WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

мови та цілковитого ополячення. Мали проблему із греко-католицизмом й інші асимілятори, які збільшували свої етноси коштом українців. Земплинський жупан М.Славік у зв'язку із переписом населення 1921 р. писав у обіжнику: "На Словаччині нема ні русина, ні русинки. Це лише мадярський уряд видумав їх для того, щоб словаків, які говорять земплинським наріччям, відірвати від корінних словаків, щоб було їх легше мадяризувати. Правда, що в них інша релігія, греко-католицька, яку називають руською вірою, але від того вони не будуть і не є русинами" [27]. Як насправді угорська влада ставилася до русинів (українців), видно з таких фактів. 1908 р. вона заборонила вживання мови "угро-росів" у всіх сферах громадського, культурного і релігійного життя, не можна було навіть катехізис учити руською мовою, а перед першою світовою війною було закрито всі, без винятку, руські школи, заборонено книгодрукування, кирилицю замінено на латиницю, цілковито латинізовано Богослужіння в руських церквах. Навіть образи - мадяризували: у старовинному монастирі в Марія-Повчі русько-слов'янські написи переробили на угорські.
Соціальний аспект
Втратадержавності мала наслідком деформації в соціальній структурі українського суспільства, які призводили до лінгвоциду. Тривалий час український народ майже цілковито був позбавлений власної еліти. Вона була або знищена, або ж перейшла на бік поневолювачів. Понад половину польської аристократії становили колишні українці (Вишневецькі, Потоцькі, Пузини та ін.), які здебільшого були найлютішими ворогами українства, його культури й мови. Неукраїнськими стали й міста. Наприклад, у Львові русини (українці) мали право селитися тільки на одній вулиці, яка й донині має назву Руської.
Ще гіршою виявилася ситуація із приєднанням України до Московії. "Перш усього українське панство, почасти куплене Москвою, почасти вирізане нею, потрохи заслане, стероризоване або приголублене, швидко покинуло свій народ, перебігло на бік дужчого, здалось, асимілювалось, стало "руським", - писав Володимир Винниченко. Українське суспільство було "сплющене" до одного класу - селянства. Це давало підстави говорити, що українською розмовляють тільки "поп і хлоп", що вона "мужицька", а в радянські часи - колгоспна ("колхозный язык"). Намагання не випустити українську мову з-під селянської стріхи мало далекосяжну мету - мовно розчленувати народ, позбавити його природного зв'язку між суспільними верствами. Це, як писав Михайло Грушевський, "прирекло б на темноту народні маси або привело б врешті-решт до існування двох мов: української для народу і (велико)російської для інтелігенції".
У радянські часи з'явилася ідея боротьби культури міста (пролетарської, прогресивної, російськомовної) і культури села (селянської, реакційної, українськомовної). Вища російська культура міста мала поглинути нижчу культуру села разом з її мовою. Але найстрашнішого удару мові було нанесено ліквідацією класу українського селянства шляхом голоду, депортацій, перетворення його на сільських пролетарів-колгоспників. Українська мова значною мірою втратила соціальну базу, наявність якої робила мову незнищенною навіть в умовах заборон та інших форм лінгвоциду.
У царські часи акцент у денаціоналізації і зросійщенні робився на верхи українського суспільства. Так, 1889 р. було заборонено українські спектаклі з життя інтелігенції, купецтва, міщанства. У радянський час зросійщували, насамперед, ту ж інтелігенцію і робітництво. Нині, коли майже дві третини населення України проживає у містах як засоби денаціоналізації, крім традиційних, використовуються маскультура, порнографія, блатний жаргон тощо - все те, що погано прищеплювалося в сільській місцевості, але тепер знаходить дорогу й туди.
Освітній аспект
Чия освіта - того й мова. Микола Костомаров на початку 60-х років XIX ст. писав: "Народ має вчитися, народ хоче вчитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів учитися своєю мовою - він буде вчитися чужою - і наша народність загине з освітою народу". Але саме етнічну загибель неросійських народів, насамперед українського, мала на меті російська держава. "Кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають у межах нашої вітчизни, безперечно, має бути обрусіння", - заявив 1870 р. міністр освіти Росії Д.Толстой. Подібну мету ставила угорська, а пізніше чехословацька влада на Закарпатській Україні, уряд міжвоєнної Польщі в Галичині й на Волині, міжвоєнної Румунії на Буковині і в Південній Бессарабії. Для радянської України показовими є такі дані: наприкінці 80-х років минулого століття на Донбасі серед науковців та освітян українці становили тільки 15%, хоча в етнічній структурі населення краю вони переважали (50,7%). "Хохлов у науку не пущать" - золоте правило імперського думання, за яких би режимів і строїв це думання не "проістєкало", - пише Д.Степовик.
Як виглядала мовно-освітня ситуація на радянській Західній Україні, можна довідатися з книжечки заслуженого вчителя України П.Сов'яка, який понад 40 років викладає історію в сільській школі на Дрогобиччині. "У той час, коли все українське було розтоптане, знецінене, зведене до нуля, коли українська мова на всіх рівнях упосліджувалася, коли педінститути випускали українських мовників низької кваліфікації, які, крім "Бур'яну" Головка, нічого не знали, бо їх так запрограмували, бо вони стали закладниками великої політики, коли на спеціальність "українська мова і література" бажаючих було мало, бо непрестижно, коли навмисно на цю спеціальність приймали калік з дефектами мови, чим в учнів викликали кпини і скептичне ставлення до предмета, вчителі російської мови були в іншому становищі. Вони не тільки одержували 15%-у надбавку до зарплати за русифікацію, а були фахово краще підготовлені, краще забезпечені посібниками, додатковою літературою, навіть зовнішністю були привабливішими. В школах часто проводився "День русского языка", згодом "Неделя", і дійшло до "Месячника". Під час тих місячників заставляли всіх учителів та учнів спілкуватися по-російськи. Своєю чергою, вчителі російської мови і літератури були своєрідними наглядачами і підганяйлами цього процесу. З високої трибуни району навіть пропонувалося вчителям історії як ідеологічного предмета перейти на російську мову викладання, тоді й вони одержать 15%-у надбавку" [28].
За 15 років незалежності ситуація в освіті змінилася, але значно меншою мірою, ніж треба було б для подолання рецидивів лінгвоциду через цю сферу суспільного життя, і незрівнянно менше, ніж про це пишуть прихильники продовження зросійщення України.
Психологічний аспект
Про негативні зміни у психології народу, який втрачає рідну мову, писали визначні українські вчені-поліглоти О.Потебня, І.Франко, І.Огієнко та ін.
Loading...

 
 

Цікаве