WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

Сказавши точніше, термін "офіційна мова" у міжнародному використанні покриває собою все, що ми вкладаємо у термін "державна", і загалом є звичним, типовим, загальновживаним у міжнародній практиці. Те ж, що означає зафіксований у нашій Конституції термін "державна мова", іноземцеві, либонь, треба ще пояснювати.
Тому, хто ще не до кінця зрозумів причин дивовижної наполегливості, що її виявляють імпершовіністи у боротьбі за офіційний статус російської мови в Україні, варто роз'яснити це, змоделювавши наслідки, якби вони цього домоглися. Найперше, звичайно, це катастрофічно-різко позначилося б на і без того нині украй загроженому становищі української мови, що практично відразу ж опинилася б у тій ситуації, у якій перебуває сьогодні в Білорусі - ще раз наведу цей приклад - білоруська мова. Пригадаймо: як тільки з приходом до влади Лукашенка російській мові в цій країні було надано статус також державної (другої державної), білоруська мова, що наприкінці 80-х - на початку 90-х років почала було відроджуватися, враз відійшла на марґінеси, і то настільки, що вже невдовзі у столиці Білорусі не стало жодної школи з білоруською мовою навчання, що масово виводиться у наш час і в білоруському селі. Тобто дійсно сталося б те, що російська мова виявилася б не "поряд" з українською, а "замість" неї, чого, як мовиться, і домагаються "єдінонєдєлімщікі".
А по-друге, вже й увесь світ сприймав би Україну як державу, де офіційна мова - російська. Ще раз нагадаю, що офіційна мова у розумінні світу - то "основна мова країни..." Уриваю повторювати те, що вже цитувалось, та - риторично -запитаю: то якою буде основна, головна мова України і насправді, й в уявленні світу у разі, якщо російській мові був би у нас наданий статус офіційної? І хто,власне, тоді й цікавився б, що то означає ще й статус якоїсь державної для неофіційної (за цією логікою), отже, не основної, мови української? Якщо і має якийсь сенс подібне запитання, то хіба що для особливо допитливих.
Глибоке розуміння того, чим обернулося б запровадження російської мови як офіційної, засвідчує лист Галини Голоти з М.Павлограда: "Маю таке почуття, як у тій пісні Степана Галябарди, де він каже, що боїться, що надійде такий день, коли він прокинеться, гляне у вікно, а України... нема. Ось такий стан, зізнаюся, був і в мене після передачі ГРТ 9-го грудня. Я просто плакала, слухаючи дурні, а тому й страшні слова у виконанні Наталі Кондратюк, Клари Лучко та інших про те, як в Україні нібито цькують російську мову, а тому їй теж треба надати державний статус. Боже мій! Та берім бодай моє місто - чи є у нас українська мова взагалі? Та хай би зайшли у нашу "українську" школу і послухали, як розмовляють наші діти, і посміялися над вчителями. Або хай спробували б знайти українську газету. Або пояснили б, чому під час перепису населення навіть бланки, друковані по-українськи, заповнювали по-російськи, відповідаючи на спроби це опротестувати, що це "наши так рєшилі". "Хто?" - "Ну, наши власті, горісполком, так удобнєє"...
"Я розумію, - продовжує Г. Голота, - що для виправлення мовної ситуації потрібні й роки, й десятиріччя. Але біда в тому, що, як складається у мене враження, держава, влада цього не хоче. Невже ж незрозуміле, що якщо у державі, народ якої не знає своєї мови, надати статус державної чи офіційної ще й російській мові, то це означатиме просто крах нашої держави, а водночас - остаточне нищення нашої мови. Чудово ж розуміє російський поет Є. Євтушенко, що
Полуязык не есть язык.
Он - как заплеванный родник.
Язык - это й єсть народ.
Язык умрет - народ умрет.
Чи то саме цього і прагнуть україноненависники? Звичайно, що коли з нашої однієї з найбагатших у світі мови внаслідок зросійщення, суржикізації лишилося ледь не півмови, та коли і цієї півмови вже не буде, то все буде простіше. Ну, так, зіронізую, - простіше, настільки просто, як ото колись мене, українську дитину, віддали у моєму ж Павлограді вчитися до російської школи. Тоді всі ми, діти, у дворі спілкувалися ще українською мовою, але вчилися вже по-російськи. І технікумів, вузів українських тоді вже не існувало, бо це нас так готували до простішого життя. То що - в незалежній Україні теж готують до такого, тобто до такого, де буде Україна без української мови?"
І далі в цьому листі: "Не допустіть цього, благаю вас, ваших друзів, однодумців, бо якщо зараз не врятувати українську мову, то коли тоді ще? Не допустіть, закликаю, бо я, проста жінка, не докричуся звідси ні до Києва, ні до ГРТ. Хай тільки знають, що хоч, як ось і тут, у Павлограді, мовчання навкруги в питанні мови (бо ой як важко нашого брата українця вивести з себе), з такими думками, як я, тут більшість. Звертаючись ж до вас, я запевняю, що і сама пробуватиму будити тих, котрі ще не дуже сплять. І коли мені в автобусі на прохання: "Зупиніть, будь ласка" - кажуть: "Что -о?", я знову повторю те ж саме. Може, це і смішно, не знаю, я проста собі жінка - не борець, але щось робити я маю.
А щоб вже зовсім роз'яснити свою позицію, скажу ще таке. Я проти того, щоб силувати росіян розмовляти українською мовою. Адже це - їхня мова. Маємо, отже, бити в дзвони до самих українців, що відбилися від своєї мови. Ну чого і справді ми такі? Таж ніхто й ніколи не буде нас поважати, якщо ми навіть першоелемент своєї національності - свою мову - не поважаємо. Хтось скаже мені і таким, як я: "Ви націоналісти". Але я знаю, що почуватися націоналістом - це не гріх. Гріх і ганьба бути яничаром, як ось ним є і журналістка на ГРТ, що підготувала згаданий сюжет про вифантазувані утиски в Україні російської мови. Хоча, мабуть, цій журналістці просто потрібні добрі гроші, а за показ того, що діється у мовній сфері в Україні насправді, їй не заплатили б, та, власне, цього і не показали б". "Пробачте за можливі помилки, мене все життя вчили жити російською мовою", - таке завершення цього листа з Павлограда.
Нехай би задумалися над цим чесним та правдивим зверненням з "провінції" усі, хто легковажить мірою небезпечності мовних домагань тих, котрі лицемірно оголошують себе мовно "ущємльоннимі", а особливо ж нехай глибше увійшли б у суть справи народні депутати, котрі часом з дивовижною легкістю беруться за розв'язання такої проблеми, якою буцімто є в Україні (насправді не є) проблема другої державної (офіційної) мови. Не перебільшу, сказавши, що запровадження цієї другої спричинило б таку ескалацію напруженості, таке протистояння, наслідки яких важко передбачити. Гра це в мовну карту чи гра з вогнем? - так варто ставити питання.
Loading...

 
 

Цікаве