WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → «Народ без ідеї, що храм без бога». Національна ідея як українознавча проблема - Реферат

«Народ без ідеї, що храм без бога». Національна ідея як українознавча проблема - Реферат

політики.
Говорячи про наукове осмисленні цілей і змісту національної ідеї, її особливостей на кожному новому етапі поступу, узагальнення досвіду її реалізації, ще раз підкреслимо виняткову роль у цьому процесі українознавства. Його методологія системного підходу дозволяє, з одного боку, опрацьовувати наукове розуміння національної ідеї, виробляти рекомендації, спрямованні на її втілення в життя, а з іншого - шляхом його вивчення в усіх ланках освіти і культури для дітей, молоді і дорослих, використання засобів масової інформації доносити національну ідею до свідомості кожного українця. Ці завдання набувають актуальності в сучасних умовах, коливороги української ідеї намагаються у будь-який спосіб скомпрометувати її і підірвати довір'я до неї. Одні заявляють про "недозрілість" українців до національної ідеї і неможливість її вироблення без регіоналізації України або побудови громадянського суспільства, інші некоректно висловлюються, мовляв, національна ідея не спрацювала.
У 1995 р. тодішній президент Л.Кучма заявив, що в Україні національна ідея не спрацювала, чим самим образив як саму ідею, так і український народ. Як зазначила І.Кресіна, це засвідчило, що "лідер" нації так і не відійшов від ідеології колишнього партноменклатурника. Річ у тому, що національна ідея була невигідна для тої політичної еліти, яка сформувалася навколо нього і не відстоювала українські інтереси, намагаючись за будь-яку ціну утриматись при владі. Насправді національна ідея спрацювала ще в 1991 р., коли український народ на референдумі підтвердив Акт проголошення державної незалежності України [ 10 , 102].
Треті некоректно трактують її як шкідливо-націоналістичну і лякають жупелом націоналізму, навішуючи йому, за інерцією радянських критиків буржуазної ідеології, тавро антигуманного світогляду. У зв'язку з цим варто апелювати до думки одного з духовних симпатиків українського націоналізму, відомого громадсько-політичного діяча і публіциста І.Багряного. Наголошуючи, що національна ідея не обов'язково мусить бути націоналістичною, тобто виразником ідей лише організованого націоналізму, зокрема інтегрального, він риторично запитував: хто візьметься довести, що звичайні колгоспники і робітники, які билися у загонах червоних партизан або як червоноармійці, рятуючи українську націю від фашистської загрози, були ворогами української національної ідеї? Інша справа, що більшовики прагнули використати їх національні почуття у своїх геополітичних та ідеологічних цілях. Водночас І.Багряний застерігав прихильників різних форм українського руху від взаємопоборювання, що завжди було на руку ворогам України [ 11, 57-58,64-65]. На жаль, досвід минулого, повчальні уроки історії здебільшого не беруться до уваги національно-демократичними силами як головними носіями національної ідеї. Частина з них продовжує конфліктувати поміж собою, чубиться за посади навіть у такі відповідальні моменти, коли Україні загрожує небезпека тоталітарного реваншу, коли формується законодавча та виконавча влада, вирішується її майбутнє, гальмуються євроінтеграційні процеси.
Ряд дослідників виокремлює радикально-націоналістичну концепцію української ідеї, пов'язуючи її з іменами М.Міхновського, Д.Донцова, ідеологами Організації українських націоналістів, героїкою Української повстанської армії, діяльністю сучасних націоналістичних об'єднань. Можна погодитися з думкою І.Кресіної про те, що виділення цієї концепції правомірне, оскільки зумовлене наявністю в історії українського національно-визвольного руху радикально-націоналістичного крила та його сучасних послідовників [12, 342-362]. Змістовним стрижнем цього руху були й залишаються виборювання повної самостійності України, побудова національної держави, захист інтересів нації, формування національної свідомості. При цьому авторка не погоджується з тезою О.Забужко про зрощення національної ідеї на сучасному етапі з націоналізмом [13,32]. Раціональним у цьому зв'язку видається нам погляд П.Кононенка на співвідношення та взаємообумовленість нації, національної ідеї і націоналізму, національного і націоналістичного. На його думку, націоналізм виступає не тільки як духовний рушій нації, але й як "наука про націю та національну ідею, що органічно контамінує теорію й практику, аналіз, синтез і передбачення (аж до пророцтва), мету й волю до її здійснення" [ 1, 348]. Учений продовжує розвивати думку, викладену в підручнику "Українознавство" (1996 р.) про те, що характер націоналізму, притаманного всім націям, залежить від формотворчих чинників, методологічних засад та його призначення, а тому виділяє такі його типи, як: демократично-ліберальний, інтегральний і реформаторський [1, 21]. До цього варто додати, що націоналізм сформувався у процесі етногенезу як патріотичний рух, який проголосив націю найвищою цінністю, а своїм гаслом взяв захист і боротьбу за волю нації та її право на власну державу. Це гасло прийняте як один із принципів Організації Об'єднаних Націй, яка задекларувала право кожної нації на вільний розвиток і державне життя. Антиподом націоналізму виступає великодержавний шовінізм, який сповідує зверхність і панівне становище однієї нації стосовно інших, принижує, прагне поневолити й асимілювати їх, маскуючись асиміляційними гаслами інтернаціоналізму або космополітизму.
Найвищий смисл національної ідеї українців - здобуття державної незалежності та суверенітету України - був і залишається непохитним. П.Кононенко переконливо доводить, що "коли б в Україні було просто "населення", а не нація, і не жила українська національна ідея, - Україну за час СРСР було б повністю асимільовано, русифіковано, розстріляно і поховано" [1,249]. Україна й українці вижили тому, що мали могутню духовну зброю боротьби і не скорилися, хоч і зазнали катастрофічних втрат у ході репресій, депортацій, голодоморів, нав'язаних воєн. Ця боротьба триває, змінюються лише її форми і зміст, вивищуються нові ідеали й цілі, по-новому вибудовуються пріоритети. Минуле п'ятнадцятиріччя, Помаранчева революція і шалений спротив її ідеалам переконливо засвідчили, що проголошення Акту незалежності заклало лише стартовий фундамент тієї величної споруди, повноправної самостійної Української держави, яку доведеться будувати, зміцнювати, утверджувати і боронити в глобалізованому світі ще не одному поколінню українців.
З погляду українознавства, важливими є з'ясування та аргументація функцій національної ідеї, тобто тієї ролі, яка на неї покладається історією. Як справедливо зазначає М.Ожеван, національна ідея має ряд суспільно-мобілізуючих функцій. Вона покликана чітко визначити: а) місце української нації в глобальному просторі та часі, тобто бути її
Loading...

 
 

Цікаве