WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова в самопізнанні й самотворенні народу - Реферат

Мова в самопізнанні й самотворенні народу - Реферат


Реферат на тему:
Мова в самопізнанні й самотворенні народу
Приводом для роздумів у названій темі стало зовсім не риторичне запитання мешканця м. Павлограда О.Малакова, яке він сформулював на сторінках тижневика "2000": "Чи може росіянин бути патріотом України?"
Даючи ствердну відповідь, автор, тим не менш, своєрідно побачив складники українського патріотизму. Принаймні українській мові, як уособленню єдності й цілісності спільноти та держави, місця серед них не знайшлося. У його інтерпретації мова постала як щось таке, що перебуває поза сутністю людини й спільноти. І тому для нього не зрозуміло (хочеться вірити, що сказано те щиро), навіщо шахтареві - громадянину України - ще й знання української. Він знає російську - і того досить. Аргумент власного переконання Є посилання на те, що суттєвої різниці між тим, що росіянин говорить "шахта", а українець "копальня", або, відповідно, росіянин -- "конвеєр", а українець "стрічка" -- немає. "Ми один одного і без перекладача розуміємо і моє недосконале знання української аж ніяк не позначиться на роботі. Я добре справляюсь з відбійним молотком, не порушую правил безпеки…" [4].
І таке ставлення до вивчення та використання української мови етнічними росіянами - громадянами України - не є поодиноким. Воно формувалося століттями. І тепер однозначно й не скажеш, чому так сталося: чи то через схожість мов та взаємовпливи історичного минулого в розумінні місії та долі народів; чи то внаслідок русифікаторської імперської політики, віхи якої - Валуєвський циркуляр, Емський указ і ціла низка дезукраїнізаційних постанов радянської доби - перетворилися у своєрідні осикові кілки, які намагалися вбити в тіло української мови та пам'ять народу; чи то через стійкість застарілих світоглядних і мисленєвих стереотипів. Зокрема, того, що сформувався на хибній основі, за якою українці бачилися не як окрема нація, а всього лише як регіональне відгалуження російської. Відповідно, й українська мова -- трактувалася як місцева говірка з російської. Сьогодні варто підняти будь-яке донесення жандармського управління з України початку ХХ ст. -- і, серед іншого, там неодмінно промайне й означення української мови не інакше, як "так звана українська мова". Впродовж понад століття українська мова не мала можливості вдосконалення на ниві шкільництва, преси, науки, культури, вільного громадянського та суспільно-політичного життя. Саме її вживання уже викликало неабиякі підозри та недовіру. До того ж, починаючи з ХІХ ст. і до сьогодення, настійно проводиться ідея єдності слов'янських народів, і в цьому випадку російська мова завжди бачилася не інакше, як основа такої єдності, а згодом -- як "мова міжнаціонального спілкування". Відповідно і в майбутньому вона ще має "послужити справі". Тож чи є потреба перенавчатися? Не дивно, що й сьогодні, йдучи вулицями Києва та інших міст, ми неодмінно наштовхнемося на добре вмонтовані борди та стенди з передвиборними закликами блоку "Не так!", Партії регіонів, партії "Союз", ПСПУ та ін., які пропонують однозначне вирішення мовної проблеми в Україні на користь російської мови. При цьому ідею статусу російської мови свідомо вписують у контекст інших політичних проблем, щодо яких уже склалася певна суспільна думка: "НАТО -- нет!", "Русский язык -- да!", "ЕЭП -- да!" і т.п.
Та найбільш далекосяжні наміри з подальшим утвердженням російської мови у мовному просторі України сьогодні бачимо в Криму. Про це відверто і без будь-яких сумнівів заявив народний депутат України, лідер партії "Союз" Л. Мирський. На його думку, Кримська Автономія зобов'язана (?!) повернути собі повноваження, яких позбавлена у 1998 р. з прийняттям Конституції. Ідея АРК має стати не формальним святом, а перехідною датою в історії півострова. Найбільш простим виходом тут, на його думку, було б "надання автономії права на самовизначення" (!) [7]. І, здається, саме тут і "зарита собака". Це підтверджують і передвиборні рекламні ролики об'єднання. В них виборцям однозначно рекомендується замінити тезу "Думай по-українські" - тезою "Думай про Союз". І цей останній мислиться вже не як внутрішньо-політичне, а як міждержавне об'єднання.
Але то все -- мрії та сподівання більш широкого плану, які відірвані від реальностей сьогодення. Світова ж мовна реальність тепер така, що ми не знайдемо жодного українця, серед тих, що проживають (саме проживають, а не на заробітках) в інших країнах світу -- Канаді, США, Франції, Німеччині, Бразилії, Австралії, Аргентині, Польщі та й у тій же Росії (тепер їх розкидано по світу понад 20 млн. чол.), який би не знав мови країни, громадянином якої він є. Та й у найбільших українських діаспорах чи то Канади, США, чи Далекого Сходу Росії для українства ніколи не поставало питання про надання там українській мові державного статусу. І те природно. Бути в спільноті, жити єдиним з нею державним життям не можна інакше, як визнаючи основоположні чинники (в т.ч. і мовні) її існування. В іншому разі мали б погодитись з логікою К.Маркса, який стверджував, що чужою мовою в державі розмовляє або гість, або найманець, або окупант, що нав'язує їй свою мову.
Та це лише одна складова проблеми української мови в сучасній Україні. Інша міститься у нас, корінних українцях, які під впливом русифікаційних процесів так "обрусіли", що й для них розмови про українську мову тепер уже ніби й ні до чого. І, як наслідок, чуємо і по радіо, і по телебаченню, із уст журналістів, депутатів, партійних "босів" схожі твердження… У передачі "Від першої особи" по радіо "Ера" FM представник Партії регіонів заявляє: "Українці і росіяни -- це єдиний народ…" (27.12.2005 р.). Або ж антиукраїнськомовна концепція передається тезою: "Може, те й добре (не зрозуміло, правда, для кого?), що ми бачимо і говоримо по-різному на Заході й Сході…" В інтерпретації телеведучого 5 каналу українці постають лише як люди, що "справно сплачують податки, не йдуть на червоне світло і… не матюкаються". Духовна, мовна, світоглядна, культурна, ментальнісна самобутність українського народу, як основа його єдності й суспільного устремління, і в цьому випадку залишаються поза увагою "аналітиків".
До того ж все має ще й наукове обрамлення. Представник Інституту соціології НАНУ для атестації мовного стану в Україні на початку 2005 р. не знайшов кращого, як стверджувати, що все те є
Loading...

 
 

Цікаве