WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, держава, еліта, українське козацтво - Реферат

Національна ідея, держава, еліта, українське козацтво - Реферат

старовинних родів. Магнати з часом розколюватимуть козацтво та його національну ідею і місію зсередини, чим і зумовлять Руїну України.
Але відновлення української державності стало можливим завдяки всенародній єдності на грунті ідей соціальної і національної та неодмінно пов'язаної з ними культурно-духовної революції, в чому незаперечна заслуга й урядуючої еліти - як Голови, що скеровувала рух Тулуба (мас). Як зазначав Карстен Кумке, "козацькі старшини були передусім виконавцями суспільної волі групи людей. Не від владолюбних старшин ініціювалася влада, навпаки, головним авторитетом була козацька спільнота, або точніше - її воля. Тому-то успіх залежав від здатності керівників інтегруватися в групу, знати її потреби, оскільки лише прийнятні козакам накази могли бути виконані добровільно. Будь-який примус з боку старшин щодо виконання наказів або послуху з боку козаків був неможливим, оскільки суперечив "козацькій демократії", більше того - українському національному характеру, який проявлявся, нагадаємо, ще у князівську добу (коли Ілля Муромець міг повстати проти волі самого Володимира Великого).
Найкращим наказом у козаків-запорожців був особистий приклад. Той, до прикладу, "наказ", який виявляв Дмитро Вишневецький (Байда) - князь найширшого міжнародного визнання,який відзначався як особистою хоробрістю, військовим талантом, дипломатичним хистом, так і винятково яскравим патріотизмом. Не випадково в народній творчості він постає, насамперед, як лицар, котрий не згоджується не тільки одружуватися із султанською дочкою, а й викупити життя ціною зради своїх принципів.
Відомо, що іноземці (а то й короткозорі свої) часом говорили про те, що козаки (українці) не цінують життя. Дійсність засвідчує, що вони не проникали в сутність жертовності: і Святослав ішов на смерть не тому, що не цінував життя, а тому, що в ім'я досягнення мети, свободи, інтересів Батьківщини навіть жертвував собою. Ту філософію сповідує ще автор "Велесової книги", в нових умовах - Байда і тисячі козаків - борців за свободу, переконані, що в разі, коли "общеє добро в упадку - забудь отця, забудь і матку, спіши повинність ісправлять" (адже "дух отчизни де героїть, там сила вража не устоїть, там дух сильніший од гармат") кажуть герої І.Котляревського. За свободу України свідомо клали голови герої Крут; а сотні тисяч вояків УПА жертвували собою, навіть усвідомлюючи, що смерть неминуча, адже перемогти армії двох імперій їм було неможливо. Ідея жертовності в ім'я свободи і щастя народу - це очевидна домінанта української національної ідеї та ментальності упродовж тисячоліть.
І щастя також у тому, що вона була притаманною ментальності не лише представників "маси", а й урядуючої еліти, яка, до того ж, в особі найкращих репрезентантів передбачала торжество ідеї не лише у фізичній жертовності. Ідея патріотизму - ідея морально-етична, світоглядна й естетична. І в світлі тієї ідеї жертовність мислилася і в сфері надання переваги державним, а не своїм інтересам; у самообмеженні правами (владою) й власністю, у пріоритеті обов'язків; у реальному людинолюбстві; у прагненні досконалості; у схилянні перед "філософією серця" як філософією єдності почуттів і мудрості, волі і дії; у пануванні совісті й честі; у свідомій національній самоідентифікації.
І не випадково історія піднесла на п'єдестал всенародної любові й інших лідерів української державницької життєдіяльності як виразників національної ідеї: Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Сірка, Михайла Дорошенка, Івана Сулиму, Северина Наливайка, Івана Богуна, Максима Кривоноса, Нечая і Морозенка, Івана Виговського і Костя Гордієнка, Павла Полуботка й Івана Мазепу, Пилипа Орлика і Петра Калнишевського… Щоб осягнути міру величі ідеї жертовності, достатньо нагадати: Іван Мазепа міг при повних особистих привілеях гетьманувати до кінця життя, але в ім'я відновлення суверенітету України пішов на крайній ризик; Павло Побуток знав, чим загрожує йому виклик Петру І, однак ішов на муки й на смерть, бо знав: за ним - доля його народу; міг вимолити полегшення власної долі й Петро Калнишевський, але волів 10-ліття страждати в ямі-темниці, але не капітулювати. Бо то було б зрадою гордого духу нездоланного народу. І не важко побачити, що всіх героїв-жертовників підносила до рівня прометеїзму саме національно-державна ідея: в ім'я тієї ідеї вони горіли в залізних котлах і корчилися на палях, на гаках, кривавили річки і дороги, увінчували хрести і дзвіниці, але не зрікалися свого жереба, бо знали: за ними - Бог, Україна й свобода, правда, справедливість і честь, реальна доля свого народу, а тим самим і всієї Європи. Вони могли мати всі блага й житейські втіхи, та в ім'я щонайвищої ідеї Сагайдачний записувався з усім військом у Києво-Могилянський колегіум; Іван Мазепа мурував палаци і храми; Пилип Орлик творив Конституцію та оббивав пороги монархів Європи заради визволення народу від московської кормиги.
Національна ідея визначала критерії життя та наснажувала й еліту церковну: антипатріотичний конфесійний клір легко зрікався навіть своєї віри, ставав прислужником колонізаторів, порушником найсвятіших догматів та принципів совісті, моралі й етики, люто воював з соціальною та національною гідністю, з народною мовою, культурою, освітою; серед таких історія не зафіксувала героїв; це були маргінали тілом і духом, нерідко - одверті колабораціоністи, схильні нехтувати навіть таємницями сповіді.
І навпаки: патріотичні митрополити, єпископи, священики з нездоланною гідністю відстоювали свою віру. Бо за нею бачили внутрішній суверенітет народу, свободу волі кожної людини, без якої вона опускалаcя до тваринного існування і втрачала гуманістичну сутність та перспективу.
Loading...

 
 

Цікаве