WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея, держава, еліта, українське козацтво - Реферат

Національна ідея, держава, еліта, українське козацтво - Реферат


Реферат на тему:
Національна ідея, держава, еліта, українське козацтво
?
З одного боку, як ми бачили, - в шарах української світської еліти: спочатку від Кия до Аскольда і Святослава; згодом від Володимира Великого до Данила Галицького; а з другого в ХV-ХVІІІ ст. - від старої князівської шляхти до лідерів і вождів Гетьманської держави.
Вже говорилося, що свого часу ще Чернігівська й Галицька гілки могутньої Київської (потім іменованої Галицько-Волинською) держави змагалися між собою, але відстоювали ідею єдиної Землі-держави.
Здавалося, що умови монголо-татарської окупації та русько-литовського альянсу принципово видозмінили ідейно-філософські орієнтації колишньої шляхти. Та ми вже бачили: насправді відбулося лише фізичне відчуження провідного корпусу урядуючої еліти від вітчизняних пріоритетів; духовно київнсько-чернігівсько-галицька світська інтелігенція ревно сповідувала віковічні традиції державотворення. І цілком природно, що творці Гетьманської держави виростали на ґрунті києво-руської етнонаціональної державницької ідеології.
На різних етапах вона, цілком природно, виражалася у різноманітних формах, бо й за змістом відбивала різні ступені зрілості. Але головне, що вона, як повноводна річка, не міліла, а все наповнювалася внутрішньою енергією і збагачувалася природними (спосіб життя, соціально-політична, релігійна, етнонаціональна, мовно-культурна боротьба) чинниками та імпульсами. Реальна історія засвідчує: "Велесова книга" і "Літопис Аскольда" відбили родові джерела державницької ідеології. "Літопис Руський" і "Галицько-Волинський" та філософсько-релігійні твори Київської великокняжої (і королівської) держави - етноплеменні. Гетьманщина засвідчила синтез попередніх джерел, що вилилося в об'єктивацію етнонаціональної ідеї - основоположної на всі майбутні віки. Стрижневим чинником на всіх етапах була ідея-fix своєї держави. І якщо на першому етапі носієм ідеї була родова аристократія, на другому - феодальна, то на третьому - козацька.
Усе те є символічним.
Частина козацької шляхти, нагадаємо, була й органічно (кровно) пов'язана зі старою аристократичною елітою Як правило, ця еліта була вітчизняної формації, а тому й орієнтації. Проте були в козацтві й представники іншої етнічної системи - варязької. Тому - як відбивали тяжіння своєї Землі, так і провокували на етнодержавницький космополітизм (чому порівняно легко й переходили то до литовських, то до польських, то до московських чи татаро-турецьких берегів). Це була владарююча, а тому дуже впливова частка.
Однак, не їй судилося стати господарем життя. Її час відійшов. Деміургом нової суспільної формації стала шляхта воістину українська: часом кровно пов'язана із старими аристократичними родами, але найперше - із суспільними верствами, що визначали новий спосіб життя - феодально-буржуазний: селянством, міщанами, світською і церковною, освітньо-науковою, військовою елітою. Нова урядуюча верства увібрала в себе найобдарованіших і найенергійніших представників як розумової, так і фізичної (господарсько-продукуючої), і як раціонально мислячої, так і духовної сфер. Тим самим вона стала становим хребтом усіх верств суспільства, а її національно-державницька ідея - загальнонародною, наснаженою як соціальним, так і етнонаціональним змістом та спрямуванням.
Найновіші дослідження [4] засвідчують: козаки відбили боротьбу землеробів та кочовиків (поля і степу), але в козаки йшли землероби й ремісники, селяни й городяни, світська, військова й церковна шляхта, не лише питомо українська, а й різних етнічних груп: від колишніх бродників до новочасних асимільованих татар. Жили вони різними, часто протилежними інтересами, - але всіх їх інтегрувало почуття несправедливості життя, а тому - ідеологія протесту. Були серед бунтарів і безідейні "добичники", ватаги звичайнісіньких гультяїв і грабіжників та соціально налаштованих свавільців. На цій підставі різних епох українофоби й атестували українське козацтво (як пізніше і гайдамацькі рухи) лише як грабіжників та ґвалтівників. Та накип бував у всіх, навіть у найвпливовіших соціально-народних рухах. Однак, про весну завжди судили не по бруду, який несли на собі скресаючі від льоду ріки, а по силі глибинної течії.
Козацтво стало силою державо-, націє- і життєбудівною. І особливу роль у цьому відіграли як новоформована урядуюча еліта - від сотників до полковників та кошових і гетьманів, - так і органічно пов'язані з нею "чорні ради", - демократичні інституції як на Запоріжжі, так і в адміністративних частинах держави.
Наголосимо: історична роль козацтва апріорі визначилася об'єктивною детермінантою: як у часи функціонування "шовкового шляху"(до Китаю) та шляху із Варяг у Греки, так і в середині 2-го тис. н.е. "Через українські землі пролягали великій й малі шляхи, які були передусім торговими артеріями не лише Великого князівства литовського, а й усього центрального східно-європейського регіону. Ними ж користувалися представники дипломатичних служб" [4, 25]. А це впливало не лише на торгово-економічні інтереси, а й на державно-політичний та державний світогляд. Тому урядуючі служби, будучи представниками литовської чи польської влади, офіційно не могли підтримувати козацькі експедиції спочатку в татарсько-турецькі володіння, а згодом і в польські та московські. Одначе, не могли вони не дбати і про власні реальні інтереси, як виявлялося, не лише соціально-економічні, а й національно-політичні. Тому контамінація дій урядовців і бунтарів ще з часу Предслава Ланцкоронського, Остафія Дашковича, Берната Претвича та інших старост прикордонних земель стала неминучою, як неминучою стала співпраця й "сіроми", представників боярських, а то й князівських
Loading...

 
 

Цікаве