WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців - Реферат

Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців - Реферат

Ложка ж, завдяки своїй антропоморфній формі та функціональній належності до предметів індивідуального вжитку, мала особливий статус і розглядалася як корелят руки. А зображення руки, на думку багатьох археологів, іще в мистецтві палеоліту було замінником конкретної людини [21]. Наприклад, А.Окладніков пише, що палеолітичний відбиток руки "був уособленням людини, її двійником" [22].
Ложці приписували оберегові функції, наприклад, у сербів було заведено викидати ложку надвір під час грози [23]. У народі вірили, що речі-обереги відвертають ворожбу, нейтралізують негативні впливи, захищають від усякого зла. Маємо запис такого епізоду. Маленька дитина сиділа на дворі й великою ложкою їла з миски кашу. Раптом звідкілясь з'явилася змія і підповзла до миски. Тварина кілька разів намагалася скуштувати каші, але дитина била її ложкою. Очевидців здивувало, що змія не зробила жодної спроби вкусити дитину [Польові матеріали автора 1996 р., с.Красилівка Ставищанського р-ну Київської обл.]. З міфологічної точки зору все дуже просто. В українців, як і в багатьох інших народів, ложка пов'язана з культом предків. Дитина споживала кашу, яка є ритуальної стравою в обрядах "народження/смерті". Змія ж - істота хтонічна, тобто також пов'язана з культом предків. А за фольклорними законами подібне нейтралізується подібним, отже, те, що дитина змогла приборкати змію за допомогою ложки, лише доводить, що ложка - предмет так само пов'язаний з потойбічним світом і культом предків.
За допомогою ложки дізнавалися про майбутнє - ворожили. У Наддніпрянщині на "Голодну кутю" після вечері всі члени родини клали свої ложки до миски і накривали хлібиною. Чия ложка вночі сама перевернеться - той помре [24]. Щось схоже бачимо в румунів: щоб дізнатися, чи житиме людина, чи скоро помре, її ложку обпирали об щось у хаті. Якщо ложка впаде сама по собі - треба чекати нещастя [25]. У Словаччині перед святою вечерею наливали до глека стільки ложок води, скільки членів було у родині. Після вечері воду переміряли. Якщо її ставало менше - хтось помре [26]. На Гуцульщині після Святої вечері господиня ставила ложки на лаві "їдалом догори", щоб дізнатися, кому із членів родини судилося померти у новому році. На Поліссі з тією ж метою ложки втикали на ніч у кутю. Чия ложка до ранку впаде - той помре [27]. На західному Поділлі на другий Святвечір дівчата ворожили: збирали зі столу ложки після вечері та йшли з ними на поріг - "тарабанити". Вірили: "Де пес збреше - туди заміж піду" [28]. На півночі Росії в такий же час дівчата клали ложку з кутею під подушку - щоб наснився суджений [29]. На кордоні Моравії та Словаччини дівчата напередодні Нового року ворожать із так званою мішалкою - довгою дерев'яною ложкою, яку вони мусять постійно підсовувати матері під час приготування святкових страв. Із цією ложкою потім бігли до криниці, стукали по ній та прислухалися. Якщо відразу йшла луна - це віщувало швидке заміжжя. Якщо луна чулася двічі - дівчина двічі буде у шлюбі [ЗО]. На Харківщині було суголосне повір'я: якщо на Різдво після вечері взяти свою ложку та вийти з нею за ворота - побачиш Долю, яка пройде й озветься до тебе [31].
Цікаве обігравання фольклорного мотиву використання ложки у магічних діях бачимо у казці Карла Гоцці "Любов до трьох апельсинів". Молодий принц - спадкоємець престолу, зачаклований злою феєю, шукає сад, де ростуть три величезні апельсини. Небезпека цієї подорожі полягає в тому, що плоди вартує страшна кухарка з величезною ложкою, якою вона вбиває непроханих гостей [32].
В різних жанрах фольклору зустрічаємо мотив, коли люди змушені годувати одне одного величезними ложками з довгими держаками. У народному оповіданні про царя Соломона, записаному Степаном Руданським на Поділлі, цар Давид запросив людей на обід, але дав їм довжелезні ложки. Зарадити справі зміг лише мудрий Соломон, що наказав людям годувати одне одного через стіл [33]. Повторення цього ж мотиву зустрічаємо в легенді про те, як запорожці їли на обіді у цариці. Звичайно, у другому випадку первісний міфологічний зміст було втрачено. Сюжет легенди мав на меті показати винахідливість запорожців. Але й тут збережено міфологічний хронотоп: незвичайний спосіб споживання їжі застосований в іншому, незвичайному, чужому, отже, ворожому просторі. А це вимагає від прибульців максимального виявлення фізичних та розумових здібностей. Відбувається характерне для казок випробування їжею, зокрема через спосіб її споживання.
Ложка часто використовувалася в обрядах, пов'язаних із культом предків, оскільки асоціювалася із конкретною людиною, а зникнення чи псування ложки - зі смертю її господаря. Вбачаємо багато причин, чому саме ложка стала субститутом людини у народній уяві. Зовні ложка подібна до людського тіла, при цьому, за відомостями археологів, форма ложки з найдавніших часів майже не змінилася. Тому ймовірно, що широке застосування ложки саме у поховальній обрядовості на різних етапах поховального обряду пов'язане із традицією виготовлення та використання людиноподібних фігурок у культі небіжчиків.
Дотичним до нашої теми є гіпотеза щодо походження слова "ківш". Етимологи вважають, що воно запозичене від литовського kauszas - "ківш", що є спорідненим з формою kiausas - "череп". Таким чином, стає правомірною гіпотеза щодо надання назви цій посудині (яка, між іншим, за своєю формою схожа на ложку) за подібністю до людського черепа [34].
Ложка була не просто предметом, зовні подібним до людського тіла, але, як ми вже зазначали, індивідуальною річчю - і це суттєво, оскільки до особистих речей у народі завжди зберігалося особливе ставлення. Правил їх використання, зберігання, а також "утилізації" після смерті людини суворо дотримувалися. Ложки це стосувалося особливо. Так, в іжорців [35] під час виносу покійника з хати заведено ламати та кидати за труною його ложку, примовляючи: "Це твоя частка, більше не одержиш" [36].
Ложку використовували при розгадуванні загадок, що було частиною поховальної церемонії у багатьох народів. Біля труни, в ніч перед похороном, або на могилі, вже після поховання представники роду загадували одне одному загадки. Естонці вірили, що при вдалому розгадуванні загадок, з хати "не зникатимуть ложки", тобто не буде нового покійника [37]. У фольклорі загадка відіграє роль випробування, якому представники нелюдського світу (що для них характерне віщунство та всезнання) піддавали живих. Хибна відповідь видавала чужинця, отже істоту ворожу, яку треба знищити. Правильна - давала свободу й життя. Тому, за повір'ями, русалки, лісовики, відьми та інша нечисть при зустрічі із смертною людиною можуть загадувати їй загадки. У поховальних обрядах загадки сприймалися якмагічні формули, які представник "того світу" пропонує розв'язати живій людині. Знання відгадки обумовлювалося причетністю до таємниць роду. Це дозволяло розраховувати на особливе опікування з боку померлих представників роду, на їхню охорону та допомогу. З цим же пов'язана "Гра з ложкою" - еротична гра при покійнику, під час якої кожна з дівчат мала перецілувати всіх парубків, або ж навпаки, парубок - дівчат. Існує думка, що це забезпечує плодючість [38].
В Україні під час Святої Вечері у тих родинах, де померла дитина, ложку клали на порожнє місце за столом і запрошували душу померлого зі словами: "Твоя ложка лежить і тебе дожидає". Після Вечері
Loading...

 
 

Цікаве