WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → «Народна пісня – дзеркало народної душі» (М. Драгоманов) - Реферат

«Народна пісня – дзеркало народної душі» (М. Драгоманов) - Реферат

"русальний", "нявський" чи "мавський Великдень". В Україні виконувалися русальні пісні під час обрядів, пов'язаних із "зеленими святами", або "клечальною неділею". Епітети "зелений", "клечальний" вказують на особливість, мету цього свята - вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. Пісні русального циклу - ліричні, повні радості буття, славлять буяння світла, відчуття простору, духовного здоров'я. Героїні пісень - дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: "Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки - ой луги ж мої всі зелені!".
Русалки - це мавки, навки, у бойків "майки". Ці назви відповідають старослов'янському слову "навь", "навіє", що означає мрець, небіжчик. "Нав'є" було святом померлих, святом дідів, предків. Пізніше воно набрало значення свята русалок і потерчат, стало святом кликання і проводів русалок на поле. Згідно з віруваннями наших предків, нав'є в полі закінчувалося зі жнивами, і тоді русалки верталися до ріки, де вони зимували.
Повір'я про русалок та про чудесне перетворення дівчини оживають у Шевченкових поемах "Причинна", "Утоплена", "Тополя". Образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної є і в поезії Лесі Українки ("Лісова пісня"), що навіяні народними русальними піснями. Ці ж пісні лягли в основу повісті "Майська ніч, або утоплениця" М. Гоголя та одноіменної опери М. Лисенка.
В окрему групу об'єднують пісні, в яких є згадка про найкоротші літні ночі, так звані "петрівочні", від імені Петро, бо в цей час відзначаються його іменини. Лейтмотив цього циклу - взаємини молодих:
Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав,
Через твоє подвір'ячко сивим конем їхав?
Ой чи чула, чи не чула, не озивалася.
Темна нічка-петрівочка, вийти боялася.
У піснях звучать скарги на малу нічку, коли дівчині виспатися ніколи, а попереду - розлука з привільним життям під батьківською стріхою: восени починається пора весіль.
До Петра зозулі да кувать, да кувать,
До осені дівці да гулять, да гулять.
Русальні й петрівочні співи стихали напередодні найбільшого літнього свята - Івана Купала. Стародавній смисл купальських обрядів, як і самої назви "Купало", остаточно не з'ясований. Із спогадів та пісень, що дійшли до наших днів, це свято припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня - початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії - сонце, вогонь і воду. Купальські пісні старші від весільних, музична мова їх темна й похмура, мелодійні лінії короткі, складалися здебільшого з декількох тонів. Співано їх одним голосом, коли ж гуртом - то завжди в унісон.
Купальські або троїцькі пісні збереглися до наших днів у найчистішій оригінальній формі: "Ходили дівочки в ліс по ягодочки", "На Івана, на Купала", "Проти Івана сонце іграло", "Да купався Іван, да й у воду впав", "Зеленая дібровонька", "Посію я рожу, поставлю сторожу", "Допалимо та соломоньку", "Ой шаріла вишенька, шаріла"...
Купальські торжества можна вважати насправді весільним ритуалом, що починався з символічного очищення водою та вогнем і проханням до всіх померлих членів родини допомогти молодій парі в її майбутньому подружньому житті. Пісні виконувалися, коли молодята скакали через вогонь і кидали вінки в річку.
Заплету віночок,
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорні брови.
Ой пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю,
На милого вроду.
Містицизм та символіка слів, а також церемоній, частиною яких були ці купальські пісні, визначали їх архаїчний, примітивний характер. Їх слід вважати не тільки найдавнішими українськими народними піснями, а й приналежними до найдавніших у європейській народній музиці взагалі.
В осінньому сезоні було два роди пісень: обжинкові та весільні. Обжинкові пісні виконувалися під час жнив, характеризували основні періоди й обряди, що з ними пов'язані: "Там у полі криниченька", "Говорила нивка", "Жали женчики, жали", "Ой в чужого господаря", "Ой уже сонце над вербами", "Наша хазяйка добра", "Маяло житечко, маяло...". Відомості про подробиці цих торжеств, як і самі деталі ритуалу, загубились у сторіччях. Один лише з них був знаний як загальноприйнятий звичай по всій Україні. Це приготування та урочисте вручення снопа збіжжя господареві на порозі його хати. На чолі походу йшла дівчина у вінку з колосся. Під час в'язання снопа і передачі його господареві чоловіки й жінки співали обжинкові пісні. Цей обряд, пов'язаний з культом грецької богині Де метри, був поширений не тільки у грецьких колоніях понад Чорним морем, а й на території самої України, де існував жвавий торговельний зв'язок. Широку популярність обжинкового звичаю своєрідно засвідчив у середині XIX ст. І. Головацький, назвавши свій альманах "Вінок русинам та обжинки", а у повісті Т. Шевченка "Наймичка" подана картина обжинок.
Весільні пісні співали протягом майже всього року. Але через те, що більшість весіль відбувалася після жнив, то ці пісні разом з обжинковими, до яких вони подібні музичним характером, відносять до групи осінніх пісень. Весільні пісні виникли й розвинулися після XI ст. Це одні з пісень, що їх на Україні започаткувало християнство (988 р.). Особливого значення весільні церемонії, а разом з ними і весільні пісні, набули за княжої доби (907 - 1387р.р.). Головні дійові особи весільної церемонії - молода, молодий, дружки і т.д. Вони мали почесні титули, що вживалися при дворах тогочасних князів чи аристократів, а саме: "княгиня", "князь", "бояри", "староста"... Мелодії весільних пісень мали архаїчний характер і легко пізнавались завдяки відсталі між найнижчою та найвищою нотами, що не була ніколи більшою, ніж інтервал квінти. Ці пісні виконувалися в унісон: "Де ти, де ти, Наталочко", "Тихо, тихо Дунай воду несе", "В неділю рано до сонця", "Летять галочки у три рядочки", "Грайте, музики, як грали", "Ой глянь, мати, да на мій посад". З часом весільні пісні стали поліфонічними і виконувались кількома голосами. Сценки традиційного весілля, разом з народними піснями, відтворені у п'єсах М.Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Франка. Найціннішими науковими дослідженнями є праці М. Сумцова, Б.Грінченка, В. Охрімовича, І. Франка.
Історичні українські народні думи та пісні
На наступному щаблі національного розвитку, після княжої доби, творчий талант українського народу знайшов нові предмети зацікавлення, нові теми дляпісень.
Від половини XIV до початку XVIII ст. перед нами - неначе відкрита криниця народних пісень, в яких відтворено кожну важливу історичну подію. Пісні оспівували дійсні факти, події та їх героїв. Українська народна пісня служила і відчуженим, "побусурманеним" землякам за "євшан-зілля", вона нагадувала їм рідну землю, мову, край і народ, кликала повернутись на батьківщину. "Дума про Марусю Богуславку" в прекрасній поетичній формі оспівує випадок, коли турецька бранка Маруся, яка живе у розкошах як улюблена жінка султана, поволі забуває свій рідний край. Але під впливом співу невільників у ній прокидається почуття патріотизму.
З народних пісень цього періоду можна довідатися про війни, битви, перемоги і поразки, про славу великих синів народу і ганьбу його зрадників, про шляхетні вчинки великої посвяти і, навпаки, дріб'язкове себелюбство. В історичних піснях бачимо дійових осіб великої трагедії, сценою якої була вся Україна. Запорізькі козаки та їхні гетьмани й проводирі, королі, царі та хани, народи та війська України, Польщі, Москви, Туреччини, татари, німці, шведи, серби представлені у піснях як учасники
Loading...

 
 

Цікаве