WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея в українській філософській і релігійній думці - Реферат

Національна ідея в українській філософській і релігійній думці - Реферат


Реферат на тему:
Національна ідея в українській філософській і релігійній думці
?
І цілком закономірно, що саме патріотичні церковники були опорою борців за особову, соціальну й національну свободу, часом жертовно протистояли польсько-шляхетській, татаро-турецькій і царистсько-московській експансії. І надзвичайно важливо та показово, що ідеологія, віра цього типу еліти закоренила націєзахисну та націєтворчу ідеологію як у масовій свідомості, так і в грунті національної філософії.
Первинно це, як відомо, було здійснено державцями і церковниками Острозької та Київської (Могилянської) академій: тоді там були центри політичного й культурно-духовного життя, там, через призму ідейних перегуків з Європою формувалися нове мислення і нова віра. Тому саме там формувалися й кадри найзначніших гетьманів, полковників, митрополитів та єпископів, провідних вчених і педагогів.
Переміщення центра творення Гетьманщини на Чернігово-сіверські землі зумовило переміщення туди й центра філософських та релігійних борінь і шукань, що реально і корелювалося, й відбивалося на боріннях та шуканнях ідеологічно-політичних. Для наочності достатньо взяти характер пошуків та утвердження ідейних принципів Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазара Барановича, Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Іоанна Максимовича, Амвросія Дубневича.
Студент Замойської академії, учитель мов у Львівському братстві та в школі у Вільно, архімандрит Єлецького монастиря (на Чернігівщині), автор книг "Євангеліє учительное", "Зерцало богословія" (створених у Почаївському монастирі), "Перло многоцінне", К.Транквіліон-Ставровецький всю силу свого багатогранного обдаровання присвятив боротьбі за розвиток української церкви та віри. І це було надзвичайно важливою складовою відновлення національної державності навіть з організаційної точки зору. Та особливо вагомо те, що духовним підґрунтям тієї позиції були гуманістичні, богословські й морально-етичні постулати філософа, що становили основу його концепції, одягнутої у релігійну форму, але змістом повністю дотичної до національної ідеї.
Знову може виникнути термінологічний диспут, однак при уважному вдумуванні будь-які сумніви відпадуть. Найперше тому, що для Транквіліона-Ставровецького є надзвичайно вагомою вітчизняна релігійно-філософська традиція, яка в центр і розуму, і віри ставить проблеми самопізнання та життєвого вибору (кредо).
Нагадаємо: саме в час принципових внутрідержавних змін і автори "Велесової книги" та "Літопису Аскольда", і Володимир Мономах у "Поученні дітям" ставили основоположні питання: 1) чи знають співвітчизники, як створено світ? 2) чи знають вони, що то є - людина? 3) а в цьому зв'язку - як треба жити співвідносно з розумінням життя і смерті, добра і зла, праведної і гріховної життєдіяльності? Пафос роздумів великого князя скеровувався на збереження єдності рідної землі та народу; на утвердження активної добротворчості та людяності (а тому - проти пустельництва й усамітнення (втечі від життєвих бур) та відстороненого споглядання життя реальних людей, бо любити Бога, не люблячи ближнього, - є лицемірством і боговідступництвом); на необхідність внутрішнього самопізнання як керма у великий світ та домінанти філософії серця як найвірнішої запоруки свободи й благодаті.
Для Транквіліона-Ставровецького осердям і життя, і філософії також є людина, народ і світ у співвіднесенні із земним (метафізичним) та божественним началами, метою і шляхом до неї. А фундаментальним принципом вибору шляху до благодаті є категорії пізнання та самопізнання. Причина зрозуміла: Україна - в процесі пошуку нової дороги розвитку. Як прийти до величі і могутності етнодержавної системи періоду Київської України-Русі?
Знову панують тенденції внутрішнього розладу, зумовлені втратою державності, суверенітету, свободи. Як і завдяки чому, - ставить перед собою питання Ставровецький, - можна створити світ добра, закону та правди? І переконується: щоб досягти жаданого блага суспільства, останньому необхідно усвідомити реальний стан буття, причини життєвих поразок і бід; для цього - усвідомити свою роль, призначення і можливості і вже на цій основі визначити свій історичний жереб. Як наслідок - звернення до національної мови, культурної традиції та релігійно-філософської вітчизняної системи, а паралельно - до роздумів про мету і зміст життя в руслі всеєвропейської гуманістичної традиції.
Немало хто, за звичкою, може сказати: на Заході (в Європі) утверджувалися ідеї Реформації і контрреформації, панувала міжконфесійна толерантність, а в Україні? Палали пристрасні бої між православними і католиками та прибічниками однонапрямних конфесій та уніатами, не кажучи вже про адептів інших релігійних систем та "єресей". Але їм необхідно внести принципову корекцію і щодо міжконфесійних стосунків в Україні та в країнах Європи, і щодо ставлення до інакомислія. А саме: усвідомити, що найбільш толерантні стосунки між різними конфесіями ще з часу Київської Русі були саме в Україні. Тут вирували жорстокі конфронтації лише у процесі заміни язичництва християнством.
Яким був релігійний "мікроклімат" в Європі, яскраво засвідчує не лише трагічна загибель реформаторів церкви Лютера й Гуса, а й багатостраждальна доля славетного вченого Спінози, розгляд справи якого закінчився таким документом: "Господа Маамада доводятъ до вашого св?д?нія, что, узнав съ н?которыхъ поръ о дурном образ? Мыслей и д?йствій Баруха де Эспинозы, они старались совлечь его съ дурныхъ путей различними средствами и об?щаніями. Но такъ какъ все это ни къ чему не повело, а напротивъ того, съ каждымъ днем получались все новыя и новыя св?д?нія объ ужасныхъ поступках, имъ совершаемыхъ, и такъ какъ все это было удостов?рено показаніями свид?телей, которые изложили и подтвердили все обвиненіе въ присутствіи означеннаго Эспинозы, достаточно изобличивъ его при этомъ, то по обсужденіи всего сказаннаго въ присутствіи Господъ Хахамовъ р?шено было, съ согласія посл?днихъ, что означенный Эспиноза долженъ бытъ отлученъ и отд?ленъ отъ народа Израилева - почему на него и налагаетея Херемъ въ нижесл?дующей форм?.
По произволенію Ангеловъ и приговору Святых ты отлучаемъ, отд?ляемъ осудженію и предаемъ проклятію Баруха д'Эспинозу, съ согласія Синагогального трибунала и всей этой Святой Общины, передъ священными книгами Торы съ шестьюстами тринадцатью предписаніями, въ них написанными - тому приклятію, которымъ Іисусъ Навынъ проклялъ Іерихонъ, которое Элиса изрекъ надъ отроками и вс?мъ т?мъ проклятіямъ, которыя написаны въ Книг? Законовъ. Да будетъ он проклаятъ и днемъ, и ночью; да будетъ проклятъ, когда ложится и когда встаетъ; да будетъ проклятъ и при
Loading...

 
 

Цікаве