WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова в самопізнанні й самотворенні народу - Реферат

Мова в самопізнанні й самотворенні народу - Реферат

спілкувались пристойною літературною українською мовою. Але ніхто з працівників фірми не міг (чи не хотів) відповідати їм українською, вони розмовляли російською мовою. До речі, на презентаціях пропонуються лекції, реклама, каталоги, тільки російською мовою. Як розповіли китаянки, в столиці незалежної України вони вже неодноразово помічали такі факти.
У 2006 р. громадськість стала свідком ще одного, тепер уже зовсім ганебного явища, -- переслідування "російськомовного українця", мешканця Донецька тільки за те, що він вирішив заговорити на виробництві своєю рідною українською мовою [9]. Те, що сталося на Донецькому міськмолокозаводі № 2, можна розглядати як спробу дискримінації та приниження гідності не лише окремої людини -- громадянина України Ю.Литвина, а й гідності нації, українського народу. Бо, коли на прохідній вивішують попередження: "Разговаривать на территории на украинском языке запрещается", коли в змінному журналі проти відмітки українською мовою про особливості технологічного процесу начальник робить приписку: "Что это за порнография в журнале?"; коли заяву про відпустку працівника не підписують тільки тому, що вона написана українською, то далі "дбати" про утвердження статусу російської мови якось уже й ні до чого. Адже в цьому випадку ні української мови, ні народу, ні держави Україна уже й не видно, принаймні на означеній території. Один із "когорти" сучасних шоу-бізнесменів на радіо "Ера" договорився до того, що мелодійну українську мову оголосив мовою "конкурентно неспроможною" в сучасному світі. Отже, з одного боку, практично по всіх лініях дотичності: бізнес, політика, освіта, культура, засоби масової інформації, видавнича справа тиск на українську мову посилюється, а з іншого -- мало що робиться по її утвердженню як мови загальнонаціональної, державної. Більше того, під прикриттям дискусій, все відчутнішою стає іномовна експансія та послаблюються позиції української мови.
Нечіткість і пасивність української держави у проведеннінаціональної мовної політики помітно активізували позиції противників української мови в Україні, особливо в Донбасі, Криму та на Харківщині. Саме тут мовне питання все частіше використовується як свого роду розмінна монета в реалізації політичних, економічних і регіональних амбіцій місцевих політико-олігархічних структур, які все роблять для того, щоб позиції російської мови посилювалися. Звернемося до фактів, взятих з опитування, яке свого часу провели газети "Жизнь Луганска" і "Наша газета". Коли в 1991 р. 16,4% опитуваних вважали, що в Донецькому краї живуть переважно українці і тільки біля 10% було тих, що вважали, що тут живуть переважно росіяни, то вже у 1996 р. думки суттєво змінилися: тих, хто вважав, що в Донбасі проживають переважно українці, лишилося тільки 10%, а кількість тих, котрі вважали, що "тут проживають переважно росіяни і представники інших народів, що "обрусіли", зросло до 31,9 % [1, 13].
Чому тут домінують такі тенденції? Серед причин багато хто, в першу чергу, називає досить значний процент етнічних росіян та представників інших народів. На нашу ж думку, визначальним тут став той факт, що в краї фактично ігнорується державна мовна політика, особливо в системі освіти та засобах масової інформації.
І хоча цифрові дані про розвиток освіти тут ніби вказують на певне зростання числа дошкільних та шкільних закладів з українською мовою навчання (аж понад 50%), але це тільки в цифровому еквіваленті. Реальних же зрушень не відбувається, що і підтвердив останній перепис. У системі вищої освіти, виробництва, управління, державного життя тут все залишається, як і раніше, якщо не сказати гірше. Наприкінці 2003 р. мер Донецька О.Лук'янченко офіційно заявляв, що "навчальні заклади Донбасу не готові до повного переходу на україномовне навчання" і що спроба зробити це стане "просто черговою профанацією" [5]. Таким однозначним був його коментар з приводу заяви тодішнього міністра освіти і науки України про перехід усіх навчальних закладів краю на україномовне навчання. Будь-яких змін з того часу тут так і не відбулося та й не могло відбутися, бо це суперечило б і позиції "генератора" освітньої крайової політики - партії регіонів, яка надання російській мові статусу державної проголосила одним з головних аргументів своєї програми. Але це, як виявляється, -- лише початок. Напередодні виборів з'явилась така одіозна політична сила, як партія прибічників політики Путіна (??). Де, коли, в якій країні ще могло таке трапитися, щоб діяла політична сила, яка б відстоювала уже не тільки мову, а ідеологію і політику іншої держави та її президента. Прецедент, як говориться, для книги Гіннеса… І чи не в цьому, в першу чергу, необхідно шукати причини, які й сьогодні стоять на шляху реалізації президентської тези: "Думай по-українськи!" Бо як це може відбутися, коли говориш, пишеш, читаєш і, відповідно, мислиш та дієш за логікою іншої мови?
І, здається, цілком виправданим був докір, що прозвучав на VІ Міжнародному конгресі україністів (Донецьк) у виступі проф. О.Білецького, який стверджував, що "інформаційний простір Східної України… не контролюється Києвом", що найбільшим попитом на Донбасі все ще користуються московські радіо- і телеканали. То ж і складається враження, що не тільки керівництво регіону, а й центральна влада в Україні до цього часу мало що зробили, щоб ЗМІ тут подавали загальноукраїнську інформацію і, зокрема, таку, яка цікавила б населення регіону і була українською не тільки за формою, а й за змістом.
Про тенденційну спрямованість інформаційних структур у їх мовно-політичній зорієнтованості свідчать і такі дані: із 900 зареєстрованих видань Донецької області тільки 18 видані українською мовою і лише одна обласна газета "Донеччина". В той час 666 видань друкуються російською мовою. Не кращі справи і з телерадіопередачами. Тільки 45 % ефірного часу відводиться для передач державною мовою, а 55 % - російськомовні [1, 15]. Але й передачі українською дуже умовно можна вважати українськими по суті. Бо, як це не прикро, саме ЗМІ області доклали немало зусиль у нагнітанні сепаратистських та федералістських настроїв на минулих президентських виборах та й нині події і факти подають тільки в певному соціополітичному контексті.
Подібну картину бачимо й на Харківщині, де україномовні видання знаходяться на
Loading...

 
 

Цікаве