WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Говорила про це й визначний історик О.Єфименко: "У цій "денаціоналізації" українського народу є деякі практичні вигоди - зручніше, коли люди, що живуть в одній державі, розмовляють однією мовою. Але практичні вигоди аж ніяк не окупають жахливих духовних втрат, що тягне за собою перетворення однієї народності на іншу.
Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом із нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків, свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння, свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, у творах усної словесності, якими багатий кожний обдарований народ. Познайомтеся, хоча б, наприклад, з українськими "народними думами"; кожна із них є поетичний і водночас історичний твір високої художньої і наукової вартості. І все це народ втрачає разом з мовою. Народна душа бідніє, вироджується, народ падає в своїх духовних силах, переходить на нижчий ступінь розвитку; слова чужої мови, хоч і спорідненої, є для нього мертві звуки, які не викликають думок, відчуттів, всієї тієї плідної творчої праці, що її викликають звуки мови рідної" (Пам'яті Тараса Григоровича Шевченка, 1901 р.).
Українці, загнані у російську мовну клітку й довго утримувані в ній, за інерцією продовжують перебувати у цій клітці й нині. Серед наших комплексів є і страх перед рідною мовою. "Українець, як Едип, убив свого батька - свою самість, свою мову, і вертається вона до нього хіба впісні за столом чи, як у героя новели Ю.Щербака, у передсмертному маренні. Але й убив і дар мови. Новою, прибраною замість убитої в собі рідної мови українці ще можуть спілкуватися, виражати свою агресію, але не можуть творити (свідчення того, наприклад, російськомовні фільми кіностудії імені Довженка). І рідною теж: між його свідомістю і архетипальними, творчими пластами мови стоїть Едипів комплекс - почуття вини, ненависть до себе, що зовні проявляється як ненависть до мови, страх перед мовою та інші деструктивні почуття, що їх психологи називають синдромом розкладу" [29].
Постійний тиск, переслідування, зневажання, неможливість зробити кар'єру не могли не мати наслідків у психіці багатьох українців. Українськість витіснялася з їхньої пам'яті. А людина здебільшого намагається забути все, що асоціюється із негативними емоціями. Сформувавши українське безпам'ятство, Росія багато в чому домоглася свого: чимало українців не хочуть чути про штучні голодомори, масове розкуркулення, виселення на Північ і в Сибір, колгоспне кріпацтво, періодичні чистки в рядах КПБ(У)-КПУ, винищення інтелігенції, варварське ставлення до землі, природи і людей, яких ненавчених і неозброєних масами гнали під німецькі кулі. Ці українці й далі стоять за тих, хто це все організовував. Тому наші проблеми - як мовні, так і національні загалом - пов'язані не так із негативними сторонами ментальності, як із втраченою або спотвореною історичною пам'яттю народу.
Коли йдеться про психологічний аспект лінгвоциду, треба брати до уваги не тільки психологію поневолених, а й психологію їх поневолювачів. Англійці як імперський народ ніколи не намагалися перетворювати колоніальні народи на англійців. Агресивні ж сусіди України тільки тим і займалися полонізували, мадяризували, румунізували, словакізували, чехізували (у 1918 - 1938 рр.). Не маючи імперської величі, вони хотіли збільшувати свою етнічну субстанцію коштом інших народів. Останнє донині властиве росіянам. Зокрема, завдяки цьому вони зросли від 4 мільйонів у часи Богдана Хмельницького до 129 мільйонів у 1989 р.
Етнопсихолог Б.Ф.Поршнєв висловився, що в історії людства ніколи не було людоїдства, бо тих, кого їли, не вважали за людей. Подібно з лінгвоцидом: аби проковтнути бодай частку України, поляки доводили, що галицький говір - це територіальний різновид польської мови, словаки - що закарпатські говірки належать до словацької мови, румуни, що українці Буковини - це румуни, які забули румунську мову. Росіяни та зросійщені інородці, які прагнуть дійти до Індійського океану (Петро І, В.В.Жириновський)і "до Египта раскарячить ноги" (С.Єсєнін), думають ширшими масштабами, тому в минулому заявляли, що "никакого особенного малороссийского языка не было, нет b быть не может" [30], а тепер закликають: "ни под каким видом не признавать прав на существование за государством "Украина", "украинским народом" и "украинским языком" [37].
Регіонально-субетнічний аспект
Корінних мешканців України, як і сто років тому, поділяють на українців, хохлів і малоросів. Цей поділ певною мірою має і географічні контури.
Серед малоросів нерідко трапляються люди, войовничо налаштовані проти української національної ідеї, проти української мови. "Зворотний бік національного самоприниження - це почуття агресивності, що його можуть виявляти денаціоналізовані особи до тих, хто й надалі користується рідною мовою" [32]. На подібне перехворіла свого часу Галичина. На початку XX ст. молодше покоління місцевих москвофілів стало на позицію повного ототожнення українців Галичини з росіянами, виступало за національну і культурну єдність із ними, за повний перехід на російську мову. Поступ української державності, розумна політика влади, активність громадсько-політичних сил матимуть наслідком те, що і про малоросійство через певний час українці говоритимуть у минулому часі.
Провінціалізація мови - це теж одна із форм лінгвоциду. З-під української мови вибивали діалектну підоснову, аби її саму опустити на рівень діалекту панівної мови. До російсько-українського суржика ставлення було цілком толерантне, а вживання діалектизмів у художній, публіцистичній творчості, особливо у перекладах гостро засуджувалося. Директор Інституту мовознавства АН УРСР І.Білодід всіляко поборював діалектизми з південно-західного ареалу. Однак, боротьбою з "гуцулізмами" не обмежувалися - діалектологічний матеріал, зібраний Інститутом мовознавства, під час евакуації затопили у Дніпрі, гальмували публікацію Атласу української мови, московська влада відкинула план досліджень українських говірок у РСФСР.
Ще одним напрямком лінгвоциду є намагання розколоти український народ на основі субетнічних відмінностей. Українців Сходу і Півдня оголошують ближчими до росіян, ніж до решти українців, силкуються створити "четверту" східнослов'янську націю - русинську. Дивує одностайність наших сусідів, попри їхні політичні, національні і навіть расові відмінності, у намірах розшматувати український народ. 1929 р., коли Л.Бачинський уперше назвав "Підкарпатську Русь" Закарпатською Україною, його вигнали з Чехословаччини, до якої тоді входив цей український край. Польський політик Ю.Бек на зустрічі з А.Гітлером, Й.Ріббентропом і Г.А.Мольтке 6 січня 1939 р. переконував їх, що русини
Loading...

 
 

Цікаве