WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні - Реферат

Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні - Реферат

РСР.
Особливо інтенсивно процеси деукраїнізації в Україні посилювалися за часів компартійного керівництва Щербицького, який навіть у своїй партійній анкеті у графі "національність" перекреслив слово "українець", а натомість вище написав "русский" [18]. Так він виправив "помилки" в роботі після свого попередника, якого за книгу "Україно наша Радянська" звинуватили у націоналізмі. Як згадував П.Шелест, союзне компартійне керівництво закидало йому те, що в Україні "багато говорять українською мовою" і "Шевченка надмірно шанують", а генсек Брежнєв навіть трактував українську мову як "суржик російської мови" [19].
Совєтизація населення за компартійного режиму не могла сприяти вихованню українських патріотів. Компартійне керівництво докладало зусиль для того, щоби протидіяти навіть проявам національного патріотизму. Серед осіб, які ще ідентифікують себе з населенням СРСР, панує ностальгія за минулим, якому вони суб'єктивно належать і нині. Отож, про їхню політичну ідентифікацію з громадянством Української держави можна говорити лише умовно, хоча вони й не відмовляються від тих соціальних пільг, які встановили для них державні органи.
Через десять років після розпаду Союзу РСР соціологічні дослідження довели, що при можливості добровільного вибору громадянства 22,8% етнічних українців і 58,6% етнічних росіян відмовились би від українського громадянства [20]. Цікаво, що майже третина етнічних росіян (31%) віддала перевагу Росії, а приблизно кожен десятий (9,8%) готовий прийняти громадянство Німеччини [21]. Як видно, етнічні росіяни, які мають навіть ліпші можливості для свого культурно-національного розвитку в Україні, ніж представники титульної нації, непросто інтегруються в українську політичну спільноту. Не допомагає й те, що на офіційному рівні намагаються запобігти перед ними, замінивши політологічний термін "український народ" на розмитий "народ України", майже так, як було за часів компартійної диктатури.
Мабуть, відмова від зазначення національності у документах не мала достатніх підстав. Підспудно вона спрямована на те, щоби приховати реальне становище у найвищому керівному складі України, зокрема у парламенті, виконавчих структурах і судових органах. Напевне, цим слід пояснювати і мовну ситуацію в Україні, в якій державна мова зведена до ритуальних функцій.
Відмова від запису національності в документах у наших умовах заганяє у глухий кут розв'язання низки питань нашого національного державотворення. Фактично відкривається шлях до перетворення незалежної України на Малоросію - другосортну російську державу, бо при владі залишаються ті, хто утримував у ній важелі за часів компартійної диктатури. На початок 1971 р. серед керівного адміністративного складу республіки росіяни становили 58% працівників, а в ЦК КПУ росіян було 40%, що майже вдвічі перевищувало відносну кількість їх у населенні України [22]. Оскільки після проголошення незалежності таке становище зазнало незначних змін, то зрозуміло, що конституційна норма про державний статус української мови фактично ігнорується. Причина очевидна: панує не мова абсолютної більшості населення держави, тобто мова титульної нації, а мова вчорашньої колоніальної адміністрації, яка поміняла прапори й таблички на своїх кабінетах.
Питання про катастрофічний стан української мови в республіці порушив Олесь Гончар на республіканському з'їзді письменників у 1986 р. [23]. Письменник осуджує у своїх "Щоденниках" компартійного керівника республіки Щербицького, який "з садистською послідовністю виганяє українську мову з усіх нарад, установ, вузів, із радіо; в школі за русифікацію встановив вчителям надбавку 15 крб., чи то пак 30 срібляників" [24]. Запис стосується 6 лютого 1986 року. Турбота про рідну мову пронизує інші щоденникові записи письменника. Він схвально відгукується про Я.Івашкевича, який своє слово до тисячоліття польської мови проголошував, стоячи на колінах. Гончар наголошує: "І мова народу таки цього варта" [25].
Згадані щоденникові записи збігаються у часі з початком курсу, який Москва назвала "перестройкой". Та в Україні й тоді нічого не змінювалося, бо компартійним керівником залишався брежнєвський висуванець Щербицький, за словами Олеся Гончара, "махровий русифікатор, нищитель українських шкіл, з чорної породи Валуєвих" [26]. А 85-річчя цього україножера в незалежній Україні відзначали на державному рівні! Звісно, про політичну ідентифікацію такого державного керівництва з незалежною Україною говорити марно.
Слід відзначити, що навіть тепер доводиться спостерігати парадоксальну картину у столичних школах. У своєму кабінеті директор розмовляє з автором цих рядків українською, а з учителями, технічними працівниками і навіть учнями - російською. Одна мова для ділового спілкування, а інша - для повсякденного вжитку. Виходить, що українська мова "нав'язана" російськомовному середовищу столиці чи інших великих міст у Східному і Південному регіонах. Лише владний сигнал - і все повернеться до попереднього стану, тобто розпочнеться новий виток русифікації вже цілком відкрито. Таке вже було, коли екс-президент заявив у інавгураційній промові про свій намір надати російській мові статус державної мови в Україні.
Подібна мовна ситуація не лише у школах. Вона аналогічна й у вищих навчальних закладах, за винятком Західного регіону. Знову звернемося до Олеся Гончара. Письменник констатує: "Мова - основний генофонд нашої культури, і все залежатиме від того, чи зуміємо зберегти її в усьому історичному багатстві. Школа, вчитель, письменник - найперші і найвірніші зберігачі?" [27]. Вражаєте, що письменник серед зберігачів рідної мови не називає родини, адже утвердження мови в суспільстві залежить, насамперед, від того, наскільки вона панує в сім'ї. На жаль, у міських сім'ях питання з мовою непросте. Як правило, в них переважає суржик, інколи такі сім'ї -двомовні: батьки, як признався один високий посадовець, розмовляють між собою українською мовою, а з дітьми - російською.
На перший погляд, у цьому нема жодної небезпеки для нашої держави. Однак, мовне питання накладається на питання регіональне, що проявилося вже при готуванні Закону "Про мови в Українській РСР". Галичина беззастережно виступила за державний статус української мови, кримчани домагалися такого статусу для російської мови, а жителі Донбасу і Дніпропетровщини висловлювалися за державний статус двох мов (української і російської) [28]. Немає сумніву, що третій варіант на практиці означав би збереження панівного становища російської мови.
Причини домінування російської мови в Україні та його наслідки розкрив М.Вівчарик. Він писав: "Внаслідок взаємодії таких чинників, як багатовікова русифікація, міграція на територію України росіян, фізичне знищення, депортація і вимушена еміграція українців за межі України, створилася вкрай небезпечна і виняткова, суто "російська" ситуація, коли не мігранти змушені докладати зусиль проти їх асиміляції корінним народом, а, навпаки, національно свідомі українці змушені захищатися від мігрантів і доморощених збільшовичених перевертнів" [29]. Закон "Про мови в Українській РСР" вважається чинним і в незалежній Україні, але, попри те, що набув конституційної сили, він не встановлює жодних санкцій за порушення державного статусу української мови.
Найбільшим знаряддям русифікації українського населення нині є, безумовно, телебачення. Передачі, які вважаються україномовними, насправді російськомовні, у кращому випадку українською мовою виступає лише журналіст. Телеекрани заполонили російськомовні фільми, які інколи супроводжуються примітивним перекладом. Книжковий ринок заполонила імпортована й тубільська російськомовна книга. Щоби переконатися, достатньо поїздки на столичний книжковий ринок на Петрівці. Розчарував цьогорічний форум у Львові. За рахунок споживача товари широкого вжитку рекламуються двома мовами, хоч абсолютна більшість росіян, представників інших національних меншин та іншомовних груп в Україні, як підтверджує досвід Київського міжнародного університету, добре володіє українською мовою. Громадяни інших країн опановують державну мову у стислі терміни. Як підтверджують статистичні
Loading...

 
 

Цікаве