WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

стимулювання міжетнічних шлюбів окремі вчені розглядають як засіб етнічного геноциду [23].
Змішані шлюби масово не можуть укладатися там, де немає змішування народів. Тому царська і комуністична Росія заселяла Україну росіянами та іншими "інородцями", а українців виселяла з рідної землі. Так, за указом від 8 березня 1835 р. російські купці на три роки звільнялися від податків, якщо селилися в Києві і будували там житло. У 2-й половині XIX - на початку XX ст. (скасовано аж 1919 р.) для заохочення переїзду чиновників до України їм давали тут більшу платню. Особливо ревних нагороджували медаллю "За обрусение края". Але, очевидно, привабливішою таки була доплата:
Если продуємся, в карты играя,
Поедем на Волинь для обрусенья края.
Козьма Прутков.
За переписом населення 1926 р., в Радянській Україні (тоді без Галичини, Буковини та Бессарабії(південної), Закарпаття, Волинської, Рівненської областей і Криму) співвідношення росіян до українців становило 1:8,7, тобто на одного росіянина припадало майже дев'ять українців. За переписом 1989 р. ця пропорція вже становила 1:3,3. Співвідношення змінилося майже в три рази не на користь корінного населення. Від 1926 до 1989 р. російське населення України збільшилося з 2677166 до 11355582 осіб, тобто на 8678416 осіб (у 4,2 рази), а українське - після всіх возз'єднань - із 23218860 до 37419053 осіб (в 1,6 рази). Це було наслідком геноциду, етноциду і демографічної політики, суть якої відбита у фольклорі: "Хай живе москаль на Україні, а хохол - на Сахаліні".
Західні дослідники пов'язували посилення русифікації у 60 - 70-х роках минулого століття зі зміною демографічної ситуації в СРСР, а саме - швидким зростанням неросійського населення, особливо у середньо-азійських республіках, що призводило до втрати росіянами переваги в кількості, а тим самим і панівного становища. "Подолати цю загрозу можна було шляхом асиміляції українців і білорусів - з етнічного погляду ближчих до росіян народів" [24]. Цьому мали слугувати такі ідеологеми, як "гармонійна двомовність", "друга рідна мова", "взаємозбагачення мов", "дружба народів - дружба мов" тощо, під прикриттям яких відбувалося створення російських анклавів, посилення національного безправ'я, скорочення кількості національних шкіл, видань, тиражів, репертуарів, дискримінація національних меншин, зокрема, 7 мільйонів українців, які проживали за межами УРСР.
Міжнаціональний аспект
Мова є основним засобом спілкування, але тільки для тих, хто нею володіє. Щодо інших - вона є комунікативним бар'єром.
У національних республіках СРСР основна увага приділялася вивченню російської мови. Вивчалися й іноземні мови, але вкрай неефективно. Внаслідок цих обставин, російська мова ставала засобом ізоляції неросіян від світу - вони мали дивитися на світ крізь широке вікно російської і, за бажанням, вузьке вікно своєї мови.
"Поети, - зауважував В.Барка, - повинні говорити або, принаймні, читати трьома мовами. Це відкрита брама для в'язнів". І не тільки для в'язнів, а й для самої мови. Для повноцінного поступу вона має контактувати з якомога більшою кількістю мов, а не пливти у фарватері тільки однієї з них, бо це шлях до втрати творчих потенцій, гальмування або й зупинення розвитку власних виражальних засобів, шлях перетворення на анемічну копію іншої мови і, як сказав С.Караванський, до "смерти через подобу". Порівняймо: через словники російська мова пов'язана із 119 мовами світу, а українська - лише із 15 (дані за 1998 р.).
У підросійській і підрадянській Україні політика знищення провадилася не тільки щодо української мови, а й стосовно мов інших етнічних груп України - кримськотатарської, німецької, івриту, грецької і т.д.. Опосередковано, а може, й безпосередньо, це спрямовувалося знову ж таки проти української мови, оскільки:
- викликало національні заздрощі (чому, наприклад, грецькі навчальні заклади ліквідовано, а українські - ні?);
- вербувало антиукраїнські сили із неросіян;
- збільшувало масу російськомовних громадян;
- створювало однорідність (російськість) мовного простору, з яким контрастувала тільки українська мова;
- породжувало відчуття приреченості української мови, намагання утримати її при житті тільки "відсталими марґіналами-націоналістами".
Усе це разом сприяло тиску на українськомовних комунікантів, змушувало їх почуватися наче в чужій країні або ж у мовному гетто. Усвідомлення цих загроз спонукало українські патріотичні сили підтримувати національно-мовне відродження етнічних груп України.
Релігійно-конфесійний аспект
За Біблією, багатомовність є карою Господньою за гріх гордині (Вавилонське стовпотворіння). У середні віки існувало поняття тримовної єресі, згідно з яким мовами Св. Письма визнавалися тільки давньоєврейська, давньогрецька і латинська мови, а всі інші такої гідності не мали. Коли грецькі місіонери Кирило і Мефодій переклали християнські сакральні тексти старослов'янською, то німецькі латинники, казали, що гріх славити Господа "мовою базару". Подібно говорили і говорять донині ієрархи РПЦ Московського патріархату та її філії в Україні про українську мову. Ця Церква не тільки ніколи не протестувала проти лінгвоциду України, а й була та залишається одним з найпотужніших знарядь його здійснення. "Коли буде багато мов, то піде розбрат ("смута") на землі", - стверджував московський патріарх Никон. А щоб цього не сталося, РПЦ неодноразово докладалася до спалення українських книг і бібліотек, забороняла друкувати книги (навіть "Буквар") українською мовою, перекладати християнські тексти, виголошувати проповіді, говорити українською загалом. Понад те, РПЦ коригувала щодо мови Св. Письмо. "В книзі Естер (Есфір) І; 22 оригінал і переклади цілого світу (серед них і Острозька Біблія 1581 р.) дають: "Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму й говорив мовою свого народу". Це дуже важливе для поневолених народів Росії місце російський св. Синод дає так: "Да будет страх им в жилищах их...", писав І.Огієнко [25].
Однак, православ'я в Україні було не метою, а засобом, як був ним і католицизм. "Позірно католицька місія Польщі на сході тільки зверху закривала її дійсні пляни - при допомозі латинського обряду систематично польщити русько-українські землі аж до їх повного винародовлення та влучення їх як невідлучної частини вдвоє меншої Польщі. Не про поширення католицької віри тут ішлося, а про культурно-політичну експансію польського народу на землі Руси" [26].
Примусове навернення греко-католиків, яке проводила духовна і світська російська влада на Правобережній Україні після її приєднання до Росії, мало наслідком перехід великої кількості їх у римо-католицизм, що своєю чергою призвело до втрати ними рідної
Loading...

 
 

Цікаве