WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національні і європейські виміри української педагогіки - Реферат

Національні і європейські виміри української педагогіки - Реферат

кількості асоціальних, неповних сімей. Вони дедалі менше часу приділяють вихованню дітей. Дослідження останніх років показують, що український батько витрачає для цього всього п'ять хвилин на добу, в Китаї - 55, США - 42 хвилини. Еміграція, безробіття, бідність, недооцінка ролі сім'ї як інституту виховання є не лише педагогічна проблема, а й політична, соціально-економічна, моральна.
Відкрите громадянське суспільство, до якого ми прагнемо, потребує як свободи інформації, відкритої економіки, так і демократичної педагогіки, для якої характерними є суб'єктність, гуманність, людиноцентризм. Сьогодні вже недостатньо вести розмову про навчання (знання), виховання (цінності), оскільки дуже важливо приділяти увагу соціалізації (адаптації до життя) молоді. Озброїти молодь компетенцією життєдіяльності - в громадянському суспільстві, у світовому масштабі - нове завдання, з яким педагогічна наука і практика раніше в такому варіанті не стикалася. Освіта має нині обслуговуватися трьома головними цінностями: еко-етичною (не руйнувати природу); антропоцентричною (не руйнувати самого себе); культурологічною (не руйнувати, а оберігати й розвивати національну, загальнолюдську культуру, історію, рідну мову, традиції). Впроваджувати ці цінності в життя зможе лише вільна, відповідальна, великодушна людина.
Педагогіка людиноцентризму не сприймає гіпертрофованого "я", особистісного "его", оскільки свобода і права особистості мають гармонізуватися з відповідальністю як внутрішньою мотивацією. Недарма український педагог Григорій Ващенко зазначав, що свобода є найпершим обов'язком. Тому виховання обов'язку перед самим собою, перед сім'єю, перед державою, перед людьми є головною підвалиною формування громадянської культури. Зберегти, збагатити моральне, інтелектуальне, національне - ось та парадигма і перспектива творення виховних, освітніх, соціалізаційних завдань сучасної української педагогіки.
Мусимо зважати і на національні інтереси, і на європейські стандарти. Шляхом порівняльного і критичного аналізу необхідно знайти оптимальну модель розвитку науково-освітньої діяльності. Одне з основних завдань Болонського процесу - сприяння контролю якості освіти, розробка критеріїв та методів оцінки якості - потребує науково обґрунтованого механізму й об'єктивного індикатора, щоб уникати крайнощів у підходах оцінювання й перспектив вітчизняної освіти та науки.
Очевидно, що домінування за радянських часів політехнізму, енциклопедизму в змісті освіти забезпечувало певні досягнення. І сьогодні у багатьох випадках знання з природничих наук, математики, програмування у наших учнів та студентів не поступаються зарубіжним. У найрозвинутіших країнах (США, Англія, Німеччина, Канада та ін.) поціновується наша підготовка, інтелект. Практично у певних інтелектуальних сферах ми засвідчили свою "конвертованість". Але чому на тлі розуму проглядається така бідність?
Причину цього явища треба шукати не в педагогічній сфері. Головне - дія недосконалих політичних, правових, економічних, гуманітарних моделей, історична спадщина і традиція бездержавності. Проте треба критично оцінити і наявні деформації в галузі освіти і педагогічної науки.
По-перше, як розвивалася в зміні освіти політехнічна складова, так гальмувалася гуманітарна і суспільна, що не відповідало ні потребам людини, ні потреби суспільства. Тому важко й сьогодні називати освіту сучасною, модернізованою, реформованою, якісною, коли основні потреби особистості не задовольняються ні в школі, ні у ВНЗ, ні вдома, коли не створено безпечного і соціально комфортного середовища. Тоді як для Європи соціалізація особистості, знання мов, володіння соціальними, комунікативними, інформаційними технологіями, орієнтація на ринку праці, критичність мислення, світоглядний вибір, уміння вирішувати конфлікти й приймали рішення стали поведінковою нормою суспільства, в Україні ці проблеми лише привертають увагу науковців і практиків. Навчання технологій життя у громадянському суспільстві відповідає сутності гуманітарно-інноваційної освіти особистісно орієнтованій педагогіці.
По-друге, нагальне завдання для держави, Міністерства освіти і науки, АПН України - створити умови для реалізації власного потенціалу особистості. Агресивний або депресивний стан значної частини молоді засвідчує, що вона не спроможна задовольняти базові потреби. Це призводить до розвитку "почуття застою". Наукові дослідження, проведені в Донецькому регіоні в 2004 році, показують, що 2/3 молодих людей не бачать перспективи свого майбутнього, лише 12,4 відсотка вірять у прогрес України, 92 - негативно ставляться до центральної влади, 80 відсотків - до регіональної. Близько 90 відсотків освіченої молоді, виїхавши за кордон, не бажає повертатися.
Що це - педагогічні, соціальні, політичні, духовні реформації, неможливість бути самостійною особистістю? Напевно. Але які технології мають зупинити міграцію розуму, агресивність, алкоголізм, наркоманію? Освітні? Не зовсім. Це багаторівнева і багатофакторна проблема. Прикро, але факт, що наша молодь розмовляє матом. Соціосередовище уніфікує поведінку юнаків і дівчат в гіршу сторону. За десять років у Донбасі з чотирьох відсотків жінок-алкоголіків ця цифра зросла більш як у п'ять разів. Народна педагогіка вчить: виховуючи хлопчика - виховують чоловіка, виховуючи дівчинку - виховують націю.
Узагальнюючим, але близьким до істини критерієм нашого виховання, культури, благополуччя є показник неповернення освіченої молоді на батьківщину. Адже і в Малайзії, Таїланді, Китаї забезпеченість університетами становить 4 - 6 відсотків. Але, навчаючись за кордоном, велика кількість повертається. В
Україні навпаки: здобувши освіту, навіть добру, ми емігруємо, частіше назавжди.
Очевидно, не тільки матеріальний, а й психологічний стан спонукає до цього, оскільки суспільство кинуло виклики, на які ні саме, ні молоді люди, ні система освіти не дали правильних відповідей. Тому всі соціальні інститути повинні працювати на оздоровлення й створення такого суспільного середовища, яке є духовним і матеріальним повітрям, без якого особистість ні дихати, ні існувати не може.
Щодо педагогіки виховання людини, то найголовніша її сутність - принципи природо- і культуровідповідності. Дотримуючись їх, можна зреалізувати найвищу гармонію єдності особистісного, національного і загальнолюдського в ієрархічній піраміді людських цінностей. І хоча глобалізм, інтеграція, діалог культур, відкритість передбачають процеси уніфікації освітніх стандартів, сприйняття і опанування філософії "іншого" - людини, народу, культури, цивілізації, надважливо, передусім,пізнати своє власне "я". Виховання громадянина і патріота - ось головна парадигма сучасної української освіти і педагогіки.
Входження в європейське суспільство, в освітній простір через Болонський процес повинно посилювати українознавчі цінності в змісті освіти. В Болонській і Сорбоннській деклараціях зазначається, що національні особливості і загальні інтереси повинні взаємодіяти, взаємопосилюватись.
Національні системи освіти мають вирізнитися своїм культурним і мовним багатством, етноцінностями і традиціями. Адже в політокультурному середовищі кожен суб'єкт буде корисним і цікавим настільки, наскільки є унікальною і неповторною його національна культура.
Бо, як казав Монтень, мудрим можна зробитися лише завдяки власній мудрості.
Loading...

 
 

Цікаве