WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Карпатської України не мають нічого спільного з українцями. 1993 р. в Угорщині русини законом відділені від українців і визнані окремою меншиною.
Історичний аспект
Одним із засобів лінгвоциду є маніпулювання історією. Коли вожді СРСР у 30-і роки перейшли з класових позицій на російськоцентричні, то була переглянута і концепція минулого. Київська Русь почала розглядатися як колиска трьох братніх народів, які мали спільну мову, що була розірвана монголо-татарською навалою - від стовбура руської мови ("русского языка"!) відросли українська й білоруська гілки. "Злиття" української і білоруської мов з російською мало виправити цю історичну "несправедливість". Те, що було спільним, повинно було знову стати спільним - за законом заперечення заперечень.
Оскільки російський народ був оголошений першим серед рівних, то почалися зміни у кадровій політиці з метою заміни керівних кадрів росіянами і нищення всього неросійського, зокрема, закладів освіти, видавництв, органів масової інформації та ін. Водночас пропаганда продовжувала говорити про небувалий розквіт радянських народів, завдяки турботі ленінської партії та її вождя Й.В.Сталіна. Турбота про мови і культури була, як сказав би Мартін Террі, виявом "позитивної дискримінації", базованої на марксистській тезі про відмирання через розквіт. Але розквіт був віртуальним, а відмирання реальним.
Футурологічний аспект
З тих понад 5,5 тисячі живих мов світу, які в останній чверті XX ст. зафіксовані ЮНЕСКО, до кінця XXI ст., за прогнозами футурологів, залишиться не більше 350 - 400. У 60-і роки минулого століття українська мова за кількістю носіїв входила до 50 найпоширеніших мов світу. Нині, очевидно, це місце втрачене. Причини відомі: це, насамперед,демографічна, мовна та освітня політика московсько-комуністичної влади у хрущовські й особливо брежнєвські часи та винародовлення й асиміляція українців в Україні, на українських землях у сусідніх країнах (Росії, Польщі, Словаччині, Білорусі, Молдові, Румунії, Угорщині) і в країнах поселення (східній і західній діаспорі).
ООН задекларувала право окремих людей і народів звільнитися від наслідків колоніальної залежності. Це право стосується і мови. Українська наука мала б докладно дослідити всі складові процесу лінгвоциду і виробити для суспільства і владних структур України конкретні рекомендації з метою його припинення, можливої ренаціоналізації бодай частини асимільованих українців та їхніх нащадків, планування мовного розвитку української етнічної (українців світу) та політичної (громадян держави України) нації на близьку і далеку перспективу. Миритися з наслідками лінгвоциду, тому що буцім-то "так історично склалося", чи вважати, що "ідеологічні та етнічні ресурси державного розвитку і планування мають локальний, короткотерміновий та дезінтеграційний характер, що не тільки не відповідає, а й суперечить сучасним світовим тенденціям" [33], означає - або не мати волі до національного життя, або ж неадекватно сприймати тенденції розвитку етнічної структури світу. "Сьогодні необхідно створити культ української мови, оскільки вона потребує допомоги кожного українця - свого носія і споконвічного хранителя. Саме культ, бо столітні безпрецедентні намагання знищити українську мову потребують сьогодні і таких же безпрецедентних зусиль щодо її повноцінного відродження" [34].
Контрлінгвоцид
Подолання наслідків багатовікового лінгвоциду та продовження його дії в добу новітньої незалежності України - це одна з найактуальніших проблем українознавства, українського життя загалом. Адже йдеться про ренаціоналізацію України, про майбутнє української нації і держави. Крім традиційних рекомендацій та заходів, пов'язаних із використанням досвіду мовного відродження Чехії, Ізраїлю, країн Прибалтики, пропонуються і радикальні засоби збереження українства в незалежній Україні. Наприклад, оголосити українців національною меншиною, і тоді на них поширюватимуться міжнародні правові акти, зокрема, "Декларація прав регіональних або меншинних мов". В.Вітковський виносить на суд громадськості начерк доктрини, суть якої полягає в тому, що "національне свідомі українці, відкинувши "народницькі" ілюзії - як загальноукраїнські, так само й вузько галицькі - мають відверто проголосити себе меншиною, непотрібною русифікованому соціуму й дискримінованою всередині його. Проголосити, аби відразу ж розпочати боротьбу - справжню, жорстку, без профанацій і сентиментів - за свої законні права меншості" [35]. Для доведення життєвості доктрини автор статті наводить такі приклади: аборигени, становлячи 1% населення Австралії, володіють територією (вони скупили ці землі) завбільшки з Румунію, де живуть за власними законами і куди не допускають білих; фахівці-афроамериканці, підписуючи контракт із фірмою, обумовлюють колір шкіри свого майбутнього співробітника; з 30-тисячної японської громади Нью-Йорка третина ніколи не читає англомовної преси: їхні ЗМІ (преса, радіо, телебачення) подають інформацію не лише японською мовою, а й у японському дусі; жменька "неправильних" євреїв розпочала буквально на піску відбудовувати національну державу.
Є й інша радикальна пропозиція. "Оскільки на державному рівні ці болючі для нас, українців, питання й досі не піднімаються, і нова влада поки що не збирається припиняти дискримінацію українців в Україні, то вношу пропозицію: на базі південно-східних регіонів створити для нас гетто, як німці створювали євреям, чи резервації, які в США мають індіанці. Можливо, хоча б там українцям буде надана можливість отримувати освіту, читати книги й газети та навіть просто розмовляти рідною мовою" [36]. Цікава паралель: у добу "перебудови" на всесоюзному рівні порушувалася тема створення резервацій для народів Півночі Росії. "Братья наши меньшие", як назвав їх якийсь професор, теж бачили порятунок у резерваціях.
Висновки
З наведеного неповного розгляду аспектів лінгвоциду випливає, що він має бути предметом дослідження українознавства, тлумаченого як sensu largo (цілісний комплекс наук про Україну й українство), так і sensu stricto (філософія, політика і педагогіка державного і, ширше, національного життя українців) [37]. Буття народу є цілісним. Цілісним має бути й українознавство, до того ж не тільки тоді, коли йдеться про українське буття загалом, а й у його окремих виявах, аспектах, періодах. Те, що Гегель називав конкретністю істини, визначається кількістю параметрів, у яких розглядається явище: що більше параметрів, то глибша й об'єктивніша істина, то менше вона дає підстав і можливостей для кривотлумачень, псевдоплюралізму чи заперечень. Істина несе на собі відбиток того, хто її пізнає, а у практичному житті, зокрема у політиці, люди здебільшого керуються не
Loading...

 
 

Цікаве