WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова – скарб нації і її треба берегти - Реферат

Мова – скарб нації і її треба берегти - Реферат

судити з книговидавничої справи. Але що ж ми маємо? Як вона служить ідеї українства? Видається дуже мало, а якщо подивитися на ціни, то вони недоступні не тільки учням, студентам, але й науковцям не по кишені. І через це їх мало хто купує, і від цього ми не виграємо. Українська книга не має державних дотацій. Та й хто встановлює такі ціни при українських заробітках і пенсіях? Хіба це не ідеологічна диверсія, спрямована на позбавлення народу його духовності? Це лише один аспект, а їх багато.
Отже, всі ці проблеми мають бути розв'язані. Я вважаю, що в Україні поволі вводиться геноцид духовності, який може привести до цілковитого занепаду наукового і технічного прогресу, без якого не зрушиться й економіка. Ми повинні нарешті мати наукову й технічну літературу, словники українською мовою. Навчання має проводитися лише українською мовою. А в Україні часто не знаєш, у якій Державі знаходишся і яка ж у ній державна мова? Більше того, в Криму відкрито філії Московського університету, де викладання базується на російському законодавстві. Але ж випускники будуть працювати в Україні і матимуть справу на практиці з нормами українського законодавства. Де логіка? Кому потрібні такі спеціалісти? Тільки не Україні.
Найбільшим лихом є те, що Держава не фінансує достатньо вищу школу. Якщо якісь підручники і видаються, то за власні кошти авторів або за кошти спонсорів. На шкільні підручники Міністерство освіти відпускає мінімум - 30% коштів, передбачених на випуск підручників, це приблизно 2 млн. гривень, а їх вистачить на випуск одного підручника! Слід би замислитися над словами французького письменника Антуана Ривадоля: " Мова - це машина, і не варто допускати, щоб її пружини рипіли". Хіба не продовжується тривіковий геноцид і етноцид українського народу під новими гаслами? Ці злочинні заходи мають свої наслідки: частина українців уже не знає своєї мови, а інша розмовляє якимось дивним суржиком, який баламутить і іноземців: розмовляють українці російською, то вони є - "russisch", а не українці.
Скаламучена мова, схильність до чвар, історичний брак єдності, довір'я, волі, заздрість і підозри призвели до того, що нас ніби " лихий поплутав". Хіба не парадокс, що злочинці-вожді ще подекуди бовваніють у статуях-ідолах, що існує Комуністична партія, що назви вулиць і міст увічнюють ворогів нашого народу, які разом із своєю злочинною Комуністичною партією мають сидіти на лаві підсудних за нелюдські злочини. А дехто й зараз мріє і шукає добра і щастя в болоті "комуністичного майбутнього", не усвідомлюючи того, що ми вже мали цей злочинний, брехливий "рай". І слід задуматися нам: чи це не духовна війна з нацією? Адже українці воюють проти себе, проти своєї Держави, проти своєї мови. Пригадаймо, що сталося із мовами національних меншин в СРСР і з багатьма мовами світу: спочатку розчинившись в іншомовній словесності, вони зникли. А разом із мовою зникли і нації, бо мова - душа народу, немає мови - нема народу. Мова - це живий організм, і вона може розвиватися тільки на рідному ґрунті - у своїй Державі. Вона гуртує роз'єднаних людей у народ, мовою національного єднання нині український народ славить Бога за здобуту Незалежність.
Але найтривожнішим є те, що на державному рівні нерідко даються взнаки прояви національного нігілізму, лунають голоси на захист "двомовності", обстоюється право на увічнення в Україні мови колоніальної держави. Та хай замовкнуть облудні шовіністичні верески про якусь "насильницьку українізацію". Насильною для нас була русифікація, а ми нікого не насилуємо, бо це наша українська мова, наша Українська Держава. Якщо в нас є кордони з Росією, то повинні бути і "кордони" захисту своєї державної недоторканої мови. У цивілізованому світі водиться так: якщо ти хочеш проживати в чужій державі, то маєш вивчити державну мову, і ніхто не має права виступати проти держави, проти законів, висувати свою мову на рівень державної. Наша держава надзвичайно лояльно ставиться до росіян, не чинить їм ніякої "дискримінації", хоч дехто, з піною на губах, кричить про приниження прав людини. Але в жодному законі, в тому числі й Міжнародного права, немає статті про те, що громадянин може нехтувати і зневажати мову держави, її закони. До таких людей слід використати слова Т.Шевченка із "Юродивого": " Будьте люди! Схаменіться!". Чи знають вони, як живеться в Росії 5 мільйонам ( де-факто - біля 10 млн.) українців без жодної української школи, без жодного українського собору Київського Патріархату? Правда, був один храм для українців у м. Ногінську (45км від Москви), але його забрав Московський Патріархат (вересень, 1997р.), а українська громада змушена молитися в казармі, де місцева влада вимкнула газ і світло. Думаю, якби таке трапилося в Україні з російською церквою, то владні структури Росії доклали б зусиль, щоб Українська Держава уможливила дійсну свободу віросповідань на своїй території. А наш попередній уряд, навпаки, щедро пороздавав Московському Патріархату українські архітектурні пам'ятки Києво-Печерської Лаври (Успенський собор), яка протягом століть будувалася за активної участі українських архітекторів та художників. До того ж Лавра є надбанням світової культури і перебуває під егідою ЮНЕСКО.
В Україні, де проживає 10 млн. росіян, є 3500 російських шкіл, 7500 парафій та храмів православної церкви Московського Патріархату, театри, кінотеатри, преса тощо. Росіянам в Україні живеться непогано, а якщо врахувати толерантність, гостинність і терпимість українців, то можна сказати, щоніхто з росіян не поспішає до Росії [9].
Ми повинні всі і кожен зокрема робити все можливе, щоб держава піклувалася про свій народ, його мову, берегла його культурні надбання, шанувала свій народ, а народ повинен іще раз нагадати, "хто ми, чиї діти", і зірвати полуду зі своїх очей, очиститися й уберегти наше милозвучне і солов'їне Тарасове слово, нашу вимріяну Незалежну Українську Державу.
Література:
1. Шульгин О. Потебня і національне питання. // Записки НТШ. - Париж, 1962, т.169, с.487
2. Сосенко С. Нація і розв'язки національної справи при конституційному федералізмі. Львів, 1927
3. Митрополит Іларіон. Ідеологія української Церкви. - Холм, 1944
4. Єфремов С. Історія українського письменства. - Ляйпціґ, 1924, т.1
5. Костомаров М. Дві руські народності. // Основа, 1861
6. Чубатий М. Княжна Русь- Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй. - Нью-Йорк, 1964
7. Филин Ф.П. К вопросу о так называемой диалектной основе русского национального языка; Вопросы образования восточнословянских языков, 1962
8. Тетеріна-Блохин Д. Еволюція літературної української мови та сучасний її стан.//Ukrajinistika - minulost, pѓitomnost, budoucnoct.- Brno, 2004, s. 79-97
9. Кісілевський К. Ізголоси Звенигородщини і Шевченкова мова. // Наукові Записки УВУ. - Мюнхен, 1961, ч.4-5
10. Булаховський Л.А. Питання походження української мови. // Журнал АН УРСР. - Київ, 1956, с.10
11. Иванов В. Образование восточнословянских национальных литературных языков. // Вопросы языкознания, 1961, ч.1 , с. 67, 69-70
12. Ефимов А.И. Некоторые вопросы развития русского языка ХІХ - начала ХХвв.. // Вопросы языкознания, 1953, ч.4, с.22
13. Кобилянський Б.В. Діялект і літературна мова. - Київ. 1960
14. Жирмунский В. Национальный язык и социальные диалекты. - Ленинград, 1936, с.7
15. Шевельов Ю. Чернігівщина в формуванні української літературної мови. //Збірник на пошану Зенона Кузелі. - Нью-Йорк, 1962
16. Тетеріна-Блохин Дарина. Душевна драма М.Гоголя. // Науковий збірник "Мова і культура".- Київ, 2004
17. Айзеншток. І. Матеріали з громадського і літературного життя України. // Україна. - Київ, 1927.
Loading...

 
 

Цікаве