WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців - Реферат

Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців - Реферат


Реферат
на тему:
Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців
У системі людського світобуття більшість речей багатофункціональні. Йдеться не про побутове використання речі, а власне про різнорівневий спосіб сприйняття її людською свідомістю. Сакральне - профанне; духовне - матеріальне; буденне - святкове - ось ті категорії, якими слід оперувати, визначаючи місце того чи іншого предмета а матеріальній та духовній культурі народу. Використання однієї й тієї ж речі як у повсякденному побуті, так і під час ритуальних або ж магічних дій дозволяє говорити про полісемантичне її значення в народній культурі. А.К. Бабурін з цього приводу писав: "Предмет стає фактом культури лише у тому випадку, якщо він відповідає і практичним, і символічним вимогам" [1].
Отже, досить часто, маючи відповідне до свого призначення практичне застосування, річ зберігає водночас і символічне значення. На підтвердження можна навести багато прикладів, варто лише звернути увагу на особливості функціонування у народному побуті посуду, предметів хатнього обладунку (стола, лави, печі), або ж речей індивідуальних (одягу, прикрас) тощо, як стане зрозумілим процес сакралізації - десакралізації того чи іншого матеріального об'єкта. На думку Байбуріна, поєднання двох абсолютно різних семіотичних полюсів є не просто можливим, але й обов'язковим для більшості предметів народної культури, адже при створенні речей людина, усвідомлюючи це чи ні, уподібнювалася до творця, а матеріал, з яким вона працювала, набував певної форми і ставав частиною космічної моделі, перебираючи на себе певні символічні функції. Все це відбивалося у системі народного світобачення.
Однією з таких речей є ложка. На основі відомостей про найдавніші ложки, можемо зробити припущення, що на первісних етапах розвитку суспільства були ложки, що мали суто ритуальне призначення, а також прості ложки, які широко застосовувалися в побуті. У Рігведі згадується кілька назв жертовних ложок, функції яких чітко диференціювалися. Це і ghtrвс, що у буквальному перекладі означає "звернена до жиру"; juhы - "та, що наливає"; а також srьс, коротка назва якої українською перекладається як "велика дерев'яна жертовна ложка". Усі ці ложки використовували для набирання олії та жиру. Окрім цього, були спеціальні ложки для божественного напою - соми: sruv6 - "маленька ложка" та grбhа - "повний черпак"[2] Спеціальні ложки та лопатки для жертовних богослужінь згадуються у текстах Старого заповіту [З Цар. 7,40; 4 Цар.2514; Єр.5218].
Таке різносемантичне сприйняття збереглося у православному обряді богослужіння, де ложка, що використовується під час служби Божої, є не просто табуйованим предметом, але має навіть окрему назву, запозичену з церковнослов'янської мови, - "лжица". І хоча у давнину ложки називали або ложками, або лжицами, незалежно від того, чи йшлося про столовий посуд, чи про церковне приладдя[3], зараз для православного християнина слово "лжица" означає лише ту яку застосовують для богослужіння срібну чи золоту ложку, яку не можна ні за яких обставин використовувати для звичайних цілей, бо це може призвести до жахливих наслідків.
На території Європи (Центральна Болгарія, Центральна Греція) знайдено кістяні ложки, які датуються 6 тис. до н.е. [4] Бронзові та залізні ложки дуже рідко зустрічаються у похованнях Степової Скифії (/-І/ст. до н.е.) [5]. Глиняну опалену ложку, датовану III ст. н.е., було знайдено у с. Черепин Пустомитівського р-ну Львівської обл. [6] Б.А.Рибаков зазначає, що серед давньоруських археологічних знахідок, різноманітних амулетів дуже часто трапляються залізні ложки, орнаментовані знаками, що, на думку дослідників, є позначенням сонця та землі [7]. Є згадка про кістяну ложку, яку знайдено у похованні дитини неподалік від Десятинної церкви у Києві [8]. Найдавніші зразки українських дерев'яних ложок, що дійшли до наших часів, належать до ХІІ-ХІІІ ст. їх знайдено у Києві на Подолі. Проте у "Повісті врем'яних літ" є запис про те, що дружина князя Володимира користувалася дерев'яними ложками, доки не почала нарікати, говорячи: "зло єсть нашимь головамь! да намь ясти древляными лжицами, а не серебряными". Й се слышавь Володимирь, повелЬ исковати лжици сребряны ясти дружинЬ, рекь сице: "яко среб-ромь й златомь не имамь налЬсти дружины, а дружиною налЬзу с ребро й злато..." [9].
Археологи стверджують, що вже у X ст. токарські інструменти, (зокрема стамеска та різець), давньоруських майстрів мали такі розвинуті форми й таке широке розповсюдження, що це дозволяло виготовляти різноманітний дерев'яний посуд у масовій кількості [70]. Водночас дослідники відзначають, що деревообробне ремесло було досить спеціалізованим [11], тоді як виготовлення ложок загалом "не виходило за межі домашнього виробництва", що привело до регіональних відмінностей в їхній формі [12]. У найдавніші часи ложки могли функціонувати й на побутовому рівні (на підтвердження цього можна згадати пізніше розрізнення так званих мужицьких, або циганських - простих, та фарбованих, розписаних у темно-червоний та золотавий кольори ложок). Але при цьому зберігалися міцно закорінені у народній свідомості уявлення про ложку як про сакральний предмет, тому пізніше використання ложок у різноманітних обрядах є цілком природним.
Застосування ложок у народній культурі східних слов'ян надзвичайно різноманітне. Російський дослідник народної культури А.Л.Топорков зокрема зазначає, що ложки використовували з ритуальною метою у родинно-побутовій обрядовості, у ворожіннях, під час календарно-обрядових дійств, у магічно-лікувальних обрядах[73]. Чому ж саме ложка стала об'єктом такого широкого використання у ритуальних дійствах? Ложка вважалася субститутом людини, а оскільки була річчю індивідуального користування, то "асоціювалася з конкретним членом родини" [14]. Це підтверджує численний фольклорний та етнографічний матеріал. Так, зазвичай кожний член родини мав свою ложку, яку мітив певною позначкою [75]. Крім того, подекуди на Україні (зокрема на Кіровоградщині) ложки розрізнялися на "чоловічі" та "жіночі", залежно від величини кута між держаком та черпаком. "Чоловічі" ложки були з горбиком, а "жіночі" - рівні. Жінка ніколи не брала "чоловічу" ложку і навпаки [76]. Цікаво, що такий розподіл зберігався й під час обрядового використання ложок. Наприклад, на Поліссі "чоловічу" ложку мати затикала дитині за пояс під час замовлянь від різних хвороб. У той же час "чоловічою" ложкою заборонялося розмішувати їжу (щоб чоловік не сварився з дружиною, не ліз у жіночі справи), її не позичали[77]. На Полтавщині вірили в силу так званої "відьмацької" ложки, якою їв старший в родині чоловік. Цю ложку передавали у спадок, їй приписували лікувальні властивості. Особливого статусу набувала ложка після смерті її господаря [78], коли сила померлого допомагала подолати хворобу.
Стосунки ложки з людиною простежуються і в епізодах, де ложка виступає як продовження людського тіла, зокрема руки. "Як умре, покійник лежитьна покуті, і беруть піднімають руку, мізинцем душать, де родинка... Як боїшся, що він холодний, то - ложкою" (с.Піски Волинської обл.). У наведеному повір'ї чітко видно тотожність ложки та руки небіжчика [79]. За давніми уявленнями, рука мала магічну силу, відбиток її сприймався як знак влади й асоціювався з певною особою [20].
Loading...

 
 

Цікаве