WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Русь і корінні мешканці Русі в Австро-Угорщині - Реферат

Русь і корінні мешканці Русі в Австро-Угорщині - Реферат

Міністерство освіти України
Коломийський інститут
Прикарпатського університету
імені Василя Стефаника
РЕФЕРАТ
на тему:
"РУСЬ І КОРІННІ МЕШКАНЦІ РУСІ
В АВСТРО-УГОРЩИНІ"
студентки І курсу
Якубовскої Наталії
Коломия 2001
РУСЬ І КОРІННІ МЕШКАНЦІ РУСІ В АВСТРО-УГОРЩИНІ
В історичному ході подій найшлися в межах давної австрійсько-угорської монархії три складові землі першої держави українського народу, княжої Руси, - Східня Галичина з Лемківщиною, Закарпатська Русь і Буковина. Спершу належали ті землі до київської Руси. Коли ж Монголи і Татари знищили Київ, вони сталися частиною Галицько-Воли'нської держави. По її упадку Польща зайняла Галичину з Лемківщиною, Угорщина - Закарпатську Русь, а Молдавія Буковину. В першому розборі Польщі в 1772 p. Австрія зайняла Галичину з Лемківщиною, а в 1775 p. прилучила також Буковину. Тоді австрійський цісар додав до своїх титулів також давній титул наших галицько-волинських князів, згл. королів - "король Галичини і Волині" ("рекс Ґаліціє ет Льодомеріє"). Коли сьогодні перечитуємо історію українського народу і території, на якій він від споконвіку жив, бачимо, що одною з найбільших причин його лихоліття було його географічне по' ложення на грані двох світів - сходу і заходу. Одначе хоч доба нашої княжої державности тривала коротко, і то передовсім через те наше географічне положення, - наша київська Русь осягнула в досить скорому часі одне: вона з'єдинила всі українські племена, відомі з літопису Нестора - а це полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів і хорватів в одно і надала їм всім одно спільне національне ім'я Русь, Русини. І хоч по році 1240 могутня київська Русь занепала і вкінці розпалася на дрібні князівства, ні одно з них не відреклося своєї державної назви Русь, а мешканці земель, які передше були під володінням Києва, й дальше називали себе Русинами, тобто приналежними до одного руського народу. Тому й не дивно, що не тільки наші галицько-володимирські князі титулували себе "королями Руси", але цеї самої назви уживали також, по 1340 p., окупанти західньо-українських земель - Поляки і Мадяри. На пр. польська королева Ядвига у своїй грамоті до шляхти, міщан і духовенства перемиської землі в р. 1387 називала себе "панею Руси", чим зазначувала національну окремішність західньо-українських земель від польських. Русини-студенти, які виїжджали на студії до Парижу, реєструвалися в паризькій Со'рбоні як "націоне Рутена" або "націоне Рутена де Кійовія". (В. Косаренко-Косаревич "Московський сфінкс"). Свідомість національної єдности всіх жителів колишньої матірної київської Руси проявлялася також у рядах нашого козацтва. Наші гетьмани уживали часто назви Русь поруч з назвою Україна. На листі до турецького султана бачимо підпис гетьмана Богдана Хмельницького: "Гетьман Запорозьких козаків і всіх Русей". В місяці лютому 1649 р. гетьман Хмельницький заявив польським послам, що "звільнить зпід польського ярма ввесь руський народ аж по Вислу..." В іншому місці підписувався Богдан Хмельницький "Гетьман всея України"... Замітне одне: коли Москва привласнила собі нашу стару назву Русь, цар Петро Перший змінив назву своєї держави "мос-ковское государство" на "Россія", а назву колишньої матірної Руси-України на "Малороссія" і заборонив уживати назви Україна, то Українці західних земель не прийняли назви "Малорос", ані "Малорусин", тільки дальше вперто називали себе Русинами. "Головна Руська Рада", що постала у Львові дня 19. квітня 1848 p., виразно підчеркнула нашу національну окремішність, заявляючи, що - "західні Русини є частиною одного 15-ти мі-ліонового народу, якого більшість находиться в межах російської імперії. Той наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі наймогутнішим народам в Европі, мав свою літературну мову, свої власні закони, своїх власних володарів, а тільки через непривітні політичні умови і нещастя стратив свою самостійність і розпався". "Головна Руська Рада", свідома національної єдности всіх Русинів австро-угорської монархії, домагалася від австрійського цісаря з'единення всіх українських земель в Австро-Угорщині, це є Галичини, північної Буковини й Угорської (Закарпатської) Руси, в один український автономний, коронний край. Цим вона не тільки заманіфестувала нашу національну єдність, але також пригадала світові про національну окремішність нашого народу та водночас начеркнула для Українців австро-угорської монархії політичну програму, яка здійснилася аж - 1. листопада 1918, а якої завершенням був акт соборности українських земель - 22. січня 1919. Москва не тільки присвоїла собі нашу історичну назву Русь, але й намагалася при помочі тієї назви створити один "русскій народ", називаючи нас "малоросами". Обороняючи свою націо нальну окремішність від Москалів, наш народ повернувся до нашої другої національної назви, яку вживали в старо-українських літописях у 12 і 13 сторіччях, а яка закріпилася в добі нашої козацької держави - Україна, український. Дехто дивується чому західні Українці називали себе давніше Русинами. Не сміємо одначе забувати, що та наша стара державна назва зберігала західних Українців довший час від зазіхань наших сусідів - Поляків, Румунів і Мадярів, які хотіли винародовити наш народ! Русь, Русин, руський- ті назви були нам так само дорогі, як і назви Україна, Українець, український!.. Про це писав в 1917 р. Др Л. Цегельський: "Національною назвою нашого народу є так само добре ім'я Русь, як й ім'я Україна. Галицькі Українці не потребують вирікатися назви Русь, Русин, бо ми добре знаємо, що ті слова означають те саме, що Україна й Українець!" Пригадаймо боротьбу за наше національне обличчя на західньо-українських землях двох Русей: української Руси, яка стояла на становищі окремішності української нації від польської і від московської і "твердої Руси", що її піддержувала Москва і Польща, а яка голосила про "єдинство русского на'рода"! У за-тяж'ній боротьбі за національне обличчя з нашими русофілами ("кацапами") перемогла таки Русь-Україна, а ідейні сили "твердої Руси" боролися в рядах Української Галицької Армії за незалеж'ність України! "Сі'чі", які організував Др Кирило Трильовський, записали в боротьбі за те наше національне обличчя світлу сторінку нашої історії. Вони розбудили національну свідомість і військового духа серед нашої молоді, а в чому дуже сприяли патріотичні слова січових пісень! В одній з них взивав основник й організатор "Січей": "Переймімся, .милі браття, братським духом новим, І за наше право стіймо з огнем в груди святим! А пропадуть вороженьки мов туман,мов туман І хлоп руський в своїй земли стане пан, стане пан! І засяє нова зоря на ввесь край, на ввесь край І від Тиси до Кубаня стане рай, стане рай!" Як колись Київська Русь з'єднала всі руські племена від Тиси по Кубань в один руський народ, так і в роках 1918-1920 Українська Народня Республіка з'єднала всі землі! Як колись не вдалися спроби царської Москви створити нашим коштом "адін русскій народ", так і тепер не вдасться й большевицькій Москві створитиякийсь один "совєтскій народ"!.. Український народ - від Тиси по Кубань - стане вкінці паном, своїм господарем у власній державі!
________________________________________
Гей, там на горі "Січ" іде!.. Пропам`ятна книга "Січей" Зібрав й упорядкував Петро Трильовський. Видання передруковано. Фірма "Вопіл" Київ 1993
________________________________________
Loading...

 
 

Цікаве