WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії) - Реферат

На лінії рідних сердець (сучасні стосунки України і Грузії) - Реферат

и снах. Ему не избежать трагической участи, каждый должен удовлетвориться тем, что дает судьба.
Художественно-философское рассуждение о реальности анализируемых писателей не дает основания для оптимизма, так как сам процесс жизни человека не рождает надежды на лучшее будущее. На плечах человека лежит тяжелейшее бремя реальности, и всю жизнь ему приходится мучительно нести его во имя существования.
Импрессионисты отыскали в физической жизни природы средство передачи постоянного кипения и мгновенной изменчивости. Путем изображения интенсивной переменчивости чувств они открыли новое свойство искусства и этим способствовали его последующему развитию. Несомненной заслугой импрессионизма следует считать активность художественной способности человека, которая может отдалиться от непосредственной данности и создать собственные образы и миры, более прекрасные, чем сама действительность. Задумывающиеся о судьбе человека писатели видят выход из трагического существования в гармонических взаимоотношениях природы и человека. В их эскизах и зарисовках природа осмысливается лишь с позитивных позиций. Они освободили человека от всяческих пороков и наградили его величайшим даром справедливости и заботы о других. У них все забывают о зависти и вражде. По их зарисовкам, природа - многоголосый мир, который способен любое существо превратить в участника этого ритма. Красота природы одаряет человека мечтой, но в позолоченном фантазией мире счастливое существование не может одолеть трагичности реального бытия".
Обговорення надзвичайно актуального, новаторського методологічного дослідження викликало принципове обговорення. Були й незгоди та дискусії із дисертантом - але всі погодилися з моєю думкою: наука - це шукання істини, відповідей на актуальні питання буття і творчості, тому головне в ній не відповідність уже відстояним судженням та оцінкам, а метод, шлях та наслідки дослідження. Р. Хведелідзе, творчо продовжуючи традиції школи О.Баканідзе, переконливо виявив якості аналітика і прибічника інновацій, мужнього полеміста і принципового шукача відповідей на виклики часу, окреслив самостійний напрям літературознавства, тож його праця відповідає найвищим вимогам, а дисертант заслуговує присудження йому наукового ступеня доктора філологічних наук.
А потім були зустрічі та надзвичайно корисні розмови з викладачами кафедр (зокрема з батоно Костянтином Квачантирадзе, Русудан Чантурашвілі, Ларі Немтадзе, Іраїдою Кротенко, з аспірантом україністом Гочею…, з ректором університету Калбатоно Русудан Лордкіпанідзе, зі студентами, і скрізь домінували два мотиви: Грузія і Україна мають розвиватися як посестри, бо тільки так можна вистояти в сучасному контраверсійному світі; освіта й наука потребують найефективнішої державної підтримки. Болонський процес - це стратегічна перспектива, але йти до нього потрібно розважливо і з належним урахуванням національних інтересів.
Турбували проблеми незахищеності педагогів, науки та студентства, недостатньої технологізації їх. І особливо - фінансування та методологічного оновлення, усунення формальних підходів до процесів реформування вищої школи.
Причини зрозумілі: добробут грузин підупав, виробництво (особливо промисловість) переживає застій, а то й кризу. Жахливою примарою нависає політика диктату Росії - енергетичного, фінансового, військового. Під загрозою суверенітет, а суспільство збурюють ще й внутрішні незгоди, явища бюрократизму.
Тому й народжувалися поетичні інвективи:
САКАРТВЕЛО
Добридень, Грузіє! Колись тобою марив.
Побачив - серце полум'ям взялось:
За мене Прометей Шевченків тут боровсь,
Коли повзли в Украйну злі почвари -
Москви гієни - ти кувала кари
На спільних ворогів…
Так звіку повелось:
Князі великі з Києва й царі
З Тбілісі у династії єдналися для моці.
Держав могутність малася на оці,
Мир по Кури і по Дніпровім боці, -
Щоб світ на ворогів не розколовсь.
Тоді були могутні ми, як барс,
Лицарства Дух буяв по Сакартвело.
Тамар, Давид і геній Руставелі
Богам рівнялися. Допоки крук на скелі
Не розпочав з Титаном хижий фарс.
Волала Грузія про поміч, та Вкраїна
Сама була, як Прометей, розп'ята;
Орда з Москви цькувала брат на брата,
Козацький дух горів у рідній хаті,
Край Кия, Мудрого, Мазепи тлів в руїнах.
Та Прометеї серцем не згорають,
І орди Леніна відчули дух Антеїв,
Горіли в гніві, наче в надрах Геї,
Бо пнулись в велетні, але були пігмеї:
Повзуче гаддя зроду крил не має.
Повстала Грузія! Повстала Україна! -
І світ у подиві розплющив сонні очі:
Що Сакартвело й Україна хочуть?!
Бандура й пандур у віки рокочуть:
Щоб світ був, ми, і щоб була Людина!
Щоб мир на гори ліг, означив мить святую,
Щоб молодість влилась у душі посивілі,
Щоб знов Сковорода й Гурамішвілі
Пішли, де гори славлять хати білі, -
Де муки родів новий світ вістують…
Тбілісі-Батумі, 22.03.2005.
СТРАСТІ В БАТУМІ Й ТБІЛІСІ
24 березня 2005 року.
І.
День Сонце грало в сурми весняні,
Співало море радісні хорали…
Та ніч наслала горобині сни,
Здалось: з розбігу дикі коні стали -
На море впало Небо навісне
Й гармонію спотворило в руїну:
Вітри шмагали із дощем мене,
Не слалось Чорне море в Україну.
Умить злиняли барви злоторунні.
Уклякло місто - битва в цівках крові.
Зав'яли квіти і похрипли струни,
Здалося: плачуть таємничі сови.
Весь день періщив хижий льодолом,
Сніги біліли, як джигіт кинджали…
Хто світ поставив між добром і злом?
Кому й за що грузини звітували?..
ІІ.
Стояв Тбілісі в Божій благодаті…
Здавалось, ранок чує з України:
"Разом нас багато і нас не подолати!"
Бо разом - українці і грузини.
Над містом в Небо Храм летів хрестатий,
Як Амірані - вічно нездоланний.
Тут тризни правили криваві супостати -
Тож досі стогін чуть - печуть незгойні рани.
Ті рани на серцях бійців, що вздовж століть
Свободу, честь й грядуще боронили.
Перемогли й піднесли пальми віть -
До щастя як іти - Європі шлях відкрили.
Відкрили й очі: світ - іще не рай,
Ще дух імперій ставить рабства сіті!
Та вже не в рабстві гордий рідний край,
Все прагне жити! жити! жити!
Все прагне тут - і в інших землях теж,
Де іноземців армія і влада.
Тому тут біженців - без ліку і без меж,
Ще в душах кублиться отрута лжі і зради.
Ті біженці - як дух у панцир вкутий,
Без хліба і житла, лише клубок надій, -
Буремні месники, Європою забуті,
На захист кинуті лиш Грузії одній…
Лиш Грузії, оточеній військами,
Окраденій на світло і тепло.
Чи знову бути, як уже було?!
Чи знову воля житиме за гратами
І за часу словесних демократій?!
ІІІ.
Пливе Батумі - води наче сльози,
У розпачі природи люд мовчить.
Тбілісі чує імперські погрози, -
Та мужній воїн з бою не кричить.
Бог ще раз випробовує: чи волі
До перемоги вистачить, чи ні?..
Тривожні сурми в морі, в небі, в полі, -
Одначе Грузія в війні, як у
Loading...

 
 

Цікаве