WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського суспільства - Реферат

Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського суспільства - Реферат

української культури - відображення українського письма абетками інших світових письмен. Ось уже 10 років точаться суперечки навколо створення національного стандарту транслітерації українського письма латинською абеткою. Дві транслітераційні школи - слов'янська (орієнтована на абетки латино-писемних слов'янських мов) і англійська (орієнтована на англійський варіант латинської абетки) - зав'язли у нескінченних суперечках - як відображати латиницею слова типу "Київ": Kiev, Kiew, Kyiv, Kyiv, Kyjiv, Kyjiw, Kyiv чи, нарешті, Kyiw - варіант, згідно з думкою визнаних українських фонетистів, найближчий до української фонетики, який можна передати латинською абеткою. (Для довідки: у деяких латинописемних мовах, наприклад в англійській, французькій, літеру "ї" використовують для точного відтворення на письмі слів іншомовного походження; крім того, літера "ї" є і в латинськійабетці, згідно з міжнародним стандартом ІSO 9 на транслітерацію кирилиці літерами латинської абетки).
Але, поки вчені мужі б'ються між собою лобами, Міністерством юстиції України прийнято вольове рішення писати "Куiv". Проте це рішення залишилося лише рішенням, тобто наміром розв'язати проблему, а не розв'язанням її. Електронна пошта через павутиння міжнародних електронних мереж повідомляє усьому світові, що в Києві живуть "кієвлянє" (від електронно-поштової адреси Кіеv). Довести справу до кінця Мінюсту або не вдалося, або не вистачило терпіння, або інтелекту, або коштів.
Але кошти знаходять! Знаходять, бо плодять відомчі стандарти. На сьогодні чинними є відомчі нормативні документи з транслітерації Мінюсту, Держкомзв'язку, МВС, Мінтрансу, не кажучи вже про офіційні стандарти (міждержавні ГОСТ 16876, ГОСТ 7.79 та міжнародний ІSО 9). Усі ці стандарти встановлюють щодо української мови різні норми. Тим часом в офіційних документах панує безлад!
Хто ж в Україні буде займатися розвитком української національної культури? Адже відомо: розвиток і занепад (англійською - degradation, деградація) - це дві протилежності, які визначають історичну долю кожної нації: або нація живе і розвивається у віках, або вона занепадає (деградує) до повного зникнення.
Не так давно з уст заступника директора науково-дослідного закладу ДССУ з наукової роботи довелося почути: "А зачем Інституту стандартизации термінологія? Пусть нею занимаются разработчики стандартов, а Інституту стандартизации она не нужна". Отак відверто чужою мовою керівник з українським прізвищем окреслив недалеке майбутнє термінології як одного з елементів мови, мови як одного з елементів культури і культури як майбутнього нації: українській нації та її адміністративно-політичній еліті українська культура взагалі і українська мова зокрема не потрібні. І він, можливо, правий: українській державі українська культура не потрібна, у неї для цього немає коштів.
Немає коштів і на утримання не те що закладів типу Інституту української наукової мови, але й на утримання відділів наукової термінології в Інституті української мови та Інституті стандартизації: проблемами наукової термінології займаються за сумісництвом лише невеликі групи у цих закладах, а проблемами української (державної!) наукової мови - взагалі ніхто ні в якому закладі не займається.
Напрошується висновок: якщо не розвивається наукова мова - не розвивається наука в цілому. А суспільство без розвитку науки приречене на занепад. Хто ж в Україні зобов'язаний розв'язувати проблеми розвитку національної культури? Виявляється, ніхто, бо в Україні для цього немає коштів. Чи не парадоксально? Адміністративно-політична еліта ніяк не може зрозуміти, що розвій економіки можливий лише тоді, коли розвиваються усі складники національної культури.
Держава має встановити мовне законодавство й пильно слідкувати за його дотриманням. Вона повинна віднайти кошти на утримання відділів наукової термінології в ІУМ, ІС та в інших наукових центрах, на відновлення Інституту української наукової мови. Держава має піклуватися одночасно розвитком усіх складників національної культури: мовою, її правописом, її відображенням іншими абетками, усіма видами мистецтва, спортом (до речі, повністю зденаціоналізованим, тобто, не українським!), економікою тощо.
Невже не можна припинити доступ до керування державою, її установами, закладами, підприємствами національне вироджених людей, які шкодять розквіту нації, її культури, її економіки.
Саме тому першим кроком будь-якої національної країни світу повинно бути встановлення національного мовного законодавства і відповідальності за його дотримання. Як приклад, це заведено у Чехії, Польщі, Франції, Швеції, Росії, навіть пострадянському Казахстані. До речі, до виборів Президента Казахстану з 18 кандидатів допущено до участі у виборах лише 5 осіб, оскільки решта не здали іспиту з державної казахської мови! У Франції, щодо державної мови, якій ніщо і ніколи не загрожувало, прийнято аж три закони про захист французької мови. У Російській Федерації на зборах Російської академії освіти, що відбулися нещодавно, розглядалося одне-єдине питання: "Про роль російської мови в житті держави і суспільства". А в Україні мовного законодавства, спрямованого на захист і розвиток української мови, можна вважати, немає: не виконується рішення Конституційного суду щодо державної української мови, органами влади ігнорується десята стаття Конституції України їхніми засобами масової інформації, навчальними закладами тощо. Як наголосив Президент України В. Ющенко, з 59 опублікованих в Україні книг лише одна - українською мовою! А тими куцими бюджетними коштами, які мали б спрямовуватися на захист і розвиток української мови, Міністерство культури не знає-не відає, яку дірку латати. І на цьому тлі багато політиків, заявляють про якісь утиски російської нацменшини і російської мови.
Україна - геометричний центр Європи і без України Європа немислима.
Але світу потрібна не сьогоднішня Україна, а міцна держава, з яскраво вираженою національною культурою, основою якої є національна мова.
Держава, у якій панує чужа мова, а отже, чужа економіка, чужа культура, Європі не потрібна!
Loading...

 
 

Цікаве