WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея: до Чернігівщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини, Закарпаття - Реферат

Національна ідея: до Чернігівщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини, Закарпаття - Реферат

Гідними засновника виявилися й викладачі - вітчизняні і зарубіжні - університету: в основу підготовки кадрів вони поклали виховний процес: готувати не просто фахівців, а патріотів свого народу, свого краю, відданих ідеалам демократії, народолюбства, свободи.
За умов антиукраїнської політики царизму то було нелегкою справою. Однак, не випадково доходило до скандалів: коли імператор, прибувши на святкування, оголошував університетові… догану за підготовку інтелігенції, яка, за його твердженням, неадекватно ставилася до визначених їй русифікаторсько-колонізаторських завдань. Імператор тут же полишив зал, а викладачі залишилися. Залишилися і їхні орієнтації та принципи: піднімати рідний народ до висот європейської цивілізації та культури і, до того ж шляхом не заміни (витіснення) вітчизняногозакордонним, а навпаки - шляхом органічної контамінації свого з "чужим", збагачення рідного спорідненим закордонним.
Закономірно, що саме на Слобожанщині запановує романтична теорія і практика в літературі, культурі, мистецтві, серцевиною якої була національна орієнтація: на прадавню історію і фольклор, на ідеали боротьби за суверенну особистість, кожну соціальну верству та націю. На свободу й народоправство; за національну мову й ментальність - глибоко національну психіку.
Цілком зрозуміло, що реальним ідеалом романтиків стала доба Козаччини та її образне вираження - борець за свободу.
"Втратив я старе, та зате знайшов нове. Прощай, моя тінь! Здрастуй омріювана істина! Ти будь мені землею обітованою" (Г.Сковорода) - такою була перша концепційна засада харківських освітян і вчених. Друга чи не найповніше була виражена видатним мовознавцем Олександром Потебнею: про вартість індивідуального чи колективного життя можна говорити лише тоді і в тій мірі, коли те життєдіяння (а відтак виховання, освіта, наука, мистецтво) буде закорінене в глибини народу й служитиме повному розквіту та самовираженню національної душі.
Універсальною формою втілення народної душі є мова, - тому утвердження народно-національного буття та свідомості найперше необхідно починати з мови. Причина, гадав О.Потебня, зрозуміла: "Слово народ, - писав він у статті "Про націоналізм" (1865), - перейшло від абстрактного значення народження"; та головне, що народ "у найширшому значенні" це - мова, а "Народність є те, чим один народ відрізняється від іншого" [21, 221]. Де нема особовості - там немає цивілізації і культури; і, аналогічно: де немає мови, там нема особовості. І це ніяк не протистоїть ідеї єдності вселюдства; навпаки: сутність світу - у цілісності всіх його частин (отже, людей і народів), а ті - в цілісності неповторних одиничностей.
Українці - частина вселюдства, отже і вони, і вселюдство зацікавлені в розвитку органічної (від природи) кожному з них індивідуальності. Бо знищення одного спричинить загибель іншого. І тому, "коли мова школи відмінна від мови сім'ї, то слід чекати, що школа й домашнє життя не будуть в гармонії", а боротимуться одне з одним. І аналогічно: до внутрішньої всеохоплюючої дисгармонії веде й асиміляція чи злиття народів, оскільки, як зазначав один з учителів О.Потебні знаменитий Гумбольдт, - "народність, яка поглинається іншою, вносить у цю останню начала розпаду". З цієї ж причини денаціоналізація стає ферментом деморалізації, а проблема мови є однією з найважливіших - пов'язаних з іншими - проблем.
Так національна ідея, виплекана Т.Шевченком, охопила весь український (від Чернігівщини, Слобожанщини до Галичини і Закарпаття) Терен. І цілком логічно, що як об'єднала сили патріотичні (живі), так і оголила справжні інтереси та заміри українофобські ("мертві"), про що прекрасно сказав П.Куліш у статті "Чого стоїть Шевченко як поет народний": наш Кобзар - не лише митець, а й перший наш справжній історик та мислитель, "найвища корогва нації, після підняття якої всі в нас поділилися на живих і на мертвих та й довго ще ділитимуться" [22, 260]. Поділилися вони й у Львові та Чернівцях, де люто змагалися народовці з москвофілами; поділилися і в Києві, де проімперським прихвостням протистали кирило-мефодіївські братчики, а далі й могутні об'єднані патріотичні сили.
"Книги буття українського народу" - так озаглавив маніфест натхненний Т.Шевченком М.Костомаров. Важливо, що стилем цей документ кирило-мефодіївців нагадував історико-етнологічні міфи, а пафосом був споріднений з ідеологічними маніфестами інших збурених національно-визвольними рухами європейських народів (зокрема польського, італійського, угорського, болгарського). Не менш важливо і те, що "Книги буття" поєднували як історію та сучасність (кореспондуючись з найдавнішою літописною традицією), так і соціальну та етнонаціональну, філософську і релігійну парадигми.
"Племено слов'янське, - наголошував М.Костомаров, - ще до принятія віри не йміло ані парей, ані панів і всі були рівні…"
Познайомившись із християнством, слов'яни, за допомогою Кирила і Мефодія, почали перекладати святе письмо "тією ж мовою, якою всі говорили посполу", отже, не так, як романці чи німці, котрі послуговувалися латиною, - а по-своєму.
На жаль, було два лиха у слов'ян: "незгода між собою" та те, що "менші брати" некритично все переймали од старших, хоча "у їх своє було лучче, ніж братівське". Бог обдарував слов'ян краще, ніж інших, та вони вдалися до зневажання свого й запозичення чужого - і Бог покарав їх.
Українці потрапили у багатоступеневу залежність. Спочатку "Україна з Польщею поєднались як сестра з сестрою". Однак Польща почала нав'язувати багатоступеневу експлуатацію. Почалися роздори. Цим прагнули скористатися і Литва з татарами та Московщиною, і інші сусіди. Та "не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє братство… І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі… і день одо дня росло, умножалось козацтво, і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні і вже не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, і дивлячись на Україну так би зробилось і в Польщі, а там і в других слов'янських краях" ("Книги буття українського народу", § 76).
За це твердження великі "інтернаціоналісти" звинувачували
Loading...

 
 

Цікаве