WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат

Лінгвоцид як предмет українознавства - Реферат


Реферат на тему:
Лінгвоцид як предмет українознавства
Обґрунтовується твердження, що дослідження лінгвоциду не може бути всеохопним у межах лінгвістики (соціолінгвістики, психолінгвістики, етнолінгвістики) - його різноаспектне вивчення можливе тільки в українознавстві як цілісному комплексі наук про Україну та українство і як філософії, політиці та педагогіці національного і державного буття українського народу.
Нищення мов підлеглих народів було відоме й усвідомлюване ще за античних та середньовічних часів. "Зусилля панівної держави спрямовані на те, щоб підкореному народові не лише своє ярмо, але також задля миру в суспільстві свою мову накинути", писав Августин Блаженний (Augustinus Sanctus, 354 - 430). Над цими словами з його 19-ої книги "De civitate Dei" і реаліями свого часу розмірковував 1548 р. Теодор Бібліандер (Buchmann). Однак явище свідомого нищення мов іще декілька десятиліть тому не мало усталеної назви. Термін "лінгвоцид" був створений за моделлю слова "геноцид", яке появилося 1944 р.
Лінгвоцид, попри виняткову важливість його наукового дослідження для сучасного і прийдешнього буття української нації, в офіційній соціально-гуманітарній науці не отримав очікуваного висвітлення. Терміну "лінгвоцид" немає в літературі та словниках радянської доби. Не мало його бути і в планованому майбутньому. У розробленому Інститутом мовознавства АН УРСР ім. О.О.Потебні проекті розвитку мовознавства на 1985 - 2005 рр.[7] не лише поняття "лінгвоцид", а й найменших натяків на об'єктивне дослідження негативів у становищі української мови та на потребу висвітлення загрозливих перспектив її розвитку не було. Марно шукати цей термін і в призначених для широкого використання довідкових працях, що вийшли після 1991 р., хоча в них він мав би бути неодмінно [2], у загальних словниках [3], підручниках із загального мовознавства, історії української літературної мови та ін.
Науковий підхід до української мови, літератури, культури, до питань націології, соціології, політології, етнології, етнопсихології і т.д. неодмінно мав би вивести дослідників на явище лінгвоциду. Доволі докладно й об'єктивно описані процеси винародовлення і зросійщення українців через освіту, видавничу справу, демографічну політику, обмеження прав творчих спілок, цензуру, вилучення книжок тощо у "Політичній історії України" [4]. Однак і тут поняття лінгвоциду немає, через що описові місцями бракує мовної складової. У розлогому розділі "Мовна політика: здобутки і проблеми" політологічної монографії І.Ф.Кураса [5] наведена низка фактів, які засвідчують різні форми лінгвоциду, проте без цілісного опису цього явища і без його термінологічного найменування.
Відсутність терміну "лінгвоцид" у сучасних дослідженнях, які торкаються проблем міжнаціональних взаємин в Україні періоду її бездержавності, важко пояснити термінологічною необізнаністю. У 1992 р. 20-тисячним накладом вийшло третє видання книжки "Мова і нація" [6], яке починається розділом "Лінгвоцид", 1994 р. з'явилося 30-тисячним накладом її четверте видання [7], а 2003 р. - п'яте (наклад не вказано) [8]. 1997 р. видано 3 тис. примірників книжки "Україна: від мови до нації", де один із розділів присвячено лінгвоцидові [9]. Щойно 2005 р. з'явилася книжка [70] із цим словом у заголовку. Видання можна вважати хрестоматією з теорії і практики нищення української мови в СРСР.
Не торкаючись тут причин ігнорування терміну "лінгвоцид", зауважимо, що ми "не зуміємо нічого побачити, поки цього не назвемо" [11], бо, щоб "відтворити світ, потрібне слово" (Поль Рікер) та що "слово є чимось пізнішим, що долучається до предмета, який уже існує, але тільки слово творить цей предмет" [72]. Щонайбільше, слово має не тільки екзистенційний зміст, а й етичний (моральний) та естетичний потенціал, який реалізується у процесі його рецепції і вживання [73].
Суть лінгвоциту
Лінгвоцид (від лат. - lingua - "мова" і caedo - "вбиваю") разом із геноцидом та етноцидом належить до тріади антигуманних процесів, спрямованих на фізичну або етнічну ліквідацію окремих людських спільнот. Лінгвоцид - свідоме, цілеспрямоване нищення мови як головної ознаки етносу, народності, нації. Він є передумовою масової манкуртизації та винародовлення народу. Без лінгвоциду неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національно-культурної самототожності. Проміжною метою лінгвоциду є етноцид - ліквідація якогось народу як окремої етносоціальної спільноти, а його остаточною метою - асиміляція, тобто поглинання одного народу іншим з метою етнічного розширення останнього, прирощення його етнічної субстанції. Єврейський публіцист Поль Жіневскі запитував: "Хіба асиміляція не є безбольовою смертю, яка, звичайно, краща "за остаточне розв'язання" єврейської проблеми (за Гітлером), але яка має точно такі ж наслідки?". Таке запитання мають усі підстави ставити й українці, як і інші колись чи ще й тепер поневолені народи.
Радянська наука та ідеологічні структури, які її контролювали, свідомо замовчували це слово і маніфестоване ним поняття, оскільки воно викликало надто прозорі асоціації зі становищем "національних" (російська вважалася міжнаціональною) мов підлеглих народів. Нема слова - нема проблем.
Лінгвоцид як знаряддя етноциду практикується в усіх поліетнічних державних утвореннях, де уникнути мовної боротьби між панівним і підлеглими етносами (етнічними групами) неможливо. Ілюстрацією може слугувати ставлення до української мови в минулому, коли Україна була розшматована кордонами сусідніх держав, та й нині - у тих краях, де українці живуть на своїх етнічних територіях за межами України (Росія, Білорусія, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина) і в самій Україні - на тих її теренах, де русифікація пустила глибокі корені.
Як ідеологія, національна політика та соціально-політична практика лінгвоцид має різні форми і використовує різні засоби [14]. Ідеалом асиміляторів є тотальний, повний лінгвоцид, коли, скажімо, заборона вживати якусь мову охоплює і письмове, й усне мовлення, всі його різновиди, стилі жанри. 1786 р. усі попи й дяки у підросійській Україні були зобов'язані правити службу Божу і читати молитви "голосом, свойственным российскому наречию", а щоб у цьому голосі не було відхилень, служителі культу були вимушені всюди, навіть удома, розмовляти тільки по-російськи. Для них заборона української мови була тотальною.
Але здійснювати тотальний лінгвоцид у повному обсязі важко або й неможливо, тому він здебільшого буває вибірковим і проводиться де у ширших, де у вужчих масштабах. Вибірковість стосується певних сфер уживання мови, її підсистем та одиниць або певних категорій мовців.
Традиційно лінгвоцид спрямовується, передусім,
Loading...

 
 

Цікаве