WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Місце української мови у філософсько-освітньому вченні Григорія Ващенка - Реферат

Місце української мови у філософсько-освітньому вченні Григорія Ващенка - Реферат

й мову. Все це призвело до забуття минулого, відмови або презирливого ставлення до національних традицій, зречення рідної мови, до того, що, висловлюючись термінами психології, Г.Ващенко назвав "національною амнезією та парамнезією" [77]. Велику провину в цьому він покладав на політичних та духовних провідників нації, які не боролися до кінця, часто зраджували національні інтереси, намагаючись знайти тепле місце в наявному бутті й, зрештою, ставали найлютішими ворогами українського народу.
Загалом, необхідно відзначити, що народ для Ващенка є творцем мови, мова у свою чергу - породженням "народного духу". Саме мова визначає національну специфіку народу. "В мові народу, - стверджує Г.Ващенко, - відбивається душа його" [72].
Міркуючи над сутністю поняття нація, вчений спирається на Т.Шевченка, на його відоме послання "І мертвим, і живим...", визначаючи націю як "єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх" [73]. Серед основоположних чинників творення нації він називає спільність походження, території, культури, традиції, мови й усвідомлення своєї винятковості.
Нас цікавить, передусім, розуміння Г.Ващенком таких складників нації, як культура, традиції, мова. Чи не виникає в цьому ряду певне протиріччя?
Слово культура, як відомо, походить від латинського cultura, первісним значенням якого було "обробіток", передусім землі, звідси agriciltura - рільництво, що у буквальному перекладі означає "обробіток землі". Але ще за часів класичної латини воно почало означати духовну культуру, культивування, плекання духовних благ, надбань. "У сучасній мові, - пише відомий філолог О.Ткаченко, - є всі підстави словом культура обійняти всі прояви людської діяльності і її наслідків, досягнень" [14].
Справді, культура - це продукт діяльності численних поколінь нації, що через традиції передається від старших поколінь до молодших. Тому, обґрунтовуючи український виховний ідеал, Г.Ващенко шукав відповіді на питання, яку роль у житті людини й людства відіграють традиції. Поступ людства, і це добре розумів мислитель, неможливий без передачі традицій від одних поколінь до інших, оскільки кожне нове покоління мусило б почати свій культурний розвиток спочатку, і людство таким чином залишалося б завжди у первісному стані. Роль традиції в житті суспільства він порівнює з роллю пам'яті в житті й розвитку окремої людини. Коли б людина забувала все те, що вона сприймає й переживає, уважає Г.Ващенко, вона не була б людиною, а стояла б на рівні найнижчих тварин.
Цілком сприймається ним і положення про те, що через традиції передається й мова, котра є найціннішим скарбом людства й разом із тим найкращим засобом традиції. Але, на перший погляд, він нібито не поділяє думку К.Ушинського про те, що втрата мови для народу рівнозначна втраті своєї національності: "Мова є найважливіший, найповніший і найміцніший зв'язок, що поєднує минулі, сучасні й майбутні покоління в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєдіяльність народу, а є саме це життя. Коли щезне народна мова, народу більше нема!" [75].
Річ у тім, що Г.Ващенко не вважав мову абсолютно необхідним чинником творення (курсив - В.Д.), а не існування нації [76]. Спостерігаючи за розвитком етнокультурних процесів у Росії та інших країнах, він бачив, що окремі нації ніби зовсім зникають, гублять свою мову, культуру, звичаї і нібито у всьому уподібнюються пануючій нації, але потім оживають і починають жити національним життям.
Який із цього можна зробити висновок? Той, що "цілість націй", як зазначає Г.Ващенко, підтримує культура, перш за все традиції. Завдяки традиціям зберігається й розвивається національна мова. Але без національної мови неможливе існування нації.
Не сприймав Г.Ващенко тезу про досягнення мовної єдності людства. Певна річ, людська думка завжди шукала виходу з лабіринту мовних колізій. Але, відповідно до марксистсько-ленінсько-сталінської філософії, в інтернаціональному суспільстві мусила бути і єдина, зрозуміла для всіх універсальна мова. Якщо брати СРСР, то саме за життя Г.Ващенка й обґрунтовувалася ідея інтернаціональної мови. Й.Сталін в одній з останніх своїх праць "Марксизм і питання мовознавства" неоднозначне зауважив, що такою мовою і культурою, звичайно ж, буде російська мова і культура, як мова і культура провідної нації СРСР.
Добре усвідомлюючи можливість і деструктивність наслідків такої "національної" політики більшовиків, Г.Ващенко виступає на захист національних культур і національних мов. Він, як і К.Ушинський, С.Русова та ін., вважає, що кожен народ зобов'язаний творити власну національну школу. Причому прозорливо передбачає: "Москві не вдасться накинути свою мову всьому людству" [77].
Водночас він розуміє, що для досягнення успіху в поліморфному світі людині потрібна не одна мова, а різні типи мов. Людина як індивід формується під впливом багатьох мов - мови сім'ї, дитинства, друзів, учителів і всього іншого великого світу. Але перехід від однієї мови до іншої змінює індивіда, змінює його "Я". Змінюючись, "Я" доповнюється в одних аспектах, звужується в інших. "Різниця між мовами, - на думку Г.Ващенка, - полягає не тільки в різниці їх звукового складу, а й у різниці внутрішнього змісту слів і речень. Змінити мову це означає певною мірою змінити свій світогляд і світовідчування. Разом із тим, це означає відмову від надбань рідної літератури, рідної пісні і т. ін., бо переклад на іншу мову ніколи не може бути рівнозначним оригіналові" [18].
Отже, формулюючи наш проміжний висновок, можемо стверджувати: опанування мовою, за Г.Ващенком, розпочинається немовлям, зазвичай, у сім'ї, разом із молоком матері. Продовжується у дошкільних, шкільних і позашкільних установах, загалом у суспільстві. Матір, розмовляючи з дитиною рідною мовою, відкриває для неї світ людського буття, формує мовну картину світу. Дитина, мовлячи до себе і про себе, мовить про речі світу свого дитинства. Шкільна мова відкриває дитині "потаємну" суть речей. У мові й через мову світ дитинства постає перед людиною, відкриваючись їй у своїх людських вимірах.
Варто звернути увагу, згідно з класичним визначенням, "рідна мова" - це материнська мова, перша мова, яку засвоює дитина в родинномуспілкуванні. Введення ж поняття "мовна картина світу", як вважає сучасний український мовознавець В.Кононенко, дозволяє вбачати у мові спосіб осмислення дійсності з позицій конкретної культурно-етнічної спільноти, у полі національно-мовного, історичного та ментального концептів [19]. В основу визначального в цьому плані принципу етноцентризму філософії освіти Г. Ващенка й покладено розуміння мови як національного феномену, засобу виявлення й реалізації національного характеру, мовного світосприйняття та світоосягнення.
Підкреслимо, Г.Ващенко, живучи в Україні й поза її етнічними межами, уважно аналізував світоглядні процеси в середовищі українців, росіян, німців, англійців та інших народів, робив із цього філософські узагальнення на зразок того, що кожна незалежна держава творить свою національну систему освіти, що навчання треба проводити національною мовою, яка несе в собі близькі й зрозумілі для представників відповідного народу світоглядні орієнтири й смисли. Останнє положення цілком співвідноситься як із вимогами українських філософів, наприклад, П.Куліша у "хутірській філософії" забезпечувати розвій культури українського суспільства українською мовою, так
Loading...

 
 

Цікаве