WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Місце української мови у філософсько-освітньому вченні Григорія Ващенка - Реферат

Місце української мови у філософсько-освітньому вченні Григорія Ващенка - Реферат

і твердженням В.Бєлінського, І.Тургенєва про те, що російських дітей треба вчити російської грамоти.
Слід, проте, зазначити, що позбавлення духовного закріпачення українського народу, котре здійснювалося різними імперськими режимами впродовж століть, передбачає не тільки відродження історичної пам'яті українців, виховання почуття національної гордості, національної самобутності, але й подолання комплексу меншовартості, у тому числі щодо мов загалом і української зокрема. У зв'язку із цим нагадаємо, що один із попередників Г.Ващенка О.Потебня рішуче засуджував колонізаторську, асиміляторську політику російського царизму та її провідників в Україні.
Водночас, уже згадуваний нами В.Бєлінський по, суті, заперечував існування української мови як такої. Наведемо стосовно цього "творчі інтенції" його мовою автора, тобто російською: "Предстоит важный вопрос: есть ли на свете малороссийский язык, или это только областное наречие? Из решения этого вопроса вытекает другой: может ли существовать малороссийская литература и должны ли наши литераторы из малороссиян писать по-малороссийски? Что до первого вопроса, на него можно отвечать и да, и нет. Малороссийский язык действительно существовал во времена самобытности Малороссии и существует теперь - в памятниках народной поэзии тех славных времен. Но с Петра Великого началось разделение сословий. Дворянство, по ходу исторической необходимости, приняло русский язык и русско-европейские обычаи в образе жизни. Язык самого народа начал портиться и теперь чистый малороссийский язык находится преимущественно в одних книгах. Следовательно, мы имеем полное право сказать, что теперь уже нет малороссийского языка, а есть областное наречие, как есть белорусское, сибирское и другие подобные им областные наречия" [20].
Отже, констатуємо відвертий негативізм до української мови, зверхньо-шовіністичний антиукраїнський випад, на жаль, не поодинокий, з боку представника російської культури.
Проте, укоріненість у масовій свідомості українців комплексу малоросійства й сьогодні створює сприятливий ґрунт для реанімації подібних імперських настанов. Так, зокрема, це зроблено в посібнику для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів Російської Федерації "Введение в языковедение" (автори - А.М.Камчатнов та Н.А.Ніколіна): "К восточной группе относится русский язык с четырьмя наречиями: 1) великорусским (основиые диалекты - северно-великорусский, южно-великорусский, западно-великорусский), 2) малорусским (основные диалекты - средне-наднепровский, слобожанский, степной), 3) белорусским (основные диалекты - северо-восточный, юго-западный, полесский), 4) червонорусским (основные диалекты - галицийский, карпатский, буковинский)" [21]. Як бачимо, є спроби надати "наукової", "теоретичної" аргументації для підживлення новітніх амбіцій окремих російських політиків.
Підсумовуючи результати дослідження, резюмуємо його в таких положеннях.
Мова, з погляду Г.Ващенка, виконує не лише комунікативну функцію, є не лише засобом спілкування. Мова - явище значно глибше, і не можна його зводити до жодної з багатьох її функцій. У мові - сама сутність людського буття. Звідси вчений виводить фундаментальну цінність мови як основи самоіндентифікації людини й народу.
Мова, таким чином, у філософсько-освітньому вченні Г.Ващенка постає як людиномірне явище. Людиномірність мови визначається її подвійною природою. З одного боку, мова зумовлена процесом становлення та розвитку людського світу, а з іншого - вона зумовлює світ. Саме у мові й через мову людина й суспільство взаємно детермінують одне одного, оскільки, оволодіваючи мовою, людина входить у суспільство. Але мова, будучи соціокультурною інституцією, на думку Г.Ващенка, своєї купьтуротворчої значущості набуває тільки в реальному полі конкретних подій, осіб та цілих народів.
Принцип етноцентризму філософії освіти Г.Ващенка найвиразніше проявляється у тлумаченні ролі української мови: вона зберігає національну пам'ять, рух національної думки, несе в собі історію українського народу, є його культурним здобутком, пов'язує людські покоління, є означуванням реального життя. Вона зумовлює становлення та розвиток людського світу, особливості світосприйняття та світоосягнення українця.
Мова, виступаючи соціокультурною інституцією, водночас характеризується творчо-активною природою, наявністю, певних соціокультурних норм розвитку. Через це національна мова наскрізь протинає світ людини, постає необхідним явищем її життя.
Для самореалізації людини необхідна посилена увага до вивчення рідної мови. Питання української мови є ключовим і неодмінним у формуванні національно-патріотичної свідомості українця. Тому новітню систему української освіти філософ-педагог пропонує будувати з урахуванням особистості дитини, її етнопсихологічного і соціокультурного оточення, без чого неможливо створити ефективну модель навчання мови.
Проведене дослідження загалом показує, що аналіз особливостей постановки і вирішення проблеми мови у філософсько-освітньому вченні Г.Ващенка дозволяє визначити, до певної міри, перспективи роботи в цьому напрямку. Зокрема, на наш погляд, заслуговує на увагу більш широке і системне вивчення функціонування мови в Україні впродовж ХІХ - ХХ ст. у контексті сучасної лінгвістичної філософії. Крім цього, можливий варіант вивчення ідей і висновків щодо мови провідних науково-педагогічних діячів України і Росії ХІХ - ХХ століть.
Дослідження зазначених та інших питань аналітичної філософії дозволить, на нашу думку, більш адекватно осмислити шляхи і підходи до розвитку освіти, визначити основні напрямки виховання людини в їх органічній сумісності з національно-мовним середовищем.
література:
1. Ващенко Григорій. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - С.101.
2. Хайдеггер Мартин. Бытиеи время. - М.,1993. - С.259.
3. Ващенко Григорій. Виховання волі і характеру - підручник для педагогів. - К., 1999. - С. 14.
4. Там же. - С.297.
5. Там же.
6. Ушинський К.Д. Рідне слово // Ушинський К.Д. Твори: В 6т. - К., 1954. - Т.1. - С.268. 7.
1. Там же. - С.270.
7. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - М., 1958. - С.22.
8. Там же. - С.52.
9. Ващенко Григорій. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - К., 1997. - С.147.
10. Ващенко Григорій. Хвороби в галузі національної пам'яті. Твори. - К., 2003. - Т.5. - С.10.
11. Ващенко Григорій. Виховання волі і характеру - підручник для педагогів. - К., 1999. - С.286.
12. Ващенко Григорій. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - С.97.
13. Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу. - К., 2004. - С.106.
14. Ушинский К.Д. Родное слово // Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. - М.,1998. - Т.2. - С.110.
15. Ващенко Григорій. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - С.97.
16. Ващенко Григорій. Виховання волі і характеру - підручник для педагогів. - К., 1999. - С.291.
17. Там же.
18. Кононенко В.І. Українська мова як національний феномен // Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи: Методол. семінар, 22 листопада 2000 р. 3б. наук, праць. Вип.3. - К.,2000. - С.28.
19. Белинский В.Г. Ластовка. Сватанье // Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. - М., 1954. - Т. 5. - С. 176 - 177.
20. Камчатнов А.Н., Николина Н.А. Введениев языковедение. - М., 1999. - С.199.
Loading...

 
 

Цікаве