WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Микола Мушинка – видатний словак та великий українець - Реферат

Микола Мушинка – видатний словак та великий українець - Реферат

зусиллями піклувалися про нього, часто віддавали себе в жертву заради великої справи. Мушинка розказує нам про долю української меншини в Чеській протягом двох світових війн, у післявоєнний період та в сучасності.
У чудовій книжці "Голоси предків" (Пряшів 2002) надруковано тексти 98 народних пісень та 14 народних розповідок, що були записані у 1929 р. у Празі, а в 1935 р. вУжгороді знаменитим етнографом Іваном Панькевичем (1887-1958). Книжка двомовна (словацькою та українською), до неї додається CD з 28 звуковими доріжками пісень і прози. Завдяки цим прекрасним записам пісень та розповідок, прості жителі Закарпаття стали безсмертними. У зв'язку з цими записами відбулася цікава історія. Одна старенька почула по радіо голос свого чоловіка, який помер 40 років тому, в небоги ледь не стався інсульт. Аж її сини вияснили, що Мушинка пустив до ефіру записи півстолітньої давності, серед яких був і голос того старого. Чоловік разом з іншими жителями краю відвідав Прагу в 1929 р. та взяв участь у записі, але дружині про це не сказав.
М.Мушинка презентував книжку й CD у 2003 р. на зборах Чеської асоціації україністів, де була присутня й дочка Панькевича Марта. У передмові до збірки Мушинка пише про її написання, робить короткий екскурс у життя та працю І.Панькевича, мовить, що його співпрацю з Чеською академією наук, Архівом фонографії у Відні й т.ін. Мушинка не забув і про імена тих, хто погодився показати своє вміння перед фонографом Панькевичем. Панькевич піклувався про те, щоб записи не були анонімними, він наводить дані про всіх людей, чиї голоси були записані - їх імена, звідки вони і де проживають [2, 3,5].
Мушинка не обмежується публікацією своїх досліджень, а впроваджує їх у життя простих людей. Наприклад, обряди та пісні справжнього українського весілля не осіли на сторінках книжок, Мушинка вдихнув у них нове життя, беручи на себе роль боярина на багатьох українських весіллях у Словаччині. Він каже: "Коли мене запрошують за весільного старосту, я ставлю умову: має бути рушник - вишиваний, тканий, із бабусиної скрині чи куплений на базарі. І коли я вже перев'язаний рушником, а в руках маю різьблений топірець, то керую всім весіллям за традиційним народним звичаєм: прощання з батьківським домом, благословення молодих, оздоблення гостей, весільний поїзд, привітання в батьківській хаті (ресторані), знімання вінка, чеплення молодої, "рядовий танець", закінчення весілля. Кожен акт супроводжую відповідними традиційними промовами, які я дізнався від досвідчених старостів (що вже давно повмирали). А нагородою за старостування є для мене весільний рушник. Дружина недавно підрахувала, і я сам був здивований їх кількістю: 39 - кожен особливий і всі прекрасні. Найцінніший, як на мене, подарувала мені тітка Катерина Шпирко, коли я старостував на весіллі її сина - наймолодшого із семи дітей (п'ятьох з них я привів до подружнього життя). Це - так звана "пілка", в яку колись загортали дитину, несучи її до хрещення. Тітка успадкувала її від мами, а та - від своєї мами. Я встановив, що в ній хрестили мого батька Івана (1903), діда Федора (1874) і прадіда Петра (1833), а може, і прапрадіда Юрія (1798)" [1]. Тобто завзятий Мушинка відроджує не тільки весільні традиції, а й традиції ткання та вишивання українських рушників.
Хотілося б згадати і про відношення Мушинки до однієї з болючих проблем України - політичного русинства. Ось що він каже: "Мій батько, не виходячи з рідного села, прожив у п'ятьох державах: Австро-Угорщині, Чехословаччині, Словацькому штаті, Чехословацькій соціалістичній республіці і Словацькій республіці, у якій помер. І кожну з тих держав він вважав своєю батьківщиною. Однак і батько, і дід, і прадід знали, що їхнє коріння - там, за горами Карпатами, у країні, що давно називалася Русь (Київська, Галицька), тому край свого перебування вони окреслили цією ж назвою (Угорська Русь, Карпатська Русь), а за собою зберегли давній етнонім - русини. Я, на відміну від батька, діда і прадіда, знаю, що Русь - це нинішня Україна, а русини - нинішні українці. Отже, своєю прабатьківщиною вважаю сучасну Україну...Кожен має право декларувати себе тим, чим він себе почуває. Почуваєш себе русином - будь ласка, але не зневажай того, хто вважає себе українцем, бо і "ми", і "вони" становимо одне національне ціле. Отже, я вважаю себе русином, бо такими були мій дід, прадід і все населення Русі. Та одночасно вважаю себе українцем, бо належу до того народу, який остаточно сформував себе національно під новою назвою у ХІХ-ХХ ст. Отже, якщо тут є рух, який виступає за збереження національної культури (нехай під назвою "русинська"), рідних говірок (нехай це "русинський литературний язик", кодифікований на базі народно-розмовної мови населення, а не штучного "язичія" російської та словацької мов), в програмі якого є збереження кириличного письма і народних традицій, - я підтримуватиму такий рух... Якщо не буде взаємної співпраці між тими, хто вважає себе русинами, і тими, хто вважає себе українцями, обидва національні напрями поодинці зникнуть" [1].
У рік свого 70-річного ювілею доктор філологічних наук, академік Національної академії наук України, професор М. Мушинка став лауреатом престижної міжнародної літературної премії "Corona Carpatica" в категорії "літературознавство". Цією премією щороку нагороджуються кращі карпатознавчі праці в категоріях прози, поезії, літературознавства та образотворчого мистецтва.
І на завершення - слова невтомного Мушинки: "Хотілось би багато чого, та я не мрійник, а реаліст, і знаю, що після 70 років не зможу бути таким продуктивним, як раніше. Та все ж таки дещо хотів би зробити навіть ще цього року. А саме: в моєму календарі зазначено кілька поважних наукових конференцій у Словаччині, Чехії, Ужгороді, Львові, Острозі, Києві. На кожній з них я хотів би виступити з чимось новим. Що стосується моїх видавничих планів, то вже понад 30 років я досліджую фольклор українських переселенців в Румунії з 1947 р., які живуть у Західній Чехії. Цього року в мене на столі вже лежить рукопис про їхній фольклор. Є ще одне велике бажання: щоб у цьогорічних виборах в Україні перемогли здорові сили, які виведуть державу з нинішньої кризи і зроблять її такою, якою ми і наші попередники уявляли її на порозі незалежності"[6].
Література:
1. http://www.ua-reporter.com/news/15621/
2. http://www.infoukes.com/newpathway/7-2006_Page_11.htm
3. www.ukrajinci.cz/index.php?1=cz&ids=idsub=3&id_data=118
4. http://www.books.sk/
5. www.literatura.cz/clanek.asp?polozkaID=14751
6. http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=230
Loading...

 
 

Цікаве