків, непримиренна боротьба за владу, свавілля можновладців, безперервні війни та чвари. Час, в який жив Л.Баранович і сучасне йому українське суспільство, він називав "лютыми временами" [3,арк.140 зв.]. Тому, на його думку, люди, як того вимагає ІсусХристос, мусять робити все можливе для вдосконалення свого життя. Розмірковуючи про ідеальну людську спільноту і засади її функціонування, Л.Баранович, власне, пропонує нову модель людської самоорганізації.
Він, як і його сподвижники - І.Галятовський, А.Радивиловський, І.Максимович та ін., чітко усвідомлював, що в умовах нестабільності і кривавих воєн, братської ворожнечі в Україні руйнуються засади духовної єдності суспільства, а сама людина в будь-який час може стати жертвою численних ворогів. Щиро бажаючи припинення чвар в Україні, Л.Баранович та його послідовники пропагували зразки та норми високоморальної поведінки, християнського способу життя. Оцінюючи роль Л.Барановича та його оточення в утвердженні духовної єдності українського народу, В.І.Шевченко справедливо відзначає, що у XVII ст. вихована Петром Могилою генерація церковних діячів в Україні глибше, ніж гетьманат, усвідомлювала соціокультурну єдність нації, морально та філософськи стимулювала її ідентичність, зберігала й обстоювала духовну Україну, як би важко це не було робити [9,189].
Отже, у формі утопій барокові мислителі формулювали теоретичні альтернативи недосконалим і невідповідним людській суті формам організації земного життя, світу зла і несправедливості, намагалися вибудувати проект ідеальної людської організації, найбільш оптимальної форми людського співіснування. Вони наполегливо шукали філософсько-релігійну відповідь на актуальні запити сучасного їм життя, усвідомлюючи нагальність подібних пошуків для України 2-ої половини XVII ст. Теоретичні зразки людської спільноти, які крилися за релігійною термінологією і біблійними образами "царства Божого", "Сіону", "Горного Єрусалиму" у творчості Л.Барановича, І.Галятовського, А.Радивиловського, І.Максимовича та ін., можна розцінювати як одну зі спроб раціоналізації буття. Крім того, ідеал людської спільноти виражав неприйняття інтелігентським середовищем ситуації нестабільності і деструктивності, що була характерна для українського життя того часу.
Аналіз творів представників українського бароко дає підстави стверджувати, що українські мислителі XVII ст., як правило, послідовно обстоювали ідею синергії, тобто особливого узгодження людської волі з Божим промислом, що дозволяло мислити про можливість загальної вселенської гармонії [8,83]. І хоча в даному випадку йдеться про той чи інший варіант соціальної утопії, зразком для неї виступали такі форми взаємин між людьми, що відповідали уявленням барокової людини про бажаний ідеальний стан людського буття, про його єдність і цілісність.
За контурами сформульованого бароковою думкою ідеалу людської спільноти з очевидністю проглядають риси реальних соціальних утворень, у першу чергу, неформальних спільностей української інтелігенції та духовної еліти, які акумулювали здатність людського товариства діяти узгоджено й ефективно, концентрувати зусилля своїх членів навколо досягнення спільних цілей. Їх місце в українській історії вимірюється не лише розміром ролі в розвитку духовної культури доби бароко, а й тим, що вони виразили й продемонстрували переваги та перспективи соціальної самоорганізації.
Література:
1. Антологія української поезії. Т.1. - К., 1984.
2. Баранович Л. Меч духовный. - Киев, 1666.
3. Баранович Л. Трубы словес проповедных. - Киев, 1674.
4. Вибрані листи Лазаря Барановича // Чернігівські Афіни. - К., 2002. - С.58-173.
5. Галятовський І. Ключ розуміння. - К., 1985.
6. Макаров А. Пророцтво Лазаря Барановича // Чернігівські Афіни. - К., 2002. - С.6-42.
7. Сумцов Н. Лазарь Баранович // К истории южно-рорссийской литературы XVII века. Вып.1. - Киев, 1885.
8. Ушкалов Л. З історії української літератури XVII-XVIII ст. - Харків, 1999.
9. Шевченко В.І. Філософська зоря Лазаря Барановича. - К., 2001.
10. Шевчук В. Співці музи Роксоланської в Чернігові // Чернігівські Афіни. - К., 2002. - С.44-56.
Loading...

 
 

Цікаве