WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

поглинули їх, лишивши хіба що окремі сліди проживання, воєнних змагань, опанування чужими містами й осередками цивілізації або руйнування їх. Вони не створили культурних систем і традицій.
Підтвердилась істина: Храм (Дім, Хата) без міцного фундаменту приречений на тимчасовість. А оскільки фундаментом суспільного буття та незнищенності є ідея і практика суспільної єдності, то без ідеї роду, племені, етносу неможливе їхнє тривке буття. Як неможливим є існування, а згодом і незнищенність нації без її фундаменту - національної ідеї та ідеології як філософії розвитку, і, зрозуміло, без національної еліти, покликаної та спроможної творити і розвивати ту ідею, впроваджувати в життя за будь-яких умов, особливо - несприятливих.
Київська держава княжої доби досягла міжнародного визнання завдяки потужній дії сформованій власними джерелами і силами еліти. Та державно-політична еліта витворила не тільки канон внутрішньої культури - звід законів "Руська правда", свою освіту, науку, структуровану соціально-економічну систему, військо, а й добре розвинену платформу міжнародних зв'язків, у тому числі й родово-династичних - з Візантією, Римом, Англією, Данією, Норвегією, Польщею, Угорщиною, Молдовою, Німеччиною, Францією… Так було вироблено школу всеєвропейських орієнтацій, критеріїв, цінностей, ідею покликання і ролі у світовій цивілізації та культурі. Ще за Литви довелося дивитись на світ, навіть на сусідів - Московію, Польщу, Угорщину, Туреччину, Кримське ханство, Молдову, через призму литовських інтересів. До Європи самостійний шлях перекривався. І це за умови, що з ХІV ст. починається рух у Європу освітньої і наукової молоді, окремі міста розвивають громадське самоуправління, цехову культуру, освітні та конфесійні братства, включаються у процес реалізації Магдебурзького права. До того ж Україна мала величезні запаси та резерви державно-політичної еліти: і в Києві, і в Чернігові, і в Луцьку та Львові, в Перемишлі і Холмі, Володимирі, Переяславі та Острозі. Були цілі гнізда зосередження шляхетних родів та династій.
Один із прикладів - Любеч, який був резиденцією князівських зібрань Київської доби. Тут колись приймалися доленосні ухвали для всієї київської держави. І хоч монголо-татарське іго круто змінило течію політичного життя, навіть воно не змогло повністю перервати чи паралізувати великі традиції. Інша річ - невідворотна зміна форм: інтелігентські роди та династії почали автономізуватися, знижувати загальносуспільну координацію, активність та волю, по своєму ставати на позицію: "Якось то воно буде! Бог попіклується і ще повернуться часи суверенітету, могутності й слави…" Початкова прихильність литовських можновладців тільки підігрівала ці настрої, приколисувала й присипляла.
Однак бувають періоди "сну" і в діючих вулканів. Та неминучі й періоди пробудження! Тоді кипить вогонь і до неба вивергається незгасаюча маса енергії! Якщо цього не відбувається, виявляється: вулкан заснув навіки…
Відомо: 1097 р. в Любечі відбувався з'їзд князів; було потрібно узгодити позиції і дії лідерів окремих князівств. Але унеможливити міжусобиці не вдалося, й незгоди еліти призвели до трагічних наслідків: 1147 р. Любеч було пограбовано й спалено, 1152 р. погромлено половцями, а 1239 р. було знищено монголо-татарами. Здавалося - кінець. Та Любеч був не тільки містом проживання, а й символом політичних дій еліти. Тому, коли місту було надано литовцями статус волості Київського воєводства, до нього знову потягнулися журавлині ключі шляхти - потомків старої гвардії, але вже нової формації. Ця шляхта мужньо витримала і короткочасну московську окупацію, бо жила високими помислами великих прадідів й зуміла піднестися на рівень викликів часу за умов зародження й розгортання козаччини з її ідеєю відродження української етно-національної держави. Але це буде в ХVІ - ХVІІ століттях.
У ХІV - ХV ж століттях і адміністративна, і військова та конфесійна еліта перебувала в стадії лише збирання нових сил. Усунута від управління державою, вона не тільки не змогла (як те зробила Литва) зцементувати боярські роди та сили, а й ізолювалася від столиці. Звузилися межі її дій - звузилися й масштаби мислення та межі інтересу. І тоді знову постала проблема столиці: навмисно розділені представники земель втратили спільний орієнтир. У регіонах запанували місницькі настрої: одні стали оглядатися на Литву, інші на Польщу, ще інші - на Московщину; коли одні орієнтувались на Константинополь, то інші - на Рим, а ще інші - на церкву північного сусіда. Україна стала почленованою навіть зсередини - психічно й морально. Це підточило і без того послаблені сили. І коли окремі колишні князівства були почленовані частково, то Крим повістю підпав під владу династії Гіреїв - уламка раніше могутньої Золотої Орди. Над Україною нависла перманентно діюча гільйотина: татари і турки то виступали союзниками, то винищували все живе й здорове, сіяли жах і смерть, гнали українців у рабство воднораз по 5, по 30, а то й по 80 тисяч найздоровішого люду. То було фатальною втратою.
На століття еліта ізолювалася від Києва - і народ почав втрачати поняття "центр", "небо держави", столиця почуттів і мислення, що активізувало відцентрові тенденції навіть на рівні психіки. Кожен став дбати лише про "свою" батьківщину. Роз'єдналися село й місто, яке настійливо денаціоналізували колонізатори. І це знесилило ідею нації та держави навіть у частини гетьманів: вонизасновували все більшу кількість "столиць", які, закономірно для багатьох регіонів не могли й не ставали втіленням ідеї єдності. В'янула коренева система - в'янули й крони: втрачалася ідея та філософія перспективи. Психіка неактивної самооборони пригасила енергію наступу як внутрішнього руху й самотворення у Просторі й Часі, у майбутті. Етнонація ставала все більш неповною - без своєї "голови" - як здатної до саморозвитку системи єдності інтелекту, досвіду й серця. Як колос, що має коріння й стебло, але не наповнений зернами.
Постало питання питань: бути - чи не бути? Тут і виявилася харизматичність українського етносу: із своїх надр він вихлюпнув нову хвилю борців, рушія сили та незнищенності - козацтво.
Досі його часто розглядають переважно як військову формацію, але це - напівправда. Козацтво насправді було елітною військовою організацією - продовжувачем традицій князівських дружин минулих століть. Та то - тільки одна його іпостась, до того ж і в цьому аспекті - нової якості. Дружини київських князів нерідко складалися, головним чином з іноземців. Козацтво ж стало лицарством, породженим рідним народом: від рядового козака до гетьмана (Байди-Вишневецького, П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи, П.Орлика…) - своїми. Тому козацтво виконувало виняткову місію: об'єднувало всі верстви суспільства - селянську, міську й елітну. Воно стало хребтом, феноменом структуроутворення народного організму і з цієї причини постало творцем і носієм нової якості ідей - національно-демократичної революції та держави республіканського типу.
Історики грішать проти повноти правди, коли трактують національно-визвольну боротьбу українства у ХVII ст. лише й передусім релігійну. Насправді ж козацтво виступило захисником і своєї (вітчизняної) віри. Але то було лише частиною їхньої історичної ролі. Козацтво стало носієм єдності соціальних і національних домагань
Loading...

 
 

Цікаве