WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

Національна ідея, нація, націоналізм - Реферат

культуру, зрештою - свою історичну місію. Зречення самих себе як суб'єктів історії.
Це суперечило сутності й закономірностям Природи.
І укри-руси-українці повстали!
Повстали й відчули себе справжніми, "лише ставши собою", а стали собою лише завдяки відвойованій волі і суверенності, вірності своїм Небу і Землі, Мові і Вірі, бо за своєю Вірою стояли віки й покоління, свої Нава, Ява і Права, своя Матір-Слава й свої батьки, "котрі з Ірію зрять на нас" і кличуть до гідного життя.
Харизматичні етноси в ім'я Будучини витворили свої етнонаціональні міфи: як "Рамаяна" і "Магабгарата", "Шах-Наме", "Пісня про Нібелунгів", "Пісня про Роланда" і "Пісня про Сіда", "Калевала", "Витязь у тигровій шкурі", "Авеста", "Сказання про Гільгамеша".
Аналогічним етно-національним міфом постає й "Велесова книга".
Є маестро, які, як Г.Грабович, не лише автентичність цього архітвору ставлять під сумнів, а й нас грішних, заявляючи, що ми не маємо тяглості ні історичної пам'яті, ні державності, релігії, права, мови, художньої словесності. Є чинником, виходить, екзистенціальним: в якийсь момент існуємо - в інший є фантомом невидимим.
Отже… Не враховується, що, по-перше, невидимість не є тотожністю відсутнього існування; а по-друге, що моє незнання не є тотожним об'єктивній реальності. Ми погано, а то й архипогано знаємо свою історію, та це не означає як того, що її не існувало, так і того, що істину (історію минувшини народу) не потрібно шукати.
Сусіди та їхні клеврети з числа українських псевдовчених істориків зробили все, щоб поле нашого знання заросло бур'янами, а то й блекотою антипатріотизму. Пора чистити авгієві конюшні. Тим більше, що нині маємо доступ до численних джерел історичних знань і не лише про Росію і Польщу, а й про Хозарію та Скандинавію, Туреччину й Румунію (Візантію та Дакію), про справжні Рим і Європу, доказом чого є тяглість знання і зарубіжних істориків, географів, політиків, державців, і нашої орієнталістики від А.Кримського до О.Пріцака.
В руслі того процесу пізнання світу та самопізнання необхідно розглядати як історичні твори типу "Літописа Аскольда", так і праці синкретичного характеру - типу "Велесової книги". При цьому брати до уваги як зміст: - суто історичний, можливий для документування; так і форму - споріднену з історіософськими, з етно-фольклорними, релігійно-міфотворчими, казково-фантастичними елементами. Бо таким було мислення наших архепредків з їх культом Землі й Сонця та Місяця, архетипів батьків, Матері-Слави та героїв, філософії антеїзму та інтегруючого свідомість і біологічну волю серця.
А коли все те візьмемо як сакральне для творців "Велесової книги" релігії, то побачимо: творець книги і не прагнув виділитися, зафіксувати себе на скрижалях історичної пам'яті, бо він - виразник буття і свідомості Роду, отже, формації, для якої визначальним було не "я", а "ми"; особа ще не виділилася з маси. Вона світосприймає, думає, почуває, оцінює, мріє і діє, як Рід - та зернина, що стане генотипом племені, а згодом і нації, забезпечуючи спадкоємність буттєвих та тяглість світопізнавальних джерел і енергій, потужних і самих по собі, але непереборних та всесильних, коли помножені на енергію Природи й свідомої життєдіяльності, синтезовані в універсальній взаємодії всіх чинників матеріального та духовного Космосу, енергетик життєвої етнобіологічної волі та Слова. А тим самим - етнофілософії, релігії та держави (див.: Сніжко В. Нариси з психоетнічної екології України).
Кий, син Орія, - глава роду й держави. Він бачить тенденції розвитку цілого світу. Але київський родоначальник-князь бачив той світ по-київськи, тому і його держава віддзеркалює київську домінанту в розумінні сутності як світобудови, так і людини, життя і смерті, добра і зла, правди й кривди, красивого й потворного, - і це все співвідносно з вітчизняною концепцією богів і людей, земного і горішнього світів, посмертного життя. Тому й бачимо, як органічно у "Велесовій книзі" розглядаються питання віри і влади, минулого, сучасного і майбутнього, рабства й свободи, внаслідок чого звільнені, завдяки багатостраждальній боротьбі, праукраїнці вирішують відпустити рабів на волю (так вони вирішують усім віче), а прихід Кия до Константинополя сприяє еволюції рабовласницької системи у феодальну. Язичницький триптих "свобода, справедливість і демократія!" рельєфно протистоїть новорелігійному: справжнє життя - після смерті, та й то внаслідок суду божого, з урахуванням, що всі люди - рівні, але всі є рабами Його.
Непоступливі поборники РУН чи Мага Віри і на цій підставі домагаються не просто повернути основоположну етновіру (див.: Лев Силенко. Мага Віра". - Співвідношення віри, науки, філософії, історії. - (979 рік Дажбожий), а повністю замінити нею християнство та інші релігії. Цілком правомірно при цьому вимагається мати в українській державі українську церкву.
І все ж маємо справу з багатьма натяжками, і особливо - в плані механічно-фізичної, силової заміни.
Як і в поетичному фольклорі, в казках про тварин, людей і рослин, у "Велесовій книзі", як ми бачимо, є своя космологічна система буття і світогляду як хліборобських, так і кочових родів та племен. В ній приваблює людяно-природна взаємозалежність та поетичність, надзвичайної сили символіка, пов'язана з рідним довкіллям, а тому особливо суголосна стану душі людини (роду, племені).
Тож не випадково на тій гео та космогонічній системі світорозуміння народилися такі художні шедеври, як поезія Тараса Шевченка, казки і притчі Івана Франка, "Лісова пісня" Лесі Українки, "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, "язичницькі" поетичні картини Олександра Олеся, Павла Тичини й Богдана-Ігоря Антонича, кіноепопеї Олександра Довженка й Івана Миколайчука, Івана Драча, Івана Ільєнка, картини Катерини Білокур та Емми Андрієвської, "Страж-гора" Степана Пушика…
Ті шедеври досі воскрешають душі сучасників від цивілізаційної "забетонованості" та одномірності, збагачують і напоюють енергією єдності з Природою й Вічністю, з поколіннями померлих та з Вітчизною, а тим самим і з поколіннями живих та з вселюдством, бо воно також знаходиться в системі всеземного тяжіння.
Так відкривається інтегральна енергія Буття і Свідомості, формулу якої дала геніальна Леся Українка: "Я маю в серці те, що не вмирає". Бо коли вмирає, то в людину вливається "найстрашніша із порожнеч - порожнеча душі" (Павло Тичина).
Нагадаємо: Природа - це не тільки матеріал (фізичні явища), а й Дух (див.: Україна-природа. - П.П.Кононенко. Українознавство. - К., 1996.). І якщо спочатку весь спосіб взаємовідносин визначає природа (житло, виробництво, обряди, архітектуру), то з часом, як переконливо показав великийкристалограф за освітою і мислитель за характером дослідження Природи В.Вернадський, все більшої влади набуває людина, її інтелект, її думка. Вона може творити навіть нові форми (елементи) природи. Однак: якщо спочатку не є лише об'єктом впливу людина, так не є лише матеріалом метафізичний світ. Він і сприяє, а то й чинить опір людині. Передусім завдяки Природі людина гармоніює емоції та інтелект, мрії і дії, чим формує свою істинну сутність: або як мислителя, діяча, творця, або лише як біологічного споживача, раціоналіста. Маргінали - це люди, котрі не розвинули в собі чи втратили те, "що не вмирає". Чорнобилі, Гулаги будували й
Loading...

 
 

Цікаве