WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії) - Реферат

На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії) - Реферат

війні:
Хай недруг шаленіє хоч до скону -
Не буде мудра Грузія в полоні!
Хай шахраї штампують резолюції -
В хоралах Грузія святої революції…
Батумі-Тбілісі,
24 - 25.03.2005
ХРАМ
За днями дні плетуть віки. В Тбілісі
У сяйві сонця храм горить.
У ніжнім плескоті Кури
Віки, як витязі сплелися.
Куди пливуть Кура й Арагві?
Машук прегордий, Алазань?
В боях грузини миру спраглі,
Сусіди кличуть до повстань…
І де - добро? І правда - де?
Де світ гармонії без крові?
Ждуть щастя пері чорноброві,
А світ - яким той світ гряде?!
Людина - плід чи зла, чи Бога?
Прийде добро, чи знову зло?
В безчесті рабство відбуло,
Та в смерть, чи вічність ця дорога?
Вожді вітійствують: до раю!
В любов і труд до забуття! -
Та ще страшніше обдирають
Своїх братів без каяття…
Забуті школи, крах в науці,
Стоять заводи - інваліди, -
Та не молись катам в розпуці:
Їх влада й гроші - наші біди.
Їм що - Вітчизна й ідеали?
Що - сльози чи страждання й горе?
За гріш все продадуть вандали
І гори, доли й Чорне море.
При цім їх не злякає зрада
Батькам чи те, що кануть в Лету:
Вже академіки й поети…
В Тбілісі так, і стогне Київ -
Нові панують шкуродери, -
І що там гніт орди Батия?! -
Свої страшніші мародери…
І тільки грім ті душі лисі
Змете й із храму гадь страшну.
Розбудить Київ з летарсну,
Весняно зацвіте Тбілісі.
Очисна буря світ розбудить -
І храм із Сонця буде, буде!
28.06.2005
Та життя - не лише апозитивні проблеми й печалі. Батумі, Боржомі, Сурамі. Українська школа в Тбілісі розкрила й паростки дійсно нового та перспективного.
Не могла не вразити й не зачарувати українська школа в центрі Тбілісі.
Стареньке, не надто обладнане приміщення. Але які воістину українські діти! Коли вони говорять про українську історію, природу, революцію, декламують Т.Шевченка, Лесю Українку, П.Грабовського - ви чуєте не лише український зміст, а й українську інтонацію, ритміку, емоційну насиченість. І неминуче навалюється питання:
Панове глави адміністрацій та голови Рад Донеччини і Луганська, Миколаївщини, а чи взялися ви запроваджувати досвід Грузії, як розвивати українську освіту?!
Так само, як і досвід Риги та Сімферополя, де повносило діють (хай і по одній) українські гімназії?! Де Україну пізнають і шанують, бачать як велику європейську державу!
Дивуватися грузинам не доводиться: в українській школі працює колектив педагогів-подвижників; тож навіть за умови, що в школі навчається 94% дітей грузинських родин, там панує дух любові й поваги до всього українського - до державності, історії, мови, культури і традицій, бо грузини шанують себе, живуть на перспективу, на добре грядуще.
Що таким воно й буде - гарантами виступають Президент Грузії Михайло Саакашвілі і Президент України Віктор Ющенко, які були в школі, глибоко знайомилися з її проблемами і вже є реальні наслідки того державницького інтересу. Не міг не вразити й музей Лесі Українки в Сурамі: "дякуючи" російським політикам, у ньому не було ні світла, ні тепла. Допікали холод і сирість. Працівникам музею допікала відсутність коштів і на оновлення, і на поповнення експозицій. Однак приваблювали дбайливість, чистота, залюбленість у храм української поетеси, в чисельні пам'ятки українсько-грузинських культурно-мистецьких зв'язків. Панує самоповага трудівниць, що відбиває самоповагу всього грузинського народу.
В Боржомі привертали увагу численні докази українсько-грузинської взаємодії, та особливо вразила родина Ніно Наскідашвілі - аспірантки, що присвятила себе україністиці: її батьки - батоно Нузгар, мати калбатоно Нелі, чоловік Шалва, тесть і теща - усі вони виявилися обізнаними з українськими справами, головні надії покладають на українсько-грузинську співпрацю, а сама колбатоно Ніно оволоділа українською мовою, літературою, культурою так, що їй могли б позаздрити чи не більшість випускників українських університетів. І немає жодного сумніву, що вона успішно захистить кандидатську українознавчу дисертацію й стане одним з подвижників українсько-грузинського братства.
Аналогічний настрій панував у Батумі: і ректор університету - мудрий, добрий професор Аміран Кахідзе, і його колеги Тимур Авахіані та Роланд Комахідзе були дуже заклопотані складними процесами розвитку вищої школи й науки, та коли заходило про Україну - мінялися вирази їхніх очей, емоції, настрої, оцінки майбутнього. І коли для Комахідзе це є наслідком і навчання в Україні, то для інших - глибоким усвідомленням: на плечах інтелігенції лежить особлива відповідальність і за долю народу в цілому, і, в цьому зв'язку, за характер та наслідки взаємних грузинської та української еліти.
Ми - давні народи-побратими, ми ніколи не воювали між собою, зате співпрацювали віками, - таким був загальний напрям розмов.
Хочете доказів? Побуваймо у фортеці Фоніо! І ось ми у фортеці: з могутніми мурами і оборонними валами; з прекрасними комунікаціями і культурними центрами: бібліотекою, театром…
Цю фортецю будували римляни: розповідає авторитетний археолог Кахідзе Амірані. А потім нею володіли українські козаки.
Сліди наших постійних взаємин виявляє й багатий археологічний музей - дітище ректора, в якому серед багатьох експонатів - і сокира часу неохіту спід Полтавщини…
Співпраця! Різноманітна і ефективна, - таким лейтмотивом була пронизана й зустріч з головою Верховної Ради Аджарії: батоно Михайло Махарадзе. І слова його звучали ще й тому, що він - доктор філософських наук, професор, а його орієнтирами і критеріями завжди були гуманізм, доба Відродження, проблеми розвитку нової цивілізації.
Тож валив навіяний недобрим духом сніг з дощем, губився у морозі слід з Батумі до українського Чорного моря, - а нам було радісно й тепло.
І знову - Тбілісі.
Повернувся із Києва повний енергії та нових задумів Отар Баканідзе. Його дружина - професор калбатоно Неллі Мойсеївна, діти Георгій і Давид, онуки зустріли видатного грузина якнайтепліше іще й тому, що на ті дні випав день народження батоно Отара. Панував дух Роду. Мов князь Отар Акакійович вівся скромно й велично! А водночас був енергійним у роздумах і планах.
Зустріч президентів у Києві багатонадійна. Коли б тільки не завадили обставини, - говорив він, - то ми створимо в Тбіліському університеті інститут славістики. А ядром того інституту буде україністика. Це й історично справедливо і перспективно. Тим більше, що ми вже маємобагатонадійні кадри: Реваз Хведелідзе, Гія, Ніно Наскідашвілі. Готуємо й інших.
І особливо важливою є наша співпраця: в освітніх і наукових програмах, в розробці методології нового часу, у підготовці кадрів. Маємо великі традиції, мусимо жити викликами часу!
Підносився високо в Небо новозбудований хрестатий собор. Як образ надії і віри. Комусь здалося - за дорогий. Та для Отара Баканідзе й Реваза Хведелідзе він поставав символом перемоги гуманістичної духовності над матеріальної бідності, патріотів-борців над ідеологами зажерливого люмпенства…
Loading...

 
 

Цікаве