WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Неформальна спільність і формування засад самоорганізації суспільства (на матеріалі історії українського бароко) - Реферат

Неформальна спільність і формування засад самоорганізації суспільства (на матеріалі історії українського бароко) - Реферат

відбувалася в непростий для України час, коли "вієн труби нізащо зводять люди", "коли спадає на нас меч" і "волає кров". Саме в час Руїни Л.Баранович виступав як послідовний і твердий прихильник миру і національної злагоди. Найбільше він бажав, "щоб врятований Богородицею світ подарував мирові мир" [4,71]. Національно-визвольна війна 1648-1654 рр., боротьба за власну державу були тими обставинами, які безпосереднім чином впливали на зміст і характер діяльності Л.Барановича. Жодна впливова подія в Україні 2-ої половини XVII ст. не відбувалася поза увагою Л.Барановича [7,78]. Його завжди цікавила доля України та її народу. Відсутність злагоди в державі (а саме "злагодою держави зростають") Л.Баранович пояснював затьмаренням душі й розуму українців. "Єдність від Бога, а роз'єднання від злого духа", - пише він у листі до Ф.Софоновича (1699 р.) і продовжує : "Давно замишляють на Русь, аби розділити її і таким чином знесилити" [4,92].
У роки хаосу і безладдя Л.Баранович, будучи авторитетною постаттю, намагався примирити сторони, що ворогували, об'єднати їх навколо православної церкви. І в цьому він вбачав своє призначення. У важкі моменти української історії (війна, турецькі навали, дезорганізація в суспільстві) авторитет Л.Барановича визнавався багатьма. Видатний мислитель і діяч православної церкви був переконаний в тому, що зброя і меч не можуть бути достатнім аргументом у протистоянні світові зла та неправди. Він вчив людей покладатися на слово Боже, прислухатися до голосу совісті.Л.Баранович постійно наголошує на тому, що в часи жорстокої війни і збройної боротьби перемогти душевних і тілесних ворогів можна лише мечем духовним: "...Не мечем Христос, точію сим духовним, Глаголом Божим побyдил" [2]. На його думку, не войовничий дух, що панував в українському суспільстві, а Меч духовний, Слово Боже є найбільшою силою. У своїх проповідях Л.Баранович висловлював надію, що люди мусять не лише воювати справжнім мечем, а навчитися мистецтву миролюбності, християнського смирення і християнської любові. У міжусобних війнах Меч духовний допомагає людині вистояти і дійти згоди зі своїми супротивниками, він є слово, що виходить з уст Христа. Цей Меч духовний, Слово Боже, що промовляє Ісус Христос, не вбиває, а живить. Наслідком дієвості Меча духовного повинен бути мир, братерство і злагода. Л.Баранович пише В.Ясинському: "Вирушаючи до його величності царя з Мечем духовним з обов'язку свого, я волів би залишити там плід духовний - любов, радість і мир: від щирого серця бажаю, аби він великий був у братстві тих, хто шанує закон... А як і наш Меч духовний проймає серце, той ми мусимо пам'ятати про те, що як не постраждаєш, - не вінчатимешся. Мечем духовним все залагодиться" [4,59].
Проповідь миру і злагоди, яку творив Л.Баранович, була надзвичайно актуальною для українського суспільства 2-ої половини XVII ст. Нескінченні війни і розбрат знекровлювали Україну, численні вожді продавали її своїм іноземним покровителям і "союзникам". Використовуючи надану йому владу, Л.Баранович намагався утверджувати єдність у суспільстві, діяв і як проповідник, і як меценат, і як видавець. І дуже "ревностним" був у виконанні тих завдань, які ставив перед собою. Він рішуче виступав проти розкольників, проти прихильників унії, критикував католицьку церкву, робив все це з єдиною метою - утвердити мир і злагоду в державі.
Найбільших успіхів у боротьбі з настроями і практикою Руїни Л.Баранович досяг на терені дипломатичної та державної діяльності. На думку А. Макарова, за умов хаосу, коли в Україні панувало декілька гетьманів, миролюбний і людяний архієпископ виступав у ролі представника всієї православної церкви й усього українського народу на обох берегах Дніпра. Можна стверджувати, що Л.Баранович був тоді єдиним діячем, здатним репрезентувати загальнонаціональні інтереси українського народу в очах сусідніх держав [6,8].
Виступаючи прихильником духовного єднання, миру і злагоди, Л.Баранович своїм життям та діяльністю намагається утвердити своє світобачення і свої моральні принципи в житті. І він знаходить підтримку і солідарність серед своїх однодумців - поетів, філософів і церковних діячів, що входили до Чернігівського літературно-філософського кола. Коло Л.Барановича - це приклад неформальної спільності, ефективність і перспективи функціонування якої стверджувалися через усвідомлення важливості для багатьох українських людей спільної справи і спільних завдань, через реалізацію тих механізмів організації та самоорганізації людського життя, які стали визначальними в час розбрату, роз'єднання і хаосу в суспільстві.
Одним із найцінніших результатів діяльності українських барокових мислителів було формулювання ідеалу досконалої духовної спільності, засадами якої є порозуміння, згода, рівність, братерство, соціальна гармонія, і яка втілює зразок ідеальної людської організації. У цьому ідеалі втілювалася мрія людини барокової епохи про таке об'єднання людей, яке утворюється на засадах порозуміння і духовної співпраці, виражає глибинну потребу в установленні тісного духовного зв'язку між людьми, в узгоджених діях для досягнення спільних цілей. Омріяний тогочасною людиною ідеал життя виражався в богословських поняттях "Царства Божого", "Нової церкви", "Сіону", "Горного Єрусалиму". Зокрема, у творчості Л.Барановича значне місце приділено роздумам про найвищу ціль людського існування - Царство Боже. В обрисах цього царства проглядається одвічна мрія людини про ідеальне суспільство, про найбільш оптимальні для людини форми життя. Створений українським мислителем образ нової реальності багато в чому нагадує церковний. І в цьому відчувається вплив атмосфери українського життя в XVII ст. В умовах боротьби за національну єдність, православна церква була, власне, єдиною стабільною організаційною формою національного і суспільного життя. Тому вона й виступала зразком або теоретичною моделлю тієї ідеальної спільноти, до якої прагне людина і людське товариство.
На думку Л.Барановича, церква втілює образ ідеального, оновленого світу, до якого йде людина. Вона уподібнюється кораблю, куди повинні увійти всі, щоб спастися, знайти прихисток, уборонити вірних від ворогів і всякої напасті: "корабль церковь твоя єсть, сія инy єсть
Loading...

 
 

Цікаве