WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мовна політика України на сучасному етапі - Реферат

Мовна політика України на сучасному етапі - Реферат

мовами в Україні), які неодноразово публікувалися і озвучувалися, приводить до спростовування всіх цих інсинуацій.
Україна має одне з найкращих в Європі законодавство у сфері захисту прав національних меншин. Ми ратифікували базові міжнародні документи у цій сфері і пішли одними з перших на ратифікацію Хартії регіональних мов та мовменшин. А стояти на принципових позиціях щодо державної мови, забезпечити мовні права титульної нації не можемо. І ця нація не мовчить. Люди пишуть і звертаються з приводу забезпечення прав україномовних українців в Україні.
Я наведу тільки один приклад. "В якій країні, яка себе шанує таке ще можливо? запитує пенсіонерка Є.Гамар з М.Бердянська. Колись виходила місцева газета "Південна зоря" повністю українською мовою, зараз на 99% - російською. Неможливо купити навіть календарик українською". Така ж ситуація і в інших містах на Сході та Півдні України. Вдумайтеся: із семисот періодичних видань Донецького регіону, лише одна газета "Донеччина" винятково україномовна. Ви дається вона мізерним накладом, але й це комусь заважає, бо газету хочуть закрити. То чи не дискриміновані українці Донбасу, яких тут пере важна більшість? Переконаний, що за таких умов у багатьох вірних рідній мові українців створюється відчуття належності до національної меншини.
Існуючий стан української мови в Україні не відповідає ані етнічному складу, ані мовним орієнтаціям населення. Так, згідно перепису 2001 року, українці складають 76%, а росіяни 17%. Українську вважають рідною мовою 67,5% населення України, що на 2,8 відсотків більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення (у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2 відсотка). 85,2% українців рідною вважають мову своєї національності і лише 14,8% - російську: Це розвінчує міф про переважну російськомовність етнічних українців.
Заходи, що вживалися у сфері мовної політики, далекі до адекватних відносно ситуації, яка існувала і, на жаль, продовжує існувати у мовному просторі. Посудіть самі: закріпивши у Конституції статус державної за українською мовою, Парламент не спромігся до сьогодні прийняти нову редакцію закону "Про мови в Україні". Ми користуємось у цій наважливій для держави сфері законом УРСР, прийнятим ще у 1989 році. Більше того, цей закон є більш прийнятним для країни, ніж ті, що пропонуються і можуть бути ухваленими сьогодні. І це при тому, що чинний мовний закон не містить санкцій за порушення мовного законодавства. Я вже наводив приклад Франції. Так от, наслідуючи цю державу, Верховна Рада України повинна законодавче закріпити домінуючі позиції державної мови в усіх сферах життя суспільства, визначити відповідальність і покарання за порушення мовного законодавства.
Мені боляче про це говорити, але навіть сьогодні після перемоги Помаранчевої революції, вищий законодавчий орган держави не може знайти 226 голосів для внесення в порядок денний, (вже не йдеться про прийняття), питання про право розглянути в залі проект закону про українську мову як державну мову України. Натомість, включаються до розгляду понад десяток законопроектів про гарантування вільного розвитку, використання й захисту російської мови, інших мов національних меншин, в яких або прямо передбачається надання російській мові статусу офіційної, або ж надаються їй рівні права з державною мовою. І повірте, що голосів для їх прийняття не забракне. У разі прийняття одного з таких законів будуть створені правові підстави для подальшої русифікації, що призве де до повного витіснення української мови. Тому, називаючи речі своїми іменами, зазначу: цей склад Парламенту позиції української мови не зміцнить, а може її лише погіршити.
Наявна правова база, Конституція України, тлумачення її десятої статті, інші законодавчі акти, зокрема Державна Програма розвитку і функціонування української мови, затверджена Постановою Кабінету Міністрів, дають підстави вживати активні дії щодо утвердження державної мови. А що ми маємо на практиці? Спробуємо спочатку дати відповідь на питання, хто ж здійснює мовну політику в Україні? На мій погляд, саме у відповіді на це питання якраз і криються причини непослідовних, неадекватних стосовно існуючих викликів і завдань і, я б сказав, часто недолугих дій у сфері мовної політики. Це парадокс, але в нашій державі відсутній орган виконавчої влади з питань мовної політики. Департамент з мовної політики Держкомнацміграції ліквідовано у 2000 році, відділ нагляду за мовною політикою в Кабінеті Міністрів України, Раду з мовної політики при Президентові - у 2001 році. На сьогодні у структурі Міністерства освіти і науки, Міністерства культури і туризму, Держкомнацміграції, Держкомтелерадіо немає жодного управління чи департаменту з питань мовної політики.
До чого це призводить, проілюструю на прикладі. У Державному бюджеті України, починаю чи з 2003 року, закладаються кошти на забезпечення розвитку та застосування української мови. Головним їх розпорядником є Міністерство культури України. У прийнятій Урядом 2003 року Державній Програмі розвитку і функціонування української мови координація роботи з її виконання покладається на Міністерство освіти і науки. Разом із тим, у Положенні про Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення, затвердженому Указом Президента, зазначено, що "Держкомтелерадіо України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики." Чи не є це тим класичним прикладом, коли в семи няньок дитя без ока?
Така ситуація з розбалансуванням та розпорошенням повноважень підтверджує відсутність чіткого державного механізму управління всебічним розвитком і функціонуванням української мови. Тобто, в державі немає єдиного органу, який би на постійній основі займався організацією, координацією та контролем за функціонуванням та розвитком української мови. І цю ситуацію ніхто не спішить виправляти. У рішенні, прийнятому ще у 2004 році на спільному засіданні колегій Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України, зазначалося, що підготовлено проекти постанов Кабінету Міністрів України "Про Раду з питань мовної політики" та "Про утворення Державного департаменту мовної політики". Але ці проекти так і лишилися на папері, відповідних постанов не схвалено й донині.
Залишаються поки-що на папері й більшість вимог Парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні", які були про ведені у травні 2003 року. Зокрема, в них пропонувалося
Loading...

 
 

Цікаве