WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова державна? Мова офіційна? - Реферат

Мова державна? Мова офіційна? - Реферат


Реферат на тему:
Мова державна? Мова офіційна?
Сутність домагань та пристрастей, що вирують навколо так званої мовної карти, головним чином зводиться до питання про доцільність законодавчого закріплення, у тому числі в Конституції України, статусу російської мови як також державної чи офіційної, причому усі ми є свідками того, що "козирями" мовної карти раз у раз збурюють наше суспільство вже на щонайвищих поверхах влади. І особливо напередодні парламентських чи президентських виборів, у зв'язку з чим запитаймо самі себе: за всі роки нашої Незалежності чи хтось може пригадати бодай одну виборчу кампанію, у ході якої певні політичні сили не використовували б цю карту як засіб схиляння на оцей певний бік. додаткової кількості виборців? Почати б уже з того, що великою мірою завдяки саме їй доскочив у 1994 році найвищої посади у країні Л. Кучма...
Нині, у час, коли пишуться ці рядки, до чергових виборів ще ніби далеко, але як не спостерегти: цією добре освоєною картою ходять. Активно й агресивно, узгоджено і здириговано.
Досить згадати, що вже неодноразово, і то, як правило, провокативно, у плані ніби вивідування реакції громадськості на ту або ту його заяву, порушував мовну проблему Президент. Причому в різному акцентуванні. З одного боку - його обіцянка надати російській мові статус офіційної у пам'ятній інавгураційній промові 1994 року, а з другого - запевнення на Третьому Всесвітньому Форумі Українців (серпень 2001 року) утому, що панівною в Україні має бути українська мова; нова (чергова) заява, зроблена восени того ж 2001 року, про доцільність надання російській мові статусу офіційної, а вслід за цим, у зв'язку з гострою критикою українською громадськістю цієї заяви, "заспокійливе" від Президента - мовляв, це його не так зрозуміли...
Як кожному ясно, така позиція - то позиція апробування можливих підходів, які перебувають у діаметрально протилежних, непримиренних площинах, позиція безпринципності та непослідовності, хоча кожний, хто вміє бачити й аналізувати, не може мати сумнівів стосовно того, що насправді це ніби лавірування означає одне: щонайпряміше потурання з боку Президента та його адміністрації курсові подальшого зросійщення України, що саме в роках відновлення її державної Незалежності набуло - який це парадокс! - просто приголомшливих масштабів, іноді навіть більших від тих, що характеризували радянську добу.
Раз у раз питання законодавчого "підвищення" статусу російської мови звучить й у Верховній Раді. Згадаймо: спроба обійти і Конституцію України, й інші законодавчі та урядові документи про державність української мови у спосіб прийняття так нечестиво та довільно витлумаченої "Європейської Хартії регіональних або меншинних мов", що основною мовою, яка буцімто потребує в Україні захисту та підтримки, виявилася... російська мова (нагадаємо, що ця спроба "ткаченківської" Верховної Ради мала місце у грудні 1999 року, а в жовтні 2002 року до парламенту надійшло подання Президента за №1/13 73, згідно з яким під охорону Хартії, що її Л. Кучма просить ратифікувати, знову ж таки потрапляє - на одному рівні, скажімо, з караїмською, яку справді треба відроджувати й оберігати, - та ж таки російська мова, що, займаючи панівні позиції в Україні, жодного захисту не потребує).
Або й наполегливі, цинічно-невідступні домагання проголосувати за російську мову як офіційну, що їх виявила взимку та весною 2002 року (програна гра у мовну карту "під вибори"!) парламентська фракція "об'єднаних" соціал-демократів. О, скільки разів вмощувалися тоді есдеки на мовного коника, до шантажу домагаючись офіційного статусу для російської мови! Цього роду гарячковитість не забувається, дарма що в пізніших своїх гнівних філіппіках супроти "Просвіти" та Національної Спілки письменників, яка, мовляв, "фактично перетворена на псевдолітературний додаток до "Нашої України", ці вершники воліють вдавати, що тієї їхньої передвиборної ганьби вже ніхто не пам'ятає. Та годі, панове, - усе це в пам'яті не тільки П. Мовчана та автора цих рядків, що їх ви в одній своїй заяві оголосили особами, які... "не мають відношення до української мови та культури".
Що вже й казати про нагнітання пристрастей довкола мовної проблематики на теренах, які до печерських пагорбів не належать. Прямо чи опосередковано заохочувані владою, у країні діють десятки різних партій, "союзов", "двіжєній" і т. п., що домаганням офіційного статусу для російської мови якраз і маскують своє несприйняття ані курсу на національні орієнтири українського державотворення, ані української культури як панівної в Україні. Не Україна як повносила та повноцінна європейська держава, а політичне та культурно несамостійна Малоросія, наділена, у ліпшім разі, хіба що певним колоритом (малоросійське мовне "своєобразіє" також дехто допускає), - такий погляд упереджених та ворожих до українства сил на те, що має остаточно утвердитися на українській землі. Не випадково прикметою нашого часу стало реанімування, здавалося б, похованих ще в XIX столітті різного роду розвінчувальних "теорій" стосовно походження, міри самостійності та якості як українського народу, так і його мови, не випадково спостерігаємо у нинішньому житті просто лавини осмикувань, глузів, наклепів, інсинуацій, перебріхувань усього, що пов'язане з українством. Досить згадати те, наскільки судомно доводять антиукраїнські сили, буцімто ледь вже не всі українці невиправне поросійщились та національне відроджуватися не бажають, буцімто згодні вони існувати тільки в загальноросійському розливі, у ліпшім разі - на засадах все того ж малоросійського етнографічного "своєобразія". Аналіз під цим кутом зору продукції сучасних засобів масової інформації, що діють в Україні, розкриває моторошливу картину збиткувань над попри все ще живою душею українського народу.
Чи ж подивуємося, що в наш час ми маємо змогу раз по раз спостерігати просто вражаюче синхронні збіги у діях тих, у кого від мовної карти аж чешуться руки. І то, зауважмо, водночас - тут, в Україні, і за її межами.
Ось пов'яжімо в один ланцюг бодай події пізньої осені 2002 року. А саме: звернення парламенту Автономної Республіки Крим до Верховної Ради про входження України до союзу Росії й Білорусі та про надання російській мові статусу державної в Україні, підхоплення цієї державоруйнівної ініціативи рядом обласних рад - Дніпропетровською, Луганською, Миколаївською... Ким ще?
Особливо промовисто, що, як засвідчили засоби масової інформації, підштовхування того ж Криму до прийняття згаданої ухвали йшло... зі столиці. Мовляв, не зволікайте,
Loading...

 
 

Цікаве