WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

приймайте... Ось вам і ланцюг, його головна ланка; тож і не дивно, що осуду цих дій найвищевладним Києвом не було чути.
Що ж, не можна не визнати: для певних цілей та певних прагнень мовна карта вельми помічна, через що чим напруженіший час, тим інтенсивніше нею і ходять.
Помічна, наприклад, для відвернення уваги від справді болючих, часом буквально кровоточивих проблем життєвлаштування основної маси нашого народу (оте засілевже в печінках мільйонів наших людей "що їсти?", "у що вдягтися?", "чим заплатити за квартиру?" (якщо вона, звичайно, є), "як здобути освіту?", "як знайти роботу?", "як розподілити на найнеобхідніше невелику зарплатню?").
Помічна для збереження і навіть зміцнення влади, а для декого, не виключено, помічна ще й для просування до найвищих щаблів влади, як-от і президентської.
Помічна як засіб противаги, постраху чи навіть шантажу стосовно національних сил - сил українства, яке принципово не може змиритися зі своїм принизливим становищем у країні і, як мовиться, сміє протестувати (мовляв, - підтекстовий натяк, - пручатиметеся, то одержите російську як державну).
Помічна, нарешті, й у плані уласкавлення нашого північного сусіда, для якого питання надання російській мові в Україні статусу державної має, не сумніваймося, незмірне більшу, стратегічного характеру вагу, аніж навіть заволодіння нашими заводами чи трубомагістралями. Запам'яталося, як така відома та одіозна персона з російського істеблішменту, як К. Затупій, нарікав з того приводу, що якщо свої "зобов'язання" перед Російською Федерацією Україна в чомусь і виконала, то лише "по мєлочам", а от основне з обіцяного - надання російській мові статусу державної - досі не здійснене. Мовляв, "скелько можно ждать?"
Або й заявлена у жовтні 2002 року російськими політиками вимога до Віктора Ющенка під час його поїздки до Москви: мовляв, як політик він заслуговуватиме підтримки Москви лише в тому разі, коли підтримає, зокрема, статус російської мови в Україні як державної. (То, я вважаю, прозвучало як шантаж, що не поступається за рівнем цинічності шантажеві у часі кривавих терористичних подій, що якраз у ті дні відбувалися у Москві).
Як переконуємося вже з цього, дійсно помічна та ефективна для антиукраїнських сил ця мовна карта. Отак усі роки Незалежності ми, українці, й живемо в атмосфері залякування та шантажування нею.
Водночас для ніби теоретичного обставлення своїх домагань стосовно надання російській мові офіційного статусу різні сили, що цього вимагають, вдаються до ряду аргументів, покликаних переконати, що нічого небезпечного в цьому кроці, аби лише його зробила Верховна Рада, для України й української мови не існує. Так, в хід запущене "заспокоєння", згідно з яким якщо парламент проголосує за російську мову як офіційну в Україні, то це аніскільки не скасує того, що українська мова збереже свій статус як державна - мовляв, усе одно вона залишиться державною, дехто вважає - "головнішою". Тобто навіюється думка: офіційна мова - то дещо "м'якше", вужче в застосуванні, загалом менше принципове, аніж державна. А відтак - до чого побоювання?
Інший найширше вживаний аргумент має колір квазідемократичності - той, що в Україні більшість населення, мовляв, вже російськомовна, а раз так, роблять умовивід з такого засновку, не рахуватися з цією реалією нашого часу неможливо (скільки наполегливості немало хто виявляє, аби це довести, та якими тільки цифрами не жонглює!).
І, нарешті, ще один аргумент - покликання на досвід тих країн, у яких державними (офіційними) проголошені дві, ато й більше мови. Мовляв, чому так не може бути в Україні? Чому стільки уваги до мов нетитульних націй у тій же Європі та - відповідно - стільки буцімто відставання у цьому плані в нас, всупереч турботам про права людини?
Названо мною тут лише основні з аргументацій, які нерідко застосовуються з такими запевненнями стосовно їх неспростовності та очевидності, що людині, котра не мала потреби чи просто й нагоди увійти хоч трохи глибше в сутність того, про що йдеться, вони і справді видаються переконливими. Лише позірну правдивість тих аргументацій, використовуваних часто в казуїстичне-наступальний та спекулятивно-безапеляційний спосіб, не одразу здатен збагнути не тільки рядовий громадянин, а й підкутий в інших питаннях державний службовець, викладач, політик, народний депутат. Маючи порівняно з ними лише ту перевагу, що автор цих рядків спеціально заглиблювався удане питання (щось вивчив, щось проаналізував), і варто звернутися до детальнішого розгляду міри спроможності кожної зі згаданих аргументацій. Це, гадаю, тим більше на часі, що маємо в країні ситуацію, за якої хід конем за допомогою мовного питання чинитиметься (чи то в президентській адміністрації, чи в парламенті, чи в областях), котру можна прогнозувати, ще не раз.
Вже упродовж кількох років, починаючи з 1998-го, 27 червня, у переддень Дня Конституції, українські національні організації пікетують будинок Адміністрації Президента України - гаранта Основного Закону країни. Зініційована свого часу Всеукраїнським педагогічним Товариством ім. Гр. Ващенка та підтримана "Просвітою", Національною Спілкою письменників, КУІНом, Спілкою офіцерів України, такими партіями, як "Собор", КУН та ін., ця акція з кожним роком стає масштабнішою, а в 2001-му та 2002 роках мала загальнонаціональний характер, оскільки в один і той же час з Києвом подібні пікетування відбувалися і в обласних (подекуди й районних) центрах України.
Що означає це пікетування? Претензії до Конституції? Так, останні не тільки можуть бути, але є - і то доволі посутні - у немалій кількості, та все ж це, в першу чергу, претензії до тих, хто Конституцію порушує. А вже самий факт пікетування - то насамперед протест проти принизливого становища, у якому перебуває в Україні українська мова.
Варто висловити ось яку думку: як видається, у нинішніх протистояннях чи суперечках з приводу мовної політики в державі часом ми просто забуваємо, що деякі позиції, з приводу яких раз у раз здіймаються у наші дні хвилі бурхливих пристрастей, знаходять нормальне, чітке роз'яснення у відповідних статтях тієї ж таки Конституції. Ну, вчитуймося найуважніше у неї, пам'ятаючи, що немало з того, що там записано, було досягнуто ціною нерідко просто неймовірно нелегких компромісів. Тобто той чи інший запис - то результат подолання часом просто дев'ятибальних штормів. Ми ж, забуваючи про це, намагаємося знову й знову рознуртувати, розгойдати ту або іншу проблему до того ж таки дев'ятибального шторму, втишеного свого часу компромісне
Loading...

 
 

Цікаве