WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

на писемне мовлення - цілковито або частково (на графіку, орфографію, певні сфери писемності тощо). За Емським указом 1876 р. українці позбавлялися права друкувати оригінальні твори і переклади, крім історичних та художніх текстів, у яких "не допускати жодних відхилень відзагальновизнаного російського правопису". Емський указ забороняв також сценічні вистави українською мовою.
У ХХ ст. письмо втратило монополію на фіксацію мовлення. З'явилися нові способи його "консервування" і транспортування. Однак, звукозапис, кіно, радіо, телебачення, Інтернет відкрили широкі можливості не лише для розвитку, а й для нищення мов.
Лінгвоцид здійснюється як шляхом заборон (державою, Церквою), так і радикальнішими методами - винищенням носіїв мови або їх розсіянням. У завойованій Ірландії англійці вішали всіх місцевих католицьких священиків і вчителів. Радянська влада, прийшовши 1939 р. на західну Україну, майже поголовне репресувала (знищила або загнала в табори ГУЛАГу) місцеву українську інтелігенцію - так само, як перед цим репресувала українську інтелігенцію в УРСР, де, зокрема, були знищені майстри національної мови - письменники та її дослідники - мовознавці. "Розгром почався з Інституту мовознавства Академії наук. Перший сигнал до розгрому було подано московською газетою "Правда" від 27 квітня 1933 р. У ній з'явилася розлога стаття якогось Б.Лєвіна під заголовком "Як орудували буржуазні націоналісти". У цій статті підкреслювалося, що Інститут мовознавства ВУАН - це зосередження ворогів, буржуазних націоналістів, прямих спадкоємців та учнів у справі СВУ С.Єфремова. Усі наукові розвідки Інституту мовознавства - це ворожа ідеологія реставрації капіталізму, відриву України від СРСР, відчуження української мови від "братерської російської" й намагання поєднати її з польською та німецькою мовами. Цю "мовознавчу дискусію" швидко завершило ДПУ, заарештувавши, починаючи з кінця 1933 і пізніше, майже всі наукові кадри і практичних популяризаторів українського мовознавства на чолі з найвидатнішими вченими того часу О.Курило, Є.Тимченком, Сулимою, О.Синявським, М.Наконечним, К.Немчиновим, С.Смеречинським, М.Драй-Хмарою" [75]. Лінгвоцид поєднали з геноцидом супроти лінгвістів. Геноцид поширили навіть на компартійну верхівку УРСР: із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У після чистки 1937 р. вижили тільки 3 (три).
По Другій світовій війні польська влада виселила українців з їхніх земель на подаровані їй союзниками німецькі території (акція "Вісла"). Українців розміщували врозсип: не більше 3 - 4 родин в одній місцевості, аби вони не могли спілкуватися, організувати школу, церковну громаду тощо.
Лінгвоцид має керований характер: його організаторами і виконавцями є державні (церковні, громадсько-політичні) структури, які діють "кнутом і пряником". Коли у суспільстві виробляються відповідні тенденції, психоповедінкові моделі, вони діють самі собою - з'являється тиск соціального середовища. Йому важко або й неможливо протистояти - виникає явище автоетноциду [76], яке починається автолінгвоцидом. В.Стус розповідав про Донеччину, де він 1962 р. вчителював: "Я попросив (у їдальні): "Дайте мені, будь ласка, на перше борщ, на друге шніцель". У цей час один із шахтарів, вилаявшись матірно на мою адресу, сказав: "Ты что, падло, по-нашему говорить не умеешь? Что ты говоришь "дайте на перше", ты что, не можешь по-человечески сказать?". Що змінилося у цьому краї за 43 роки? Ось свідчення ветерана Другої світової війни з Донецька: "Людина, яка в нас розмовляє українською, може "нарватися" на багато, багато і багато проблем. Як мінімум, можуть брудно облаяти, сказати, що "скоро вас, украинцев, разрывать будем" або "Говорите нормальным человеческим языком". А можуть і з транспорту викинути, і побити - тільки за мову! . І я благаю своїх онучок розмовляти в місті чужою мовою, бо дуже боюся за них!". І ще одна фраза з цієї статті: "У Донецьку серед великої кількості видань немає жодної міської газети українською мовою! А українців в області, згідно з останнім переписом, 56,7%. Так люди і перетворюються на манкуртів, на людей без історії, мови, минулого і майбутнього" [77].
У незалежній Україні 2005 р. мовна ситуація в окремих регіонах стала гіршою, ніж була в УРСР тоді, коли про цю проблему писав у книзі "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюба. Не лише в Польщі чи Росії, а й у Криму, на Донбасі українська мова для її носіїв часом виявляється не тільки зайвим, а й небезпечним вантажем. Автор щойно цитованого листа не назвав свого прізвища, боячись, аби його "онучки не поповнили рахунок побитих або зниклих безвісти". Навіть у Києві українськомовна людина не завжди почувається комфортно.
Питаннями лінгвоциду в Україні клопочуться в основному мовознавці-україністи, котрі мають схильність і відвагу досліджувати цю проблематику в контексті соціолінгвістики і, значно рідше, психолінгвістики та етнолінгвістики. Проте дослідження лінгвоциду не може бути обмежене рамками науки про українську мову. І за причинами, і за перебігом, і за наслідками він є явищем екстралінгвальним, а отже виходить далеко за межі того, що Фердинанд де Соссюр називав зовнішньою лінгвістикою, і навіть за межі всієї сукупності її інтердисциплінарних відгалужень соціолінгвістики, психолінгвістики, етнолінгвістики та ін.
Аспекти лінгвоциту
Крім чисто лінгвістичного, у дослідженні лінгвоциду є низка інших аспектів: етно-, психо-, соціолінгвістичний, політичний, геостратегічний, економічний, демографічний, інформаційний, міжнаціональний (міжетнічний), регіонально-субетнічний, культурологічний, релігійно-конфесійний, освітній, військовий, футурологічний, зіставний, метатеоретичний та ін., без висвітлення яких сутність лінгвоциду, його причини, здійснення та наслідки не можуть бути адекватно розкриті. Зупинимося, бодай фрагментарне, на деяких із них.
Політичний аспект
Лінгвоцид - це, насамперед, політичне поняття, яке відбиває один із напрямків внутрішньої і зовнішньої мовної політики держави. Президент Франції Жорж Помпіду вважав, що з усіх політичних питань найскладніше - лінгвістичне. Провансальська, корсиканська, нормандська та інші мови Франції, які ще від ордонансу Франциска І 1539 р. заборонялися, оголошувалися патуа, а потім і мертвими, у минулому столітті почали оживати і потроху ставати на ноги, спричинюючи тим самим клопіт державі. Тому Франція ігнорує "Європейську хартію регіональних мов або мов меншин", яку двічі з поспіхом і вкрай некваліфіковано ратифікувала Верховна Рада України. Не ратифікувала цю Хартію і Російська Федерація. У цій країні вже давно виконується програма "Русский язык", при Кабінеті міністрів є Комітет російської мови, який провадить велику роботу в країнах СНД. Попри
Loading...

 
 

Цікаве