WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

абсолютизувати, бо за однакових природних умов існують народи (суспільні популяції) з різними соціальними й духовними рівнями. Філософія, соціологія, політологія, спираючись на дані історії, антропології, демографії, етнопсихології твердять: поряд з географічним величезну, а то й вирішальну роль у формуванні етносів-націй відіграють такі чинники, як геополітичний, етнокультурний, релігійний, ідеологічний, економічний і особливо - мова.
На доказ наведемо деякі твердження різних учених. Люди, наголошував великий німецький гуманіст Йоган Готфрід Гердер, - це слухняна глина в руках клімату (природного середовища загалом). "Однак пальці (природи - П.К.) створюють дуже різноманітні форми, а протидіючі закони настільки багатоманітні, що, можливо, лише геній людський може скласти формулу рівнодії усіх тих сил". Не лише природа впливає на людей (етноси), зауважує Гердер, а й люди на природу. На цій підставі, німецький мислитель розвиває концепції ліберального націоналізму (рісоджименто), згідно з якою нації - це природно-історичні феномени, які повинні мати рівні умови розвитку, а серед вирішальних чинників їхнього розквіту є як природа, так і характер, мова, дух нації, що набувають бажаної суверенності та повноти завдяки міжнаціональним контактам.
І. Кант вважав, що не тільки в природі можна шукати розгадку сутності й таємниці національного характеру. На його думку, факти, коли цілі народи переселялися на нові місця (з іншими кліматичними умовами) і зберігали себе, свідчать, що національний характер відзначається незмінністю, а народи можуть адаптуватися з природою.
Гегель дотримувався думки, що національний характер незмінний як і клімат. "Незмінність клімату, - писав він, - уся сукупність властивостей і особливостей країни, в якій та або інша нація має постійне місцезнаходження, сприяє незмінності її характеру". І хоча його увага була прикута переважно до категорії "всесвітньо-історичний народ", Гегель особливої ваги надає такому феномену, як "дух народу", і це змушує його визнати: ґрунтом і національного (як частини), і світового духу (як цілого) є природа, хоча вона й визначає це лише кількісно.
Так само і Д.Юм у праці "Про національні характери" вважав, що їх породжують чинники як фізичні, так і моральні. При цьому "до моральних чинників, - писав він, - я відношу всі обставини, спроможні впливати на розум як мотиви або основи і які роблять повний комплекс звичаїв прийнятним для нас. До таких належать форми правління, соціальні перевороти, багатство або злидні... становище нації, співвідносне з сусідами... Під фізичними причинами я розумію ті якості повітря і клімату, які, очевидно, постійно й непомітно впливають на характер". Не менш важливо те, що Юм зафіксував елемент руху, якісних змін характеру, зауваживши: "мораль народу дуже суттєво змінюється з плином часу або через величезні зміни в системі його правління, або через змішання з іншими народами...".
Теоретична думка Європи була одностайною: "кожен народ має свій особливий спосіб бачити й відчувати, який формує його характер, і у всіх народів цей характер змінюється або раптово, або поступово, в залежності від раптових або непомітних змін, що відбуваються у формі їх правління та, отже, в суспільному вихованні".
Той "дух народу" існує в масштабах сім'ї, роду, племені, а коли стає політично-духовною системою - набирає характеру загального, національного. І коли в одних випадках він набуває реального буття завдяки існуванню держави, то в інших сам стає могутньою енергією творення держави. За концепцією поборників марксизму-ленінізму, що фактично відкидали національну проблему, нації формуються лише за капіталізму й зникнуть разом з ним. "Хибність цього погляду, - зазначає В.Лісовий, полягає в тому, що процес націєстановлення, скажімо, в Європі розпочався ще до появи капіталізму". Є ще одна догма, яка міцно тримається до нашого часу: що націоналізм - це тільки зло, інструмент політики сепаратистів, та що в "націоналізмі й космополітизмі зміщуються поняття соціальних інтересів і духовних цінностей. Пріоритет прав людини над державними, національними, класовими інтересами (отже: над правами... інших людей, суспільства! - П.К) - непорушна вимога будь-якого розвитку того суспільства і тому наче "...націоналізм прагне нейтралізувати загальнолюдські цінності".
Насправді було все навпаки, бо ж навіть за законами формальної логіки інтернаціональне (космополітичне) не може існувати без національного.А національне не обов'язково передбачає протиставлення, ізоляцію, стерильність.
Ось що пише з цього приводу у книзі Nationalism. Mith und Realiti (1955) Бойд Шейфер: "В Німеччині особлива роль у націєтворенні належить Лютерові і його реформаційній ідеологічно-конфесійній діяльності, зокрема й тому, що він нагадав німцям про їхню особовість, відмінність від інших. Однак треба пам'ятати, що, хоча Лютер говорив про інтереси німців як про щось протилежне інтересам італійців і віддавав перевагу німецькій мові у порівнянні з латиною вчених, він навряд чи був націоналістом... Кілька раніших реформаторів ішли ще далі - Джон Вікліф ще набагато раніше від часу Лютера хотів, аби національна церква була підпорядкована національній державі: гусистські лідери з Богемії підійшли впритул до ототожнення їхньої релігійної справи з національним інтересом... Ідентифікація релігії і нації відбулась найбільш повно й чітко в пуританському повстанні сімнадцятого століття проти роялістського католицького абсолютизму в Англії.
...Національні церкви посилено культивували простонародну мову в молитвах, ритуалах і гімнах і таким чином поширювали функціонування національних мов. Найголовнішу для більшості протестантів книгу - Біблію - було перекладено й опубліковано саме цими мовами, й вона читалася не латиною, а саме цими мовами. У Швеції і Данії публікація Біблії простонародною мовою допомогла унормувати те, що сьогодні називається шведською і датською мовами".
Як в Італії творчість Данте, в Іспанії Кальдерона і Сервантеса, так в Англії поряд з "Королівською Біблією", особливу роль у формуванні національної мови, культури та свідомості, отже й нації, відіграла творчість Шекспіра.
З огляду на роль згадуваних чинників у формуванні націоналізму як світосприйняття, інтересів, культури, самосвідомості нації, а відтак - ролі націоналізму в розвої народів, його й трактували як політичну ідеологію та поділяли на кілька типів: ліберальний (представники Й.Г.Гердер, Й.Г.Фіхте, Д.Мадзіні, А.Міцкевич, Ф.Палацький), інтегральний (з домінантною роллю в Німеччині, Англії, Італії, Бельгії, Румунії, Іспанії), реформаторський (Японія, Туреччина, Китай). Перший з них орієнтував на гармонізацію взаємин кореневих націй з представниками інших етносів; другий сповідував гегемонію націй-"месій"; третій генерував зусилля етносів, спрямовані на піднесення політичної, державної, національної свідомості та відповідних їй інституцій.
Таким чином, ще етнічна самосвідомість розрізняла "ми" і "вони". Автори літописів Києво-руської держави зафіксували це розрізнення не лише між своїми племенами та сусідніх держав (половців, хозар, варягів, візантійців), а й між племенами своєї держави, до того ж на рівні як етнічному, так і культурному, мовному, на рівні характерів племен.
Loading...

 
 

Цікаве