WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська нація і держава очима інших народів - Реферат

Українська нація і держава очима інших народів - Реферат


Реферат на тему:
Українська нація і держава очима інших народів
Знову чуються голоси тих, кого мав на увазі великий І.Франко, пишучи:
Чому у нас відступників так много
І чом для них відступство не страшне?
Вони вже готові репетувати: "до чого тут європейський націоналізм? У автора "Історії русів" навіть слова такого не знайдемо!"
Слова - так. Але ми ведемо мову про дух і суть понять (явищ, феноменів). "Історія русів" оформила настрій, жагу, характер мислення мільйонів в історіософську форму. То говорив суперечливий, часом надто обережний, наляканий московітами або приласканий ними голос, однак той голос був мужній і мудрий у захисті українських прав та свобод, він був голосом спраглої до демократії і суверенітету української душі.
І закономірно, що "Історія русів", як і творчість Г.Сковороди, І.Котляревського, літописців розбудила "оспалу" громаду, запліднила помисли нових поколінь, молодим громом прокотилася і в душі пророка національного відродження Тараса Шевченка. А слідом за його покликом "заревів і застогнав Дніпро широкий" (Той, що "чуден Днепр при тихой погоде", - М.Гоголь), загомоніла Україна новими повстаннями (гайдамацькими рухами), хвилями вже викінченої і з точки зору формулювань науково-системної політичної думки.
Саме Т.Шевченко настійливо напише в "Близнецах": питання питань усіх поколінь - виховання. Кого і як виховувати? Багато кому здається, що головне - це призвичаїти вихованців до вимог часу, особливо - професійно-виробничих. А народні традиції? То - чиста умовність! Одначе, "якщо добре подумати, то коли ми заради презренного срібляника вчинимо наругу над священними билинами старовини, то що ж тоді з нас буде? А вийде який-небуть француз або, боронь боже, куций німець, а про тип, або, сказати б, про образ національний, і мови не буде. А по-моєму, нація без своєї власної, лише їй властивої, характеризуючої риси схожа просто на кисіль, і самий несмачний кисіль" (10. VІ. 1855).
Чи можна не бачити тут ідентичності української і загально-європейської суспільної думки стосовно національної проблеми? А воднораз - і глибокої спадкоємності народних традицій? Того, що, як зазначає С.Мащенко, "українська реформація, маючи певні спільні риси із західноєвропейською, формувалася на грунті українського минулого та реальності ХVІ-ХVІІ ст."? [1, 12]. Докази - і в історичній пам'яті, і в філософії, і в релігійній свідомості, і в освіті, і в настроях усього українського народу, і в баченні його тогочасним європейським світом.
Щодо історичної пам'яті, достатньо звернутися до "Історії русів, або Малої Росії". Традиційним був уже її зачин: "Народ слов'янський, що походить од племені Афета, Ноєвого сина, названий за родоначальником і князем своїм Словеном, нащадком Росса князя, внука Афетового. Він, переселившись з Азії од часів Вавілонського зміщання мов, став мешкати од гір Поясних, або Рифейських, і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на заході; і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до Північного океану і Балтійського моря на півночі. Доказом тому є історія преподобного Нестора Печерського і його послідовників і попередників, які ту історію писали і які були академіками або членами тої головної школи, яку в слов'янах зведено було в місті Києві…" [2, 78].
Далі автор реставрує історичний розвиток "русів, або Малої Росії" упродовж багатьох віків, показує виокремлення народу українського з маси слов'ян, його піднесення, могутності та впливової ролі у міжнародному вимірі, - аж доки не настане трагедія - монголо-татарське нашестя. "Князівства Малої Росії, зазнавши в пору нашестя Батия і його татар року 1240 більшої поразки, аніж інші, в міру впертого їм спротиву і кровопролитних боїв, зруйновані були також дощенту; князі їхні та воїнство вибиті; міста зруйновано і спалено, і народ залишився під кормигою татарською, а дехто переховувався в Білорусі та в землі Деревлянській, чи Поліссі; найзначніші ж родини з небагатьма князівськими сімействами відійшли в сусіднє князівство Литовське, і, там перебуваючи, чимало з них споріднилися з панівними та вельможними родами тамошніми, і з допомогою такою подвигнули литовського володаря князя Гедиміна визволити їхню землю од зверхності татарської і злучити її з своєю державою під одне право і начальство…" Про "об'єднання Русі з Литвою хоча і ведуть мови деякі письменники, що нібито князь литовський Гедимін учинив силою зброї своєї, перемігши над рікою Ірпінь князів руських та їхнє воїнство, але це сталося з князями татарськими, а не руськими, і перекручення тієї події внесено в історію вельми грубою помилкою… та й з самих трактатів, привілеїв та пактів, що з'єднують руський народ з Литвою і Польщею, видно, що він об'єднувався і домовлявся, яко вільний і свобідний, а ніяк не завойований". Закономірно, що, йдучи на союз з Литвою і Польщею, Русь присягала пам'ятними словами: "Приймаємо і з'єднуємо, яко рівних до рівних і вільних до вільних".
Інша справа, що союзники Русі зрадили велику ідею. Русь-Україна все більше обмежувалася в її суверенітеті. Та й за найгірших часів колонізаційної кормиги вона не мирилася з підневільним становищем. Русь-Україна боролася. І не за окрушини державницької свободи, а за повну незалежність у всій повноті колишньої територіальної цілісності. Тож цілком природно, що Богдан Хмельницький, продовжуючи справу своїх великих попередників - Предслава Лянцкоронського, Венжика Хмельницького, Остапа Дашковича, Дмитра Вишневецького (Байди), Івана Свирговського, Богдана Ружинського, Івана Підкови, Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Самійла Кішки, Петра Конашевича-Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Івана Сулими, Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка, Дмитра Гуні, Якова Острянина, спонукався не стільки кривдами, завданими йому особисто, скільки загальнонародними інтересами, збереженими і в історичній пам'яті. Деякі історики досі полюбляють гратися в піжмурки: чи зразу Б.Хмельницький керувався загальнонаціональною ідеєю, чи тільки згодом; більше того - чи й переймався він нею, бо ж неодноразово запевняв то короля польського, то хана кримського, то царя московського, що дбає лише про козацькі, а не загальнонаціональні інтереси та вольності. І як тоді не згадати інвективи Є.Гребінки: "гай-гай, які шолопаї!" - бо ж є мова одвертих стосунків, а є дипломатії; є плани тактики, а є стратегії. Нерідко великий Гетьман мусив приховувати свою кінцеву мету; осаджений супротивниками з усіх боків, зраджуваний ними (а то й інтернований, як кримським ханом разом із сином Тимошем), часом він не міг не грати і ролі мало несвідомо налаштованого, психічно запрограмованого слухняного васала. Та не можемо не пам'ятати найголовнішого: Богдан Хмельницький створив незалежну державу! Дбаючи про її збереження й зміцнення, саме цей український Гетьман розпочав переговори з королем шведським Карлом Х про союз рівноправних європейських держав; він не прийняв нав'язуваних Москвою "статей" протекторату. А коли йшлося про межіукраїнської держави, говорив чітко і твердо: Україна має посідати територію з кордонами, належними їй за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, бо вона - єдина і пряма спадкоємиця Київської великокняжої імперії.
Природно, що Європа сприймала Б.Хмельницького як "самодержця" суверенної держави, наголошуючи: "Ми знали, - як писав 1654 р. шведський король Карл-Густав ІV Б.Хмельницькому, - що між великим князем московським і народом запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і непорушною". З огляду на це, король іменує Гетьмана "ваша світлість", "найсвітліший". І не лише він: венеційський посол також титулував Б.Хмельницького "Вашою світлістю"; трансільванський князь - "найсвітлішим"; а турецький султан писав навіть так: "Славі князів християнського народу, вибраному між володарями месії, гетьманові козаків Богданові Хмельницькому…" [3, 119]. Імператор Фердинанд ІІІ та курфюрст Фрідріх Вільгельм пропонували Гетьману України свою дружбу, а Кромвель іменував Б.Хмельницького "імператором усіх козаків" та відносив до числа найталановитіших полководців світу.
І найголовнішим наслідком діяльності його світлості Гетьмана було те, що за Б.Хмельницького Україна сформувалася як одна з трьох найперших у Європі (паралельно з Англійською і Нідерландською) національно-демократичних держав. Визначальну роль у тому процесі відіграла національно-визвольна державницька ідея, а та ідея коренилася й кристалізувалася упродовж багатьох століть і в усіх шарах українського суспільства.
Loading...

 
 

Цікаве