WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Корифеї мистецтва організації громадської думки. Демосфен - Реферат

Корифеї мистецтва організації громадської думки. Демосфен - Реферат


Реферат на тему:
Корифеї мистецтва організації громадської думки. Демосфен
У сучасних умовах, коли на порядку денному в Україні гостро стоять питання розбудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства, особливого значення набуває феномен громадської думки.
Дослідження обставин, що впливають на формування громадської думки, вивчення і узагальнення умов її стійкості, динамічних процесів її мінливості (з метою врахування цих факторів у практиці суспільного урядування тощо) віддавна привертали і зараз привертають увагу філософів - від класиків (Арістотель, Гольбах, Дідро, Кант, Фіхте, Маркс та ін.) до сучасників (Біблер, Бубер, Хайдегер, Хабермас, Каган, Грушин, Толстих та ін.), політиків та соціологів ( Плеханов, Луначарський, Тард, Дюркгейм, Аріарський, Андреєва, Овчинников, Павлова, Ядов та ін), психологів (Фрейд, Бехтєрєв, Лебон, Леонтьєв та ін.), педагогів (Макаренко, Ушинський, Сухомлинський та ін.).
Метою даного дослідження є з'ясування історичного процесу становлення особливого соціокультурного явища - мистецтва цілеспрямованого формування громадської думки, його родоначальників та найвидатніших представників.
Уявляється цілком закономірним, що це мистецтво виникло в осередках найбільш розвинених демократій - містах Стародавньої Греції та Риму часів республіки. Справді, коли вершителями долі міста-держави, його населення, виявилися Народні Збори - загальні збори громадян, чи не в кожного з яких була своя думка, своє бачення назрілих проблем та засобів їх вирішення, рано чи пізно мало постати питання про узагальнення цих різних поглядів, приведення їх, так би мовити, до "спільного знаменника". І тут, природно, наставав час найбільш ініціативних, розумних, талановитих.
Подібне відбувалося у сфері мистецтв промовців-ораторів. Так, наприклад, за свідченням Аристотеля, народжувалася драматична форма - основа театрального мистецтва: "Виникнувши з самого початку шляхом імпровізації, і сама вона , і комедія (перша - від заспівувачів дифірамбів, а друга від заспівувачів фалічних пісень, які вживаються ще й нині в багатьох місцях) розрослась потроху шляхом поступового розвитку того, що становить її особливість. Зазнавши багатьох змін, трагедія зупинилась, набувши гідної та цілком притаманної їй форми"[3, 51].
Безперечно, знайшлись такі "заспівувачі-імпровізатори" і у практиці проведення Народних Зборів. Імена найталановитіших, найуспішніших з них залишилися назавжди на сторінках світової історії. Вони, ясна річ, не "співали", - вони говорили:, звертаючись до співгромадян, висловлювали свою думку, переконували у її слушності, умовляли, просили, благали, віщували, жахали... Афінська демократія / - І/ ст. породила цілу плеяду видатних таких . Видатним майстром слова вважався та й вважається Фемістокл?промовців-ораторів - засновник афінської могутності; про Перікла говорили, що його промови були подібні до громів та блискавок; речник простолюду Клеон, як й ідеолог аристократії Ферамен, також залишили свої імена на скрижалях історії давньогрецького красномовства.
Щоправда, всі їхні промови не були записані і нащадки можуть про них судити лише з переказів або з пізніших творів. Так Фукидід у своїй "Історії" вкладає у вуста Перікла блискучу промову [7, 105 - 112].
Першим оратором, який став записувати свої промови, за авторитетним свідченням Плутарха, вважається Антифонт - сучасник Ферамена. Відзначивши цей факт, відомий дослідник античного ораторського мистецтва М.Гаспаров писав: "Зато(!) наступні покоління, ряд великих ораторів IV ст., уже ввійшли в літературу з писаними промовами (курсив мій - О.Т). Першим у цьому ряду стоїть Лісій, визнаний зразок простоти і вишуканості; потім - Ісократ, "батько красномовства", який сам майже не виступав публічно, проте залишив чимало писаних промов та виховав багато талановитих учнів; і потім, уже в пору боротьби Афін проти македонського наступу на Грецію - кращі оратори "македонської партії" (тобто, тих, хто був за підкорення Афін Македонії О.Т.) блискучий Есхін та в'їдливий Демад, і кращі оратори антимакедонської партії - різкий Лікург та тонкий Гіперід на чолі із найславетнішим оратором Греції - Демосфеном" [2, 8].
Гаспаров розглядав ораторське мистецтво древніх у контексті становлення красного письменства - мистецтва слова (спочатку усного, а далі писемного), розвитку власне літератури, до того ж - художньої. "Промови Демосфена були вершиною античного красномовства; схиляння перед його генієм було всезагальним; Цицерон вважав його промови досконалістю, Квінтиліан називав його законодавцем слова. Паралельно з цим стрімким розвитком красномовства і під його відчутним впливом розвивалися й інші жанри художньої прози", - твердить Каспаров [2] і на підтвердження цієї тези наводить достатню кількість переконливих фактів та історичних свідчень.
Проти цього годі що-небудь заперечити. Античне красномовство, спочатку усне, потім фіксоване писемно, справді відіграло важливу роль у становленні художньої літератури, і в розвитку філософії. Ці аспекти є найпоширенішими у дослідженнях красномовства як особливого літературного жанру.
Проте, нас цікавить не саме по собі красномовство ("у чистому вигляді"), не ораторське мистецтво як таке, і не його незаперечний вплив на становлення художньої літератури так само, як і на розвиток античної філософії, зокрема софістики, а, головним чином, життєво-практичний аспект як виникнення, так і "зникнення" античного ораторського мистецтва, його роль як засобу вираження та, особливо, організації громадської думки.
Не зайве до оцінки ораторського мистецтва нагадати, що такий підхід непозбавлений традиції. Досить послатися на авторитет Плутарха, який у своїй п'ятій (за ліком) книзі порівняльних життєписів, розповідаючи про Демосфена та Цицерона, відмовився "порівнювати їх промови, аби вирішити, хто з них говорив переконливіше чи приємніше", і вирішив, що слід "їх норов і спосіб мислення ...вивчати і зіставляти за їхніми вчинками та державною діяльністю" [6, 279].
У V ст. до н.е., в час піднесення і розквіту грецької рабовласницької демократії складалося і тодішнє уявлення про ідеал людини. Не повинно викликати подиву, що у своїй основі це був образ "громадського, державного "мужа" (???? ????????) - людини, здатної у своїх руках тримати управління державою; і зрозуміло, що вміння (мистецтво) володіти словом було неодмінною і найнеобхіднішою рисою цього образу. Глашатаями цього ідеалу людини у другій половині V ст. до н.е. були, .??зокрема, мандрівні "учителі мудрості" - софісти.
"Софістика" V ст. була надзвичайно складним явищем духовного життя грецького суспільства. Та все ж, попри те, що слухачами софістів були переважно представники аристократії, які охоче брали на озброєння концепції та методологію софістів у боротьбі проти демократів, явище це було загалом духовним дітищем демократії і прислужилося також і їй.
Демократичною була, насамперед, сама обіцянка, якою найбільше привертали до себе увагусофісти, - озброїти кожного, хто побажає, загальнодоступними знаннями і тим самим зробити його "досконалою людиною". Демократичний спосіб мислення лежав і в основі їх уявлень про знання: вчення про відносність істини. За їхніми уявленнями, об'єктивної істини немає, є тільки суб'єктивні судження про неї. Людина є мірою усіх речей: як у вільній державі будь-хто має право судити про державні справи та вимагати, аби з ним рахувалися, так і про будь-який предмет кожна людина вправі мати свою думку. І ця думка має стільки ж прав на існування, як і будь-яка інша. Тому не можна говорити, що одна думка істинна, а інша неістинна: можна лише стверджувати, що одна думка переконливіша за іншу.
Навчити переконливості, навчити "робити слабку думку сильною" - так уявляли своє головне завдання софісти-вчителі. Для реалізації його, вони вважали достатніми два основні засоби, що були в їх розпорядженні, це - мистецтво говорити.?"діалектика" - мистецтво розмірковувати та "риторики" Перша апелювала до розуму слухачів, друга - до їх емоцій. Той, хто вміло володіє обома цими мистецтвами, може переконати будь-якого супротивника і
Loading...

 
 

Цікаве