WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова – скарб нації і її треба берегти - Реферат

Мова – скарб нації і її треба берегти - Реферат

спілкування всіх людей даного суспільства. Але інший радянський вчений А.Єфимов пише: " Літературна мова - це в своїй основі мова всенародна, опрацьована і творчо збагачена майстрами слова" [13, 22]. Виходить, що літературна мова це - всенародна мова. Таке розходження у поглядах радянських учених свідчить про нетривку основу їхньої методології про дві мови: національну і літературну. Український вчений Б.Кобилянський ототожнює літературну мову з національною в період існування нації: "Всі національні мови є мови і літературні, і всі літературні мови є мови національні", а з другого боку - літературна мова раннього періоду, до виникнення нації, не є національною, бо вона, мовляв, обслуговує спочатку народність, а пізніше націю [14].
Більш правильний підхід В.Жирмунского, який вважає, що літературна мова - не лише мова художньої літератури, а взагалі культурна мова, що обслуговує всі культурні сфери життя нації: в канцеляріях, судах, у школі, в громадських виступах, вона є мовою церкви ( спів, проповіді, Богослужіння), театру ( в Німеччині - сценічна мова), мовою літературних творів, преси, офіційного листування та ін. [15, 7]. Отже, літературна мова поширюється на всю територію нації і є спільним, загальновизнаним засобом розуміння між усіма частинами народу як у письмі, так і в мовленні, об'єднує весь народ у націю і зрозуміла для всього народу (у порівнянні з діалектом). У Німеччині літературна мова називається - Hochdeutschsprache, хоча різні землі мають свій діалект - Umgangschprache, але всі знають літературну мову, якою можуть порозумітися.
Ю.Шевельов писав: "Жодна літературна мова не буває народною, літературна мова - це штучний витвір високорозвиненого суспільства, а не відтворення почутого "з уст народу"[16, 256]. І далі: " Українська мова як система, збудована на різноговірковій системі, хоч кількісно переважають полтавсько-київські говірки, хоча ніхто такої статистики не зробив" [там же, 255].
Українська нація має довгий шлях своєї історії, яка сягає у далеку давнину, за межі виникнення української нації (XVII ст.), які поставили радянські теоретики. Про це говорять типові риси історичного життя українського народу, його кращих синів у різні періоди історії, перш за все її князів з їх мудрою державною діяльністю: Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького; її гетьманів: Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепу та ін.; церковних діячів козацької доби: Йова Борецького, Сильвестра Косова, Йосифа Кроковського та ін.; визначних громадських і політичних діячів: Костянтина Острозького, Адама Кисіля, Данила Братковського; письменників: Ів.Вишенського, Зизанія Тустановського, Кирила Ставровецького та визначного народного філософа Григорія Сковороди.
Українська нація має свою історію, мову, культуру, традиції і наукові здобутки, якими відрізняється від інших народів, і це характеризує її індивідуальність і окремішність серед інших народів.
Якщо поглянути на сучасне становище і місце української мови у Незалежній Українській Державі, то воно невтішне. Так склалося з давніх часів, що для українців поняття "рідна мова" стояло поруч із поняттями "воля", "незалежність", "державна і національна ідентичність". І ось, здається, маємо все, за що боролися віками: маємо свою Незалежну державу, здійснилися наші мрії. На початку нашої незалежності відчувалося, що народ став більше говорити своєю мовою. Але це минулося дуже швидко, і зараз, після 14 років Незалежності, як ніколи, з усією гостротою стоїть проблема впровадження державної української мови в усіх державних установах України, як і у Верховній Раді, де розмовляють іноземною мовою, а не українською. Схаменіться, люди добрі, українська мова має конституційний статус, але він залишається формальним. І постає питання: якщо не хочуть вживати українську мову, то на чию користь вони працюють? А якщо не здатні за 14 років (!) вивчити державну мову, то ці люди не мають права займати відповідальні посади в органах законодавчої і виконавчої влади! Те ж саме стосується шкіл, дитячих садків, вищих і середніх навчальних установ. Потрапивши туди, не знаєш в якій ти країні знаходишся. Те ж саме можна сказати і про представників Української держави, які направлені за кордон, у консульства і там розмовляють російською мовою. Невже наш уряд не бачить чи не хоче цього бачити і компрометує Україну перед західним світом. Дуже соромно чути, що "Українська мова настільки важка, що нею не можуть оволодіти навіть українці". Росіяни і зросійщені українці безсоромно збирають підписи, щоб надати російській мові статус державної мови. Це завуальована спроба остаточно зрусифікувати Україну, навіть тих, які ще говорять українською мовою, накинути українцям мову чужої нації. Такий результат бачимо у Білорусії, де з прийняттям закону про статус російської мови як державної народ втратив права своєї мови: в установах чути лише російську мову, поволі люди відходять від своєї рідної мови (із розмови викладачів Мінського університету під час перебування на VI СКУ в Донецьку). Та все ж таки, мені було дуже приємно, коли представники Білорусії дякували мені за доповідь своєю білоруською мовою.
У цивілізованих країнах лише розмови про надання статусу державної мови своїй національній мові могли б викликати кримінальну відповідальність, бо їх кваліфікували б як антидержавну акцію.
Будучи на VI СКУ в Донецьку, я була до сліз і болю здивована, як допускають у Незалежній Україні, щоб якісь люди, які, не знаючи, що вони коять антидержавне (бо ж "у нас демократія" - заявляють вони), у центрі міста виставляють на спеціальних рамах прикріплені плакати, як наприклад: "Пора уже давно пересмотреть историю и отдать Западную Украину Польше!", а далі - такі вислови про державних діячів, що соромно писати. І це вони називають "демократією"? Там навіть і не почуєш української мови, бо вони теж бажають, щоб російська мова мала статус державної.
Байдужість до рідної мови, неповага до державних діячів - це злочин, це ракові клітини, які роз'їдають нашу Державу. Вражає небажання допомогти уряду своїми практичними ідеями, щоб зрушити з місця глибу економічного застою, направити всі свої знання на розвиток економіки, знищити корупцію, щоб Україна малаіноземних інвесторів, щоб її поважали у світі. Для цього слід самих себе поважати і чесною працею здобути довір'я у інших.
Та соромтеся, люди, ви живете в Українській Державі, дихаєте її повітрям, їсте хліб з українських земель. Навіть за це ви повинні бути толерантними і вивчити українську мову, бо ви числитесь як український народ. Ваші співвітчизники українці, у чималій кількості живуть у Росії, але не вимагають другої державної мови на території Росії. Чи не гідні ми наслідувати досвід мудрих? В усіх цивілізованих Європейських країнах, в Америці, Канаді, Австралії живуть українці (20 мільйонів!) та люди інших національностей, але ніхто не посміє і подумати про такі речі, бо знає, що в цих країнах існує справжня демократія для всіх національностей, де люди повинні за короткий час вивчити державну мову, бо не будуть мати ніякої, навіть чорної роботи, а інакше змушені будуть повернутися назад, звідки приїхали.
Росіяни, набагато більше, ніж українці, дбають про престиж своєї мови не тільки у своїй країні, але й в Україні, заповнюючи її книгарні своїми книгами, підручниками, науковою літературою (яка до цих пір не перекладена на українську мову), а також дитячою (адже дитячих книг українською мовою дуже мало). Тому не дивно, що у школах діти спілкуються російською мовою, а на уроках тією, яку чують від учителів. У вищих навчальних закладах, особливо у Східній Україні, навчання переважно проводять російською мовою.
Про мову кожного народу можна
Loading...

 
 

Цікаве