WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мовна освітня політика - проблема України - Реферат

Мовна освітня політика - проблема України - Реферат


Реферат
на тему:
Мовна освітня політика - проблема України
У першій половині 2005 року відбулася просвітянська конференція "Українська мова як засіб формування духовної культури і патріотичного виховання підростаючого покоління". За сприяння Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка Центральна зала Спілки письменників України зібрала представників української інтелігенції, громадськості й наукових організацій, народних депутатів. Голова "Просвіти", народний депутат, член Української народної партії П.Мовчан у своєму вступному слові окреслив ряд нагальних проблем і завдань щодо стану й перспектив розвитку державної мови в Україні. У контексті сказаного й того, як у суспільстві розгортається дискусія навколо мовного питання, - наступні міркування, пропозиції, оцінки.
Переповідати проблеми, наші болі й тривоги у сфері мовної політики недостатньо. Варто зробити осучаснений причинно-наслідковий аналіз мовної культури та запитати себе: куди і з чим ми йдемо? Впродовж усього періоду незалежності здійснюються безперервні реформи, реформації, трансформації, модернізації освіти і сільського господарства, судової системи й інформаційного простору, податкової політики й українського книговидавництва, медицини й кінематографа. Результати - відомі, процеси тривають.
Говорячи про стан української мови як державної, постійно намагаюсь відшукати координати, місце її в ієрархії суспільне значимих цінностей суспільства й людини. Дарма. Роль її дуже скромна й малопомітна в загальнонаціональному масштабі. Ніби й не існує 10-ої статті Конституції, рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999р., Національної доктрини розвитку освіти, де в розділі "Стратегія мовної освіти" записано: "Обов'язкове володіння громадянами України державною мовою.., освіта сприяє розвитку високої мовної культури, вихованню поваги до державної мови.., у навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови". Як бачимо, де-юре все гаразд. Проте реально ситуація зі статусом української за останні 15 років стала тривожнішою. Майже 38 мільйонів етнічних українців не можуть належним чином скористатися своїм історичним і конституційним правом. Інерція колоніальної бездержавності, деукраїнізації продовжує заганяти українську мову в багатьох областях, навчальних закладах, органах влади й місцевого самоврядування у темні хащі. Жаль. Адже мову слід розглядати як найважливіший чинник інтелектуалізації й духовного розвитку нації, її єдності й консолідації, соціально-економічного прогресу й міжнародного авторитету.
Із повагою ставлячись до всіх етносів, які проживають в Україні, підтримуючи їхні національно-культурні права, мусимо визнати, що найбільш упослідженими, мовно-обезкровленими на своїй землі стали українці. Лише впродовж XX ст. вони пережили три фізичні й духовні голодомори. Втрачено державу, заборонено українську церкву, вкрадено природні багатства, - а народ продовжував жити. Чому? Тому що залишалася рідна мова - покалічена, розділена, вигнана, але жива.
І перше правило, яке треба опановувати всім сущим в Україні, позаяк воно стало національною і загальнолюдською цінністю, - виховання поваги й любові до рідної мови. Народ, у силу історичних обставин, може втратити свою землю, незалежність, скарби - і згодом усе це повернути. Але тільки за умови, що ним не втрачено найдорожчого скарбу - мови. Через неї і за її допомогою українці, шматовані історично, конфесійне, політичне, національне самоідентифікувалися, оберігали й розвивали власну культуру та історію.
Мова у М.Грушевського розглядається як культурно-національна сила, а українську ідею він завжди сприймав як єдність політичну й мовну.
Якщо національний характер освіти "ґрунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності, утвердженні національної ідеї" (Нац. Доктр. розвитку освіти), то першоосновою цього змісту має бути українська мова. Без її належного поцінування й розвитку в загальносуспільному масштабі загалом правильна гуманістична й культурологічна парадигма Доктрини залишатиметься декларацією. Тому влада, освіта й наука, інтелігенція і політичні партії, громадськість мають гідно скласти іспит на духовну й державницьку зрілість щодо спроб ревізії Конституції, введення офіційної двомовності.
Теза, що кожен може говорити рідною мовою, відвідувати храм відповідно до свого віросповідання, не повинна стати базою для прийняття політичного рішення, вразливого для української мови. Дійсно, вже який рік нам пропонують зігнорувати Конституцію про державність української мови, законсервувати її дискримінаційне минуле, зробити мільйони громадян без знання державної мови соціальне незахищеними, закласти основи недовіри й конфліктності між людьми. Ідеологи цих задумів стверджують: "Земля не володіє свідомістю, а тому їй байдуже, хто по ній ходить, які пісні співають і чи співають взагалі".
Передусім, зазначене є повним запереченням принципів культуро- і природовідповідності. Бо лише тривимірна єдність особистості, олюдненої культурою природи і суспільства творить на землі гармонію.
Опосередкований і прямий наступ п'ятих колон в Україні на ще не зведену з колін українську мову практично не припиняється. Українофобна модель 60 - 80 рр. XX ст. діє і в новітній період державотворення. За яким критерієм це можна стверджувати? У 1959 році під час перепису 95% населення України визнали українську мову рідною (українці тоді становили 76,8%), нині ж рідною українську вважає лише 67,5% (українці становлять 77,8%). Виникає запитання, - а що робить політична влада і чи має українська освіта національний характер? Адже за період 1991 - 2005 рр. через школу пройшло майже два покоління. Чому, маючи освітню модель, найдемократичнішу в Європі із забезпечення мовних потреб національних меншин, щодо українців - титульної нації, наша мовна найбільш дискримінаційна? Упередження? Ні. У Донецькій області на 2/3 українців функціонує тільки п'ята частина шкіл із рідною (державною) мовою. Минулого року закрито українськомовну школу в центрі Донецька. Таке відбувається в більшості великих і середніх
Loading...

 
 

Цікаве