WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея: до Чернігівщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини, Закарпаття - Реферат

Національна ідея: до Чернігівщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини, Закарпаття - Реферат

М.Костомарова та кирило-мефодіївців у месіанізмі. Однак, нічого того не було. Як завжди, українофоби "не помічали" різниці між ідеологією месіанізму та сутністю місійності. Месіанізм вивищував один народ (мову, культуру, право) над іншими і виправдував будь-які заходи задля панування над іншими (роль єврейства, Римської імперії, Москви як "третього й останнього Риму").
Місійність походить від семантики поняття "виконувати місію". Як дипломати, представники урядів і держав, освітяни, вчені, місію виконували Кирило і Мефодій. Кирило-мефодіївці, суголосно з Т.Шевченком, відстоювали ідею рівності та братерства народів, а тому й розуміли місію України (а якусь роль має виконувати згідно із законами природи кожна людина, нація, мова, культура) у створенні прецедента справедливого вирішення проблеми, у тому, щоб Україна стала прикладом, згідно якому, "так би зробилось і в Польщі, в інших слов'ян" - самими поляками та іншими слов'янами.
Натужно вправлялися фарисеї і в спробах довести, що "український месіанізм" зрідні польському. Та й то було виплодом хворобливого клерикалізму, бо шляхетська Польща дійсно проповідувала ідею месійності, у тому числі й щодо колонізованої нею України. Україна ж жодним документом не засвідчила ідеології панування над іншими, тим більше - силового.
"Книги буття…" засвідчує протилежне: походження не від чужих взірців, а від тисячолітніх традицій, яскраво виявлених у "Велесовій книзі" і "Літописі Аскольда", в билинах великокняжої доби і "Повісті минулих літ", у Галицько-Волинському й козацьких літописах, в історичних піснях, народних думах та "Історіїрусів", у творчості корифеїв бароко, Г.Сковороди, Л.Барановича й П.Могили, І.Котляревського й, нарешті, - Тараса Шевченка.
Пригадаймо "Велесову книгу": "се рабів відпустимо й скажемо, як вирішили, так і зробили".
У "Книгах буття…": "І хотіли вони зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков… І козацтво стали мучить і нівечить"; нищили право українське пани - ляхи й царсько-московські месійники.
Однак "голос України не затих. І встане Україна з своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни ("Буде бито царями сіянє жито!" - Т.Шевченко), ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні кріпака, ні хлопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар ("А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі" - Т.Шевченко).
І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою у союзі Слов'янськім" (§ 104).
Саме таким є шлях до мети та української місії - комплексного розв'язання проблем соціального, національного, культурно-гуманістичного змісту. А саме: шлях і еволюції (відродження та розвиток традицій), і революції (завоювання незалежності і свободи). А засобом досягнення мети - утвердження своєї держави та здобуття рівноправного становища з іншими народами.
Досягнути ідеалу непросто, для цього необхідно мати ідею й еліту, а головне - готувати покоління борців. Готувати і в практиці життя, і шляхом розвитку національно-державної самосвідомості.
Так викристалізовується програма народних шкіл та широко розгалуженого товариства "Просвіта": для перших сам Т.Шевченко пише "Букваря", а в осередки "Просвіти" іде найавторитетніша фаланга інтелігенції (як Б.Грінченко, Л.Глібов і М.Коцюбинський в Чернігові, Леся Українка, М.Старицький, М.Лисенко в Києві, І.Франко, М.Грушевський, М.Гнатюк у Львові), набирає щонайширшого розповсюдження народництво як ідеологія.
Абсурдно, але все те піддають нищівній критиці, чи й гротесковому осміянню не лише імпер-більшовицької орієнтації ортодокси Москви, а й доморощені представники "робітничого класу", мотивуючи антинародне ренегатство тим, що "робітники не мають Вітчизни" (К.Маркс), і не лише націоналізм, а й патріотизм є, мовляв, рудиментом у новочасній суспільній думці. На цій основі створюються компартія України та організації її сателітів, наповнювані та очолювані, як правило, великоросами і євреями. Що при цьому не заважає їм виступати від імені… всього українського народу.
Розчленовані й розшматовані урядами різних імперій, українці заганяються в кут найгострішої ідеологічної кризи - не лише культурно-мистецького, а й політичного та психічного декадансу. Неогегемонізм конфліктуючих імперій невідворотно веде до світової війни. Праця О.Шпенглера "Присмерк (або - конання, - П.К.) Європи" виявляє найвпливовіше переконання: ХХ століття несе загибель не лише націй, а й усієї світової цивілізації та культури. І в першу чергу, виходило, мають остаточно загинути такі бездержавні нації, як Україна, оскільки немовбито, не витримали вимог (іспиту) часу як національні спільноти, так і концепції націй та націоналізму.
Але в першу чергу Україна довела тоді: по-перше, що "Ще не вмерла Україна!" "І не вмерла, і не вмре!" (П.Чубинський, І.Франко); а по-друге, що коли імперіалізм та "інтернаціоналізм" вели вселюдство до руїнних процесів, то оптимістичну надію на щасливе грядуще символізував націоналізм. Руйнівному началу в історії протистояло конструктивне.
Нагадаємо, проблему мови О.Потебня розглядав у контексті всеєвропейських дискусій про націоналізм. В руслі європейського трактування розглядалася й концепція романтизму як всеохоплюючого духу націй ідеологами Харківщини та Галичини.
Як універсальну за масштабами й категоріями часу і простору розглядають національну ідею-проблему й лідери київського суспільного руху - від кирило-мефодіївців до старої й нової громад та політичних партій.
Безумовно, що особлива роль у цьому процесі належить Київському університетові та Михайлові Максимовичу і П.Кулішу, Б.Грінченку, І.Нечую-Левицькому та М.Драгоманову, а згодом І.Франку та М.Грушевському, П.Грабовському і Лесі Українці, Х.Вовку, В.Хвойці та Д.Яворницькому, лідерам різних українських політичних партій.
Коротко нагадаємо: Михайло Максимович був натурфілософом-природничником за фахом; за його підручниками з біології навчалися в Польщі, Німеччині, Франції, Росії. Але він був і духовним спадкоємцем
Loading...

 
 

Цікаве