WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

продовження російськомовної окупації України, Росія постійно тримає в напрузі українську владу і громадськість безпідставними заявами про дискримінацію російської мови, ущемлення прав російськомовного населення, насильницьку українізацію та вимогами надати російській мові статус державної в Україні. Водночас у Російській Федерації, де проживають мільйони українців, немає жодної державної української школи.
Проросійським силам в Україні, "п'ятій колоні", як і їх попередникам у радянські і царські часи, зрозуміло, що коли будуть подолані наслідки лінгвоциду,коли відбудеться мовне відродження України, про її інкорпорування Росією доведеться забути назавжди. В етнічній структурі населення Росії неросійська складова швидкими темпами збільшується, а російська, відповідно, зменшується, що для цієї держави загрожує фатальними наслідками. Поліетнічна імперія життєздатна тільки за умови домінування центрального етносу. Звідси намагання політичними, економічними, культурними, релігійними, інформаційно-мовними засобами знову інкорпорувати Україну й асимілювати українців. Має цілковиту рацію Віталій В.Дончик: "Нинішніх супротивників української мови в незалежної України рівно стільки, скільки й ворогів нашої незалежності".
Царська Росія провадила політику "выравнивания народностей", вважаючи, що "народ, доколе сохранит веру, язык, обычаи и законы, не может считаться покоренным" (з офіційного документу 1865 р.), комуністична Росія - політику "злиття мов", пізніше "гармонійної двомовності", яка мала ту саму мету. "Скидається на те, - пише Р.Шпорлюк, - що Сталін вважав мовну єдність одним з головних факторів виживання імперії. Класова солідарність та економічні фактори здавалися не такими важливими для інтеграції народів СРСР, як спільна мова чи спільна історична пам'ять (яку, зрештою, можна було сфабрикувати)" [78] Так думали і його наступники. Тому нині не тільки країни Прибалтики, а й Казахстан, Азербайджан, Туркменистан та інші провадять широкомасштабну політику мовної ренаціоналізації. Так, у Киргизії ухвалено закон, за яким усі держслужбовці зобов'язані знати киргизьку мову, а засоби масової інформації повинні вживати її мінімум на 50%; поступово ця мова має стати основною в державі.
У США тривалий час провадилася політика melting pot ("плавильного котла"), у Польщі - політика гомогенізації. У цих країнах, як і у Великій Британії, Франції, Іспанії, Канаді, Угорщині, Чехословаччині, Туреччині, Китаї, політиці лінгвоциду властиві специфічні прикмети, неоднакові методи, темпи, рівень жорстокості тощо, але вона тотожна за метою і суттю.
У сучасній Україні, де лінгвоцид значною мірою продовжується, занепокоєні громадяни, політичні та громадські організації здебільшого звинувачують у цьому владу. Справді, якщо стосовно етноменшин, насамперед російської, то внутрішня мовна політика перевищує світові стандарти, а щодо мови титульного народу, то вона постійно викликає обґрунтовані нарікання і протести. Зовнішня ж мовна політика в Україні фактично відсутня.
Подібні звинувачення можна почути на адресу влади деяких інших країн. "Легковажна мовна політика провідної верстви, а згодом уряду в Ірляндії допровадила до майже тотального зникнення гальської мови корінного кельтського населення країни" [79]. Філософ. М.Попович щодо втрати мови міркує так: "Я сказав би, що мова тут не є визначальною, - маємо приклад Ірландії, яка зберегла "серце", але мову втратила. Та ви не дорікнете їм, що вони погані кельти..." (ПІК. - 2000. - № 5). Самі ж ірландці, зокрема, Нобелівський лауреат у галузі літератури Шімус Гіні (Seamus Heaney), реагують на це інакше: "Втрата мови і при тім втрата головного визначальника ідентичности, принаймні з точки зору чужомовного довкілля, сьогодні допроваджує деяких передових письменників Ірляндії до розпачу й глибоких духовних страждань" [20]. Додамо, що нинішня ірландська держава провадить належну мовну політику. Ірландська мова оголошена державною, кожен артист зобов'язаний бодай один раз щомісяця виступати на сцені ірландською мовою, уряд домагається, щоб у Євросоюзі вона стала однією з мов другого плану.
Демографічний аспект
Поставимо запитання в дусі української "якбитології": скільки сьогодні налічувалося б українців у світі, якби вони величезними масивами не були асимільовані, якби ареал української мови, як у часи гетьманування Богдана Хмельницького й Івана Виговського, простягався до Вісли, якби край, який нині називають Закарпаттям, не втратив двох третин своєї української території, якби Берестейщина і велика частина Слобожанщини (Білгородщина, значною мірою Курщина, Вороніжчина), Кубань та інші українські землі були у складі України? Якби мільйони українців, переселених або виселених у Сибір, на Далекий Схід, на Північ, у Казахстан, Середню Азію, залишалися в Україні або мали можливість національне зберегтися там, куди їх перемістила царська і більшовицька влада Росії? Якби західна українська діаспора мала підтримку материкової України, як мають розсіяні по світу євреї, поляки, хорвати, словаки та інші від своїх держав? Навіть попри революції, війни, голодомори, інші форми геноциду, українців налічувалося б принаймні на 100% більше, ніж є їх нині.
Одним з інструментів лінгвоциду є змішані шлюби. На відміну від Англії чи Франції, Російська імперія царського й комуністичного періодів всіляко заохочувала такі шлюби. Про них спеціально йшлося вже у Коломацьких статтях [21], до них спонукала Катерина II. Ідея таких шлюбів полягає в тому, що нащадки змішаних сімей переважно ідентифікують себе з державним етносом. Це знайшло своє вираження в радянському фольклорі: "Папа - турок, мама - грек, а я - русский человек".
"Збільшення міжетнічних шлюбів, - пише сучасний дослідник, - приводить до зростання чисельності соціальних груп, які "забувають" власне етнічне коріння, пристосовуються до транснаціональної пропаганди загальнолюдських цінностей" [22]. Коріння більшістю таких людей справді забувається, а щодо пропаганди "загальнолюдських вартостей", то це твердження помилкове або побудоване на свідомому спотворенні реальності. Загальнолюдські вартості існують не самі собою, а в конкретних культурно-цивілізаційних спільнотах, тому мають національну забарвленість. Невже Катерина II шляхом змішаних шлюбів планувала зміцнити загальнолюдські вартості? Або міжвоєнна Польща? І там, і там ішлося про елементарне поглинання українців, відповідно, російським і польським етносами. Інша річ, що розмови про загальнолюдські вартості використовуються для приховування справжніх цілей асиміляторів.
Як засвідчують сучасні дослідження, міжетнічні шлюби призводять до зниження інтелектуальних здібностей, підвищення відсотка смертності тощо. Тому
Loading...

 
 

Цікаве