WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Ліцей доби змін (роздуми про проблеми та перспективи ліцейної освіти) - Реферат

Ліцей доби змін (роздуми про проблеми та перспективи ліцейної освіти) - Реферат

і успішним членом суспільства (багатовекторна модель). Ясна річ, знання, здобуті в школі, забуваються, а тому потрібно розглядати їх у контексті людського життя, а не як самоціль. Отже, йдеться, насамперед, про життєвість знання.
Наведу ряд думок учених, співробітників Міністерства освіти і науки України, педагогів-практиків з цієї проблеми.
Борис Жебровський (начальник Головного управління освіти і науки Київської міської держадміністрації, кандидат педагогічних наук, а тепер перший заступник Міністра освіти і науки України): "...Поняття "якість освіти" (як результат процесу готовності майбутнього керівника до управління) ми розглядаємо як таке динамічне та інтегративне утворення, рівень (ступінь) забезпечення якого задовольняє потреби різних суб'єктів освітнього процесу".
Російські вчені С.Шилов і В.Кальней розуміють якість освіти як "ступінь задоволення очікувань різних учасників процесу навчання від наданих освітнім закладом освітніх послуг або ступінь досягнення поставлених в освіті цілей і завдань".
Проте лауреат Нобелівської премії Ж.І.Алферов і академік Садовчичий - ректор Московського державного університету імені М.В.Ломоносова (українці за походженням) застерігають: "Большую опасность может представлять подход к системе образования, основанный на неправильном понимании ее сущности, роли и места в процессе рыночных реформ экономики. Систему образования ни в коем случае нельзя превращать в поле действия прямых рыночных экономических механизмов" (Образование, которое мы можем потерять. М., 2002).
Якість освіти (ліцейної в тому числі) тісно і безпосередньо пов'язана, на нашу думку, з якістю життя. Якість життя включає такі аспекти, як біологічний (генотип, здоров'я), соціальний (комфортність, безпека, захищеність, гармонія, позитивна взаємодія з соціумом), економічний (стан біосфери), побут (житло, матеріальні блага), духовний (життєвий ідеал, релігія, духовні цінності), особистісне зорієнтований (самопізнання, саморозвиток, самовдосконалення, самореалізація, креативність тощо). Звідси - необхідність переходу від знаннєвої до компетентнісної освіти. Формування життєвих компетентностей - головне із завдань ліцейної освіти.
Проблема четверта - у розумінні "виховання як системи" до "вихованості особистості". Від радянських часів і по сьогодні плануються і навіть проектуються "виховні заходи". З якою метою? - Аби прозвітувати про їх виконання. А який результат цих заходів? Як впливає на виховання національної свідомості громадянина України проведення КВК в День Крутянських подій? (в одному з районів міста Києва). У світі сьогодні існує більше сорока систем виховання. І те, що французу чи німцю добре, українцю не завжди підходить. Кожна нація, держава, йде до творення власного національного досвіду. Традиції українського виховання - в глибинній народній етнопедагогіці. Ми (Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка) йдемо до власного вітчизняного досвіду родинного виховання. Концепція національного виховання "Громадянин України ХХІ століття" (журнал "Освіта і управління", 1998 рік, т.2 ч.1, ст. 13-23, автори Кононенко П.П., Сазоненко Г.С., Галіцина Л.В.) вибудована на філософії родинності. Сучасні соціологічні дослідження свідчать про те, що український батько лише 5 хвилин на добу (у середньому) приділяє вихованню дитини, американський - 44 хвилини, а китаєць - 55 хвилин. У розмовах з батьками ми виявляли, що одні скаржаться на необхідність заробляти (працюють на 2 і 3 роботах), інші відкуповуються від дітей через гувернерів і репетиторів. А про яке виховання можна говорити в родині алкоголіків? Ось тут і потрібен не просто Закон, а відповідальність перед Конституцією, суспільством за виховання своєї дитини. Сьогодні потрібна підтримка проекту національної "школи-родини", розробленої Науково-дослідним інститутом українознавства (директор - академік, доктор філологічних наук, професор, лауреат премії Йогана фон Гердера Кононенко П.П.). На жаль, цікаві теоретичні й практичні результати цього дослідження не набули широкого поширення в Україні як і саме українознавство. Отже, найперше - родинне виховання і відповідальність батьків. Необхідно повернути Дитинство дітям.
Запропонований Закон "Про виховання" для обговорення Верховною Радою не міг бути підтриманий не лише педагогами, а й батьками, бо навіть коли в сім'ї двоє дітей, то вони настільки різні, що потрібно для них вже два Закони. Препарувати процес виховання (а це найбільш індивідуальний і творчий процес) не можливо, до того ж всі тонкощі сприйняття дитиною Світу, Людини не можна вмістити в прокрустово ложе Закону.
Закономірно, що кожна нація шукає власну оптимальну модель. Парадигма "культура гуманізму" нині є універсальною цінністю, прагненням і метою всіх європейських країн. Особливістю української освіти є те, що вона вирішує через навчання (учіння), виховання (цінності, поведінкові норми), соціалізацію (адаптація, коадаптація) нові завдання: утвердження особистої і національної гідності народу, який відновив свою державність; відновлення історичної пам'яті, опанування культурної спадщини; зміцнення статусу державної української мови, впровадження в навчально-виховний процес українських культурно-історичних цінностей, ідеалів, традицій, символів і національних святинь; паралельно - формування культури діалогу, взаємовпливів у новому освітньому просторі, консолідацію, суверенітет і демократію. Для виходу із системної кризи нашого суспільства необхідне, в першу чергу, усвідомлене розуміння, що наш порятунок - у моральному оновленні і відродженні духу, у творенні нової державної ідеології - програми сталого розвитку суспільства, здатної об'єднати схід і захід, північ і південь.
Проблема п'ята пов'язана зі зміною пріоритетів в освіті: посилилась творча спрямованість; орієнтація на "школу знань і пам'яті" змінилась на оволодіння системою знань, знаннями як засобом (сходинкою до успіху) і активізацію пізнавальної діяльності учнів. Це вимагає підвищення якості підготовки спеціалістів, їх методологічної культури і нового стилю педагогічного мислення.
Якщо раніше завдання вчителя полягало в тому, щоб передати інформацію (а учень мав її засвоїти), то функції сучасного педагога змінились. Отже, якому бути вчителю сьогодні? Який ідеал учителя?
"Учитель! Перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени" - ця моральна максима, що звеличує вчителя як носія знання, практично забута у сучасному постіндустріальному суспільстві. Педагог сьогодні дедалі частіше неможе працювати на рівних з учнями, які черпають знання з численних інформаційних джерел. І перед учителем, як перед билинним витязем, постає чотири можливі варіанти самореалізації. Їх визначив словесник Євген Ільїн: "Посередній учитель викладає, гарний - пояснює, видатний - показує, великий - надихає".
Посередність виховує тільки посередність. Добре пояснити - половина справи, адже знання ще необхідно застосувати - з інтересом, охоче, цілеспрямовано. Але де взяти сьогодні видатних і великих - тих, які показують і надихають?
Повертаючись до історії, зауважимо, що саме педагоги Ніжинського, Рішельєвського, Кременецького ліцеїв та їхні випускники здобули славу цим навчальним закладам. "Творча діяльність кращих педагогів, учених не припинялася, йшли пошуки шляхів розвитку розумових сил учнів, панував культ знань". Як приклад, звернемось до історії Рішельєвського ліцею:
Loading...

 
 

Цікаве