WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

суспільства, інтегратором надій і планів, теорії і практики боротьби за суверенітет і свободу. А йшли на барикади під релігійними гаслами та прапорами тому, що й духовні пастирі відстоювали ідеали рівності, справедливості, свободи, національного патріотизму та демократизму. І ще козацька держава засвідчила: народ домагається мети, лише коли поєднує соціальні аспекти революції з національними та культурно-духовними. І так було, до речі, в усій Європі. Тож цілком закономірно, що вся українська еліта почула поклик народу й пішла за ним. Про це свідчать не тільки народні думи, історичні пісні, а й писемно-академічна творчість: в поезію, драми, літописи все настійливіше приходять образи української дійсності, а місце Ієрусалима, Афін, Рима повносило займає Київ. І - згадуваний Любеч.
Ще королівські люстрації та податкові реєстри 1571 - 1636 років зафіксували неухильне зменшення боярських і шляхетських родів Любеча. Та козацтво внесло принципові корективи у їхні життєві позиції: любецькі боярські роди (Стефана Любечанина, Кривковського, Квітова) 1581 р. беруть участь у козацьких походах на Москву, а згодом включаються у всенародну боротьбу, висуваючи зі своїх рядів як реєстрових гетьманів Війська Запорозького (Григорія Савича-Чорного, Василя Тимченка, Саву Кононовича), так і активних учасників державного будівництва (Пузики, Мишки, Коробки, Кувечичі) та реєстрового козацтва (Антоновичі, Бровенські, Гутори, Кравецькі, Даничі, Ждановичі, Ігнатовичі, Ігравецькі, Козановські, Каменські, Костецькі, Козловські, Семеновичі, Селюцькі, Щуковські, Харибурди). Можна сказати: але ж Вишневецькі та Конєцьпольські - княжі українські роди поповнювали й лави польської еліти, і це зрадництво буде і в наступні віки. Та у відповідь достатньо нагадати: і Христа зраджували навіть його учні… Але ж відомо: людство чітко піднесло одних і затаврувало інших.
Навмисне наводимо широкий перелік імен, бо так стає помітнішою міра участі боярсько-шляхетської еліти в загальнонародній соціально-національній, культурній та релігійній революції, адже подібна тенденція характеризувала й поведінку еліти Київщини й Переяславщини, Львівщини й Волині, практично всіх українських земель. Те ж саме бачимо в усіх сферах розвитку, зокрема освітньо-науковій, культурологічній та мовній, у міжнародних відносинах, де також визначальна роль належала еліті - князю В.Острозькому, й митрополитам П.Могилі, С.Косову та М.Барановичу, гетьманам, кошовим Запорозької Січі Й.Сагайдачному та Б.Хмельницькому, І.Мазепі й П.Орлику, Сірку і Нечаю…
Це й визначило те, що органічно злилися національна ідея (ідея нації) і всенародний рух по націєтворенню, внаслідок чого й появилася на карті світу одна з перших трьох національно-демократичних держав Європи - козацька Україна. Появилася завдяки комплексу передумов та чинників:
- щонайперше - відновлення історичної пам'яті роду й народу, що обіймає і почуття землі та крові, світосприймання і світорозуміння; і почуття причетності до діянь батьків та героїв; і святості своїх богів та віри в життя, добро і безсмертя; і обожнення рідної природи та пам'яті "філософії і серця" і пам'яті боротьби за свою свободу й державність; і пам'яті божественного походження та історичного призначення свого етносу, сакральності своєї столиці та своєї держави у міжнародному світі; і пам'яті правди та кривди, добра і зла, краси і потворності;
- особливої ролі традицій: родинно-побутових і виробничих, культових і мистецьких, військових і правових (звичаєве право, "Руська правда"); суспільно- і державотворчих; родових - у ставленні до батька й матері, дітей, невісток і зятів, до рідної землі і природи, почуттів любові та вірності, прав і обов'язків;
- відродження почуттів патріотизму та ідеології свободи й народознавства, віри у високу місію кожної людини, роду, племені, етносу, нації і держави;
- відновлення міжнародних зв'язків як основи і соціально-економічного, і культурно-духовного, і політичного розвитку;
- активізація діяльності освітніх, наукових, культуротворчих центрів, їх зв'язків з центрами Європи;
- боротьба за утвердження народної мови;
- заснування культурно-освітніх, релігійних братств та громад міст і сіл як народоправних органів;
- плекання нового типу національно-державної еліти;
- перетворення Запорозької Січі у своєрідну Столицю, що об'єднує і регулює та захищає життєдіяльність усього національно-державного організму;
- втілення ідеї нації в реально-практичний процес розгортання соціальної, національної, духовно-культурної, релігійної революції як цілісного процесу на засадах демократії, свободи й суверенітету.
І все це з невідворотністю зумовило не тільки відновлення української державності на фундаменті національної ідеї та скристалізованої нації, а й включення української інтелігенції у розвиток всеєвропейської суспільно-політичної думки, зокрема у сфері розвитку теорії нації.
Для переконливості, ще раз нагадаємо що, по-перше: і для стародавніх мислителів, для дослідників останніх століть поняття "нація" є тотожним поняттям "плем'я" та "народ" (ато й держава, як тотожним поняттю "народи" є поняття "язики"; як у Т. Шевченка: "на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує"), і, по-друге: що в зарубіжній науці як історіографія, так і проблема нації посіли чільну позицію багато віків тому. Отже добре простежується діалектична еволюція понять.
Розуміння самодостатності етносів та ролі національного (племінного) чинника в розвиткові людини (а відтак держави, культури, мистецтва) виявляли ще Платон і Арістотель. При цьому вони, як і Ксенофонт, Теофраст, історики Греції, Візантії, Риму, наголошували, головним чином, на відмінностях народів. Це й допомагало їм показати риси, особливості як своїх, так і інших (зокрема арабських) племен, до того ж - в їхній як "стабільності", так і мінливості, зумовлених буттям та вихованням. Колись, як писав Ксенофонт у "Кіропедії", іранці (перси) та підвладні їм народи були мужніми й благородними. Та з розпалом внутрішніх чвар вони ставали все більш, неповажливими до своїх богів і рідних, несправедливими й корисливими. "Раніше, якщо хтось ризикував, захищаючи царя чи місто, або здійснював якесь інше благодіяння, то був шанованим; тепер же - якщо хтось сподівається зробити корисне царю, ось як Мітрідат, то зраджує свого батька Аріоварзана, або як Реміор, котрий в Єгипті залишає своїми заложниками дружину, дітей і дітей своїх друзів й нехтує священною клятвою. То ось вони й користуються найбільшою шаною."
Характери людей і суспільно-політичний лад - такий аспект досліджень Платона, який робив такий висновок: "У різних людей, як правило, буває стільки ж видів духовної структури, скільки існує видів державного устрою". Тому - оскільки характер народу формується обставинами життя - необхідно дбати про створення найкращої форми держави, і для Платона - це "ідеальна держава" мудреців-мислителів, одержимих ідеєю самопізнання й самотворення. В демократичній державі формується тип демократа, у тиранічній - тирана; ті люди, в свою чергу, впливають на мораль, етику, ідеали нації.
Переконання, що характери людей, народів та суспільні умови є взаємовпливаючими чинниками, відстоює Теофраст ("Про властивості людської моралі").
Свого часу ідеологи релігії, на основі поетизації певних рис характеру

 
 

Цікаве

Загрузка...