WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

сформульованими відповідними статтями Конституції.
Ось і головна мовна стаття Конституції - десята. Як то потрібно у сьогоденних дискусіях довкола питань мовного будівництва просто перечитувати, повторювати положення цієї статті, використовуючи її, зокрема, й для того, щоб ставити на місце політиканів, політичних спекулянтів!
Нагадаймо: "Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".
Це - повністю десята стаття, за якою йде і стаття одинадцята: "Держава сприяєконсолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".
Ось процитовано ці статті - і, мабуть, важко не погодитися з тим, що домінує у них, сказати б,
принцип урівноваження, збалансування. Тобто - українська мова державна, але ж гарантується і повна увага до інших мов ("російської та інших"), українській мові - забезпечення її усебічного розвитку та функціонування, але ж гарантії вільного розвитку та використання й іншим мовам ("російській та іншим").
Гадаю, що якщо і мати претензії до десятої статті, то, власне, до отого зазначення, що застосування мов "визначається законом". Законом яким? Хоча це є претензія, власне, не до статті, а до самої Верховної Ради, з провини якої (точніше - певних сил у ній) ми на довгі роки приречені керуватися ще уесесерівським Законом про мови (1989) та й досі не маємо розроблених і прийнятих положень стосовно відповідальності за порушення мовного законодавства.
А в цілому ж - які претензії, здавалося б, можливі, і що та кого з етносів, що населяють Україну, може у цих формулюваннях Конституції не влаштовувати?
Ніби й риторичне це запитання, хоча всі ми знаємо, що є, на жаль, в Україні політичні сили, і то численні, які процитовані статті беруть у штики. Сиріч, з їхнього погляду, для української мови у Конституції гарантовано забагато, а для інших (уточню одразу ж: "інші" - то тільки евфемізм, бо насправді оскарження йде лише від "оборонців" однієї мови - російської) - замало.
Не заходитиму поки що в полеміку, а зазначу лише одне: як видається, отой принцип урівноваження, збалансування, що про нього згадувалося, найперше і пояснює те, чому в питаннях належного утвердження в Україні української мови ми за ці роки не тільки майже не просунулися вперед, а й, навпаки, - спостерігаємо стосовно цього навіть тенденції зворотного порядку, тобто - згортання так званої "українізації", про яку мали стільки галасу.
Варто пояснити, до чого тут згаданий принцип урівноваження. А до того, що то як у випадку, коли одна рука стимулює, підштовхує, спонукує: "Іди!", інша ж - стримує, осмикує, гальмує: "Стій!" Але за такої ситуації чи й загалом рух можливий? Скорше - приреченість на штиль, на консервування вихідних позицій: українська мова державна, але.., держава забезпечує її функціонування у всіх сферах, але... Коли ж те, що закладене в самій Конституції, потрапляє під, сказати б, виконавство конкретних найвище начальницьких і нижче начальницьких осіб, упереджено чи байдуже наставлених до української мови, то від можливості бодай якогось її руху на шляху свого утвердження і загалом не залишається ні сліду.
Усе це, на жаль, реалії нашого життя, згадуючи про які, не можемо не вражатися з того, як навіть ось цю добровідкритість, повноприхильність нашої Конституції до кожної з мов, які в нас є, можна злжеінтерпретувати. Адже насправді в тій же десятій статті виписано такі найширші гарантії усім, поряд з українською, мовам, починаючи з російської, що аналогів цієїміри добровідкритості держави до кожної з мов, що звучать на теренах України, важко та, мабуть, і неможливо назвати у світовій практиці (факт цей, годі й сумніватися, потребує і найдокладнішого свого висвітлення, і всілякої популяризації на державному й позадержавному рівнях). На жаль, у житті, як спостерігаємо, російська мова, сказати б, явно перебирає у цій вже, мабуть, і понад сто відсотків убезпеченій своїй ґарантованості, і то перебирає за рахунок гарантій для державної мови країни - української.
Чи аномалія це? Так, безумовно. Але оскільки
- наперед скажу - з приводу цієї аномалії і боїться, і не хоче сказати своє рішуче "Ні!" влада, то мусить його заявляти найширше громадянство. І то, в першу чергу, на парламентських чи президентських виборах, один з імперативів у часі яких мусив би звучати: "Ні!" - будь-якому блокові, будь-якій партії, будь-якому кандидатові, що домагаються ще якогось вищого статусу російської мови порівняно з тим - куди вже вищим! - який є у реальному житті. Нерідко нашу мову порівнюють із ослабленим птахом з підрізаними крилами. Тож коли дехто воліє запускати його в лет водночас із птахом сильним та дужим, лицемірно погукуючи при цьому: "Змагайтеся! Хто швидше!" - то всі мусимо знати: так погукує лише недруг українства, який тільки тим і перейнятий, щоб той ослаблений птах, боронь, Боже, не одужав...
Спостережуваний у Конституції принцип урівноваження, що про нього щойно йшлося, гранично чітко роз'яснив у грудні 1999 року Конституційний Суд. Для кого роз'яснив? Для того, найперше, хто, бачачи одну з частин десятої статті, не бачить її іншої частини, а особливо для того, хто з усіх сил прагне, щоб у мовній політиці України залишалися старі імперсько - есесерівські порядки.
Ось згадаймо дещо з роз'яснень Конституційного Суду: "Під державною (офіційною) мовою (прохання до читача оце взяте у дужки позначення - "офіційною" - запам'ятати - А. П.) розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя". І далі: "Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції У країн й, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі". Перераховано в цитованому документі ті публічні сфери, в яких має застосовуватися державна мова, підкреслено, що "володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для зайняття
Loading...

 
 

Цікаве