WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

проголосили богообраним народом євреїв. Олександр Македонський на небачено високий п'єдестал підніс греків. З часу створення Римської імперії, богообраними стали зображувати римлян (у тому числі й Вергілій в "Енеїді"). Сила інерції виявилася непереборною, тож на месіанську роль стали претендувати то росіяни, то німці, то англійці. А у зв'язку з цим, питання нації із сфери історії чи філософії, етнопсихології чи етнографії перейшло у сферу політики й міжнародних відносин, набуло характеру проблеми, що охоплює вузол питань: що є нація? Які є нації? Що визначає їхню природу (сутність) і яке їхнє місце у світі, роль та місія? Які умови, чинники й шляхи реалізації?
У цьому зв'язку особливої ваги набуває наш вітчизняний прадосвід, зокрема те, що автори "Літопису Аскольда", а згодом і "Київського літопису", Галицько-Волинського, Густинського, козацьких літописів не тільки дали яскравий, характеристичний опис племен Київської Русі (чим і для сучасної науки залишили і великі джерела знань, і приклади аналітично-об'єктивного підходу та характеристики Козацької держави), а й визначили дійсно науковий підхід диференційовано-інтегративного бачення племен у державі-імперії та свого народу в системі народів світу, об'єктивного опису і позитивних рис власної народності (полян), і того, що викликало відразу ще у самих літописців (стосовно деревлян, обрів).
XVII - XVIII ст. і в Україні, і в Європі стають переломними в розгляді проблем націй. Дослідники вже не сумніваються, що кожна нація - "од бога", отже - космічно-природного походження, самодостатня й неповторна. Предметом науки стають питання: що формує нації? чи вони змінюються? яка їхня основа, роль і місія, доля?
Руссо, Кант, Монтеск'є, Гегель, Юм, Гельвецій, Гердер проблему націй переносять у систему досліджень, в якій поважне місце займають історія, філософія, соціологія, культурологія, етнопсихологія, фольклористика та, особливо, лінгвістика. Інший - базований на догматах віри, ірраціоналізмі - підхід практикують ідеологи церкви. Тому: якщо для більшості дослідників та філософів головним формотворчим чинником націй постає природа, то ідеологи церкви й політики, як правило, роблять наголос на фідеїстичній основі. Це й спонукає одних спиратися на досвід історії, інших у підході до проблеми - над усе ставити ірраціоналізм та месіанство.
Уже зазначалося, що вітчизняні автори літописів (Аскольда, а згодом і Київського та Галицько-Волинського) ще у XII - XIII ст. бачили органічний зв'язок держави та етносів. До того ж дали вражаюче яскраву характеристику племен Київської Русі.
Тепер зауважимо, що з тієї характеристики чітко проступає роль: а) "землі роду свого"; б) "закону батьків"; в) історії появи, розселення й буття племен (історії світової - від Ноєвого потопу - і власної); г) традицій, культури; д) мови. Літописці в одній державі бачать багато етносів - різних як за способом буття, так і за характерами (поляни, деревляни, обри). Легенда про "євшан-зілля" з разючою силою передає почуття патріотизму, породжуваного рідною землею, своїм етносом.
Рід - плем'я - народність - ось ланки спільноти, що в глибинах має властивості етносу, а в перспективі - нації і держави. Маємо на увазі і те, що не кожен етнос еволюціонує в націю, але при тому окремі етноси і при втраті державності не втрачають внутрішніх властивостей та рис. З цієї точки зору повчальною є історія розпаду Київської Русі: наявність різних етносів послаблювала нашу прадержаву, чим полегшила справу завойовників-монголів; але воднораз вона засвідчила їхню природну не лише силу, а й незнищенність, те, що саме з етносом пов'язані вічність та універсальнісь зв'язків людини із світом (землею і космосом, своїм народом й людством), з Буттям і Свідомістю. Саме етнічна цілісність вберегла українців від загибелі не тільки в час татаро-монгольського лихоліття, литовського партнерства, шляхетсько-польського й турецько-татарського геноциду, а й у часи російсько-імперського "благоденствія" та більшовицької асиміляції. XVIII - XIX ст. постало питання руба: бути Україні, чи не бути? Збереження її на рівні етносу не вберігало від поступового загасання і зникнення, бо етнос послідовно розмивався демографічною політикою. Але в Україні лишилися сили, що на виклик обставин відповіли: порятунок - у творенні спільноти іншого типу: нації-держави!
Не лише тоді, а й нині рух до національного відродження трактується антиукраїнськими силами як шкідливий сепаратизм, відхилення від загальнолюдських норм. Насправді ж усе йшло в руслі та в дусі саме загальноєвропейського процесу.
Свого часу рух Реформації активізує націєтворчі процеси в Європі. Капіталізм динамізує їх. Посилюється процес осмислення сутностей. Відповідаючи на питання: що є "нація", "народ"? і які чинники їхвизначають та є виразниками сутності? - француз Монтеск'є категорично твердив: народи - це їхні характери. Характери ж формує географічне середовище. "Влада клімату є сильнішою за всі інші влади... Народи спекотних кліматів боязкі, як старі, народи холодних кліматів відважні, мов юнаки". До того ж клімат впливає не тільки на фізичні якості людей, а й на моральні, духовні: "У північному кліматі ви бачите людей з незначною кількістю вад, чимало доброчинності й багато щирості та відвертості. Наближаючись до півдня, ви наче віддаляєтеся від самої моралі: там з посиленням пристрастей множаться злочини, і кожен намагається перевершити в цьому іншого... В країнах помірного клімату ви бачите народи нестійкої поведінки... Клімат надмірно гарячий зовсім позбавляє тіло енергії. А розслаблення тіла перекидається і на душу: людина стає до всього байдужою, недопитливою, неспроможною на благородний вчинок... там віддають перевагу карам перед зусиллями духу... рабство здається легшим, ніж стимулювання розуму", і душа, "один раз прийнявши форму (враження), є безсилою змінити її".
Так від розуміння категорії "характер індивіда" (а він, як вважав Арістотель, виявляється в спрямуванні волі особи та в засобах досягнення мети), зафіксованого грецькими філософами, і від розуміння категорії "образ племені", зафіксованого нашою літописною історіософією, європейська наука приходить до усвідомлення категорії "характер народу"як реального суспільно-природного явища. При цьому неважко помітити, що й Монтеск'є характер, сформований географічним середовищем, не обмежує лише біологічно-фізичними якостями: вони в нього є першопричиною морально-етичних, духовних сутностей.
То було наслідком тривалої наукової еволюції. Логічно, що й англієць Д.Юм не тільки фіксує роль географічного детермінізму, а й продовжує дослідження лінії зв'язків географічних чинників із соціально-духовними, зауважуючи, що люди певної частки землі все послідовніше вступають у контакти між собою, і це породжує стійкий феномен спільності. А це закономірно веде до формування сімейно-родової, племінної, народної ідентичності, зрештою - до кристалізації політичної організації, яка займається не лише побутом, виробництвом, а й обороною, управлінням, торгівлею, освітою, вихованням, конфесіями, культурою, а отже веде до формування спільноти нової якості - етнічної чи національної держави.
Новим кроком на цьому шляху стали погляди французького філософа Гельвеція: він не відкидав ролі географічного чинника, але доводив, що природне середовище не слід
Loading...

 
 

Цікаве